Розділ 5 Болото

Болота десь в Нуоській марці, Медіра

Сонце повисло над горизонтом. Надвечір хмари розійшлися, і воно поспішало висвітлити і зігріти землю останніми променями. Один із них ковзнув трактом, яким мчала самотня вершниця. Поли її плаща майоріли на вітрі, і в променях вечірнього сонця віддавали криваво-червоним. Тракт звернув ліворуч до невеликого селища, але вершниця і не думала повертати. Вона направила коня прямо до лісу. Вороний невдоволено пирхнув, але крок не зменшив. Діставшись до узлісся, кінь зменшив хід, і незабаром зовсім зупинився.

– Злякався? – звернулася вершниця до нього.

Кінь знову невдоволено пирхнув.

– Гаразд. І без тебе впораюся, – Карміна зняла плащ і прилаштувала його на сідлі. – Чекай тут.

Магесса прив’язала повід до найближчої гілки і попрямувала вглиб лісу. Озирнулася вона лише один раз. Подивитися, як сонце остаточно зникло за обрієм.

У лісі було тихо. З заходом сонця стерлися фарби лісу, і він забарвився у сірі тони.

Карміна м’яко ступала торішнім листям, намагаючись не залишати за собою слідів. Прислухалася до найменшого шарудіння. Оглядала кожну гілку. Крок. Ще крок. Під ногою хруснула гілка. Пролунав легкий свист, і Карміна виставила вперед руки. На мить спалахнула іскра магії, освітлюючи невеликий шматочок лісу. Дві стріли, захоплені зненацька, на мить застигли і обсипалися на землю. Магія розвіялася, і ліс знову поринув у напівтемряву. Магесса підняла стріли. Хороше пружне древко і сталеве трикутне вістря із задирками. Такі стріли коштували чималих грошей і призначалися не для звичайних «гостей». Карміна м’яко підняла ногу, що стояла на спусковому механізмі. Загрози він вже не представляв.

Дівчина пішла далі. Вона все більше заглиблювалась у ліс. З кожним її кроком довкола ставало все темніше. Коли дерева остаточно сплелися в єдину сіру масу, дівчина запалила вогник. Біля поваленого дерева вона повернула праворуч, і різко зупинилася. Цю пастку вона пам’ятала з минулого разу. Тоді неуважність дівчини мало не занапастила її. Магесса надіслала імпульс магії, і переконалася, що яма із загостреними кілками на дні нікуди не поділася. За ямою починалося болото, але пряма дорога до нього була закрита.

Вирішивши не спокушати долю, дівчина повернулася до поваленого дерева. Перебравшись через нього, вона оминала яму по дузі. Що ближче до болота підходила магесса, то менше дерев траплялося їй на шляху. Ліс рідшав. Ще один крок, і дівчина помітила нову пастку. Спусковий механізм був захований у листі, але тятива зрадливо блиснула у світлі вогника. Обійшовши пастку, дівчина опинилася на краю болота.

Карміна стрибнула на найближчу купину, яка підозріло хлюпнула під ногами. Ще стрибок. І ще. Купини миготіли і хлюпали під ногами, але дівчина впевнено стрибала вперед. Ще один черговий стрибок та відчуття твердої землі під ногами. Тут починалася болотяна стежка. За довгі місяці пошуків травника, за яким відправили її «темні», вона ґрунтовно вивчила болото. Знала тут кожне дерево, кожен кущик та кожну купину. Якось їй пощастило, і дівчина відкрила для себе болотяну стежку. Після місячних поневірянь болотом дівчина думала, що ніколи не повернеться сюди, але доля зіграла з нею злий жарт.

«Проклятий травник! Невже не міг вибрати для життя інше місце», – злилася Карміна, оглядаючись на всі боки.

Переконавшись, що довкола немає пасток, дівчина бадьоро пішла стежкою вглиб болота. Магічний вогник танцював у такт кроків магесси, відкидаючи химерні тіні. У його світлі дерева були схожі на застиглих велетнів, які ось-ось прокинуться від тривалого сну, а купини нагадували про болотну нечисть, якої тут не водилося вже років сто.

Болото закінчилося, і Карміна розглянула між деревами відблиски вогника. Магесса обігнула дерево, і побачила невеликий похилий будиночок, що притулився на краю болота.

У дверях стояв старий, і пильно вивчав дівчину. У руці він тримав арбалет.

– Одна прийшла? – грубо поцікавився він.

– Як завжди, – дівчина не зводила очей з арбалета.

– У дім проходь, – так само грубо запросив він і, не чекаючи Карміну, зайшов у будинок.

У невеликому будиночку було лише дві кімнати та горище. Перша кімната служила старому спальнею, кухнею і вітальнею, хоча гостей у нього не було. Друга кімната була повністю виділена під трави та все їм супутнє. Невеликий недопалок свічки на столі висвітлював скромне оздоблення кімнати: стародавнє ліжко, припічок, старий стіл та пара табуретів.

– Скільки моїх пасток ти зіпсувала? – прохрипів невдоволено старий.

– Одну, – відповіла дівчина, поклавши стріли на стіл.

– Усього одну? – здивовано перепитав він. – Старію, напевно, або ти стаєш спритнішою.

– Кого ти побоюєшся? – запитала Карміна, вказавши на стріли.

– До чого такі питання?

– Стріли з таким вістрям проб’ють шкіру будь-якого звіра, а разом з нею і обладунки, в яких він до тебе заявиться.

– Мало яка нечисть водиться в тутешніх болотах, – травник знизав плечима, проігнорувавши слова про обладунки.

– Крім тебе тут нечисті немає, – в тон йому відповіла Карміна.

Травник здивовано глянув на дівчину.

– То ти знала? – вирішив уточнити він.