Розділ 4 Без прощань

Ольська марка, Каріан

За всю ніч дівчина так і не зімкнула очей. Вона крутилася, намагалася заснути, але все було марно. Минуло майже три місяці з того випадку в Місті Тіней, але Карміна пам’ятала його у всіх деталях. Ці сни приходили до неї щоночі. Тепер вже кожної ночі. Раніше, коли поряд був Савітар, погані сни відступали, і дівчина могла від них відпочити. Але сьогодні все було інакше. Не рятувало навіть зілля на основі блекоти та полину.

Карміна потяглася і тихенько вислизнула з-під ковдри. Савітар ще спав. Дівчина затримала свій погляд на коханому. Магесса любила їх зустрічі і з нетерпінням чекала кожну з них. Вони для неї були немов ковток свіжого повітря.

У кімнату почали проникати перші промені сонця. Дівчина швидко одяглася і, поцілувавши Савітара, вийшла з кімнати. Прощатися Карміна не любила, вважала це поганою прикметою.

– Доброго ранку, – привітав її корчмар. – Снідати будете?

Карміна оглянула поки що порожній зал корчми і, вирішивши, що можливість поїсти їй підвернеться не скоро, погодилася.

Влаштувавшись за столом біля вогнища, дівчина замислилась. А подумати було про що. «Темні» замовили вбивство. І хоч воно було не перше для Карміни, але цього разу воно мало бути «голосним». Таке ніхто не омине. Вбити маркграфа на підписанні договору! Це треба мати неабияку зухвалість або ж мати гарний план. На останній у Карміни і була надія. План мав величезні проріхи, про які треба було подбати заздалегідь. Адже герцог неодмінно запросить дізнавача, а отже дівчині потрібно було подумати про власну безпеку. А ще не потрібно забувати, що «темні» будуть присутні у замку, і вони не мають нічого запідозрити. Як завжди треба йти на ризик. А у випадку Карміни це був подвійний ризик, адже вона планувала одразу виконати два завдання.

Дівчина дістала з кишені невеликий мішечок і зважила його на руці. У цьому мішечку було все її багатство, про яке не відали «темні». Вони й подумати не могли, що кристали з розлому мають таку силу, та й хто на них дивився? Воно їм ні для чого. З розлому вони дістали дещо інше – темну магію, яка тепер була основою їхньої сили. А ось Карміна звернула увагу на кристали, і відкрила для себе їхню таємницю, ту про яку навряд чи хто здогадується, хоч все і лежить на поверхні. Ці кристали зіграють основну роль у замку Аберкорна. Якби її резерв був трохи більшим, Карміна ніколи б не звернула уваги на них. Але все було інакше, і тепер вони були її порятунком.

– Ваш сніданок! – повідомив корчмар, відволікаючи дівчину від думок.

На стіл опустилася тарілка з вівсянкою і кухоль гарячої вина з прянощами.

– Дякую. Підготуйте мого коня, після сніданку я їду, – повідомила Карміна.

– Все буде зроблено, – запевнив корчмар, і залишив дівчину одну.

Закінчивши зі сніданком, магесса залишила на столі дві срібні монети і, накинувши червоний плащ, вийшла з корчми.

Сонце, яке ще півгодини тому показувало свої перші промені, зараз сховалося в поволоці хмар. Пронизливий крижаний вітер пробирав до кісток. Погода дівчину не порадувала.

Чорна грива жеребця, який, як і обіцяв господар стояв біля корчми, майоріла на вітрі. Сам вороний неспокійно бив копитом. Карміна підійшла до нього і ніжно потріпала по морді, заспокоюючи коня.

– Вже їдеш? – пролунав голос за спиною дівчини.

Карміна озирнулася. Біля огорожі стояв Урбек, помічник Савітара. Його хижий погляд вивчав дівчину. Цей погляд магессі не сподобався. Він був як вітер: пронизливий і холодний.

– Мені тут нічого робити, – повідомила очевидне Карміна. – Надовго я не затримуюся ніде.

– Дуже шкода, – Урбек все ще вивчав дівчину. – Думав пізнати тебе краще.

– Тобі було мало? – магесса вказала на червону смужку, що ледве затяглася, на горлі чоловіка.

– От я й кажу, треба пізнати тебе краще, – помічник посміхнувся. – Часу було зовсім обмаль.

– Якщо проживеш довше, ніж решта помічників Савітара, то ще матимеш на це час.

– То це погроза? – Урбек підняв одну брову в очікуванні відповіді.

– Лише попередження, – запевнила магесса. – Ти ж знаєш, як часто у Савітара змінюються помічники?

– Чув щось таке.

– Так от, деякі не витримують навіть тиждень. Попередній протримався цілий місяць.

– Сподіваюся, я піду іншим шляхом, ніж попередній помічник, – Урбек вичікувально спостерігав за магессою.

– Все залежить від тебе.

– А як щодо помсти? – Урбек не зводив з магесси вивчаючого погляду.

– Якщо хочеш помститися, то стань у чергу, – заявила Карміна, застрибуючи у сідло.

– І яким же я буду в черзі? – поцікавився Урбек.

Його погляд вже не був таким грізним, він був зацікавленим.

– Список такий довгий, що я вже збилася з рахунку, – з викликом промовила дівчина.

– Дуже шкода.

– Шкода? – здивувалася магесса.

– Так. Шкода, що у такої дівчини вже так багато ворогів, – похитав головою помічник.

– Краще мати багато ворогів, ніж одного друга, який встромить ніж в спину, – відмітила магесса. – То що, додавати тебе до мого списку? – Карміна примружила очі, очікуючи на відповідь.