Розділ 1 Банда розбійників

Ольська марка, Каріан

Вона увійшла тихо. Настільки тихо, що ніхто з присутніх і не помітив легкого протягу. Воно і не дивно. Вся банда розбійників була зайнята молодою дівицею. І лише ватажок сумно дивився повз них. Дівиця пручалася, кричала, але все було марно. Здавалося, що розбійники і не чули її криків. Корчмар було кинувся на допомогу, але його швидко осадили. Тепер він стояв за стійкою і натирав кухлі, лише невдоволено поглядаючи на найманців. Карміна тихо стояла біля входу, спостерігаючи.

«Не буду втручатися!» – подумала дівчина.

Час йшов. Хвилина. Дві. Три. Дівиця все кричала, але найманці лише посміхалися. Чотири. П’ять. Почувся тріск тканини. Шість. Сім.

«Ні! Так не можна!» – пронеслась божевільна думка в голові дівчини.

Саме божевільна. Виступити одній проти невеликої, але все ж таки банди найманців! Але це не зупинило її. Дівчина зробила крок уперед і вийшла з тіні. Подивилася на корчмаря, який нарешті помітив її появу. Він з опаскою поглянув на розбійників, і помахав головою, намагаючись вберегти її від небезпеки. Карміна лише посміхнулася. Вона сама була небезпекою. Лівою рукою дівчина розстібнула застібку, і червоний плащ зісковзнув на підлогу. Одним легким рухом руки, до якого додала магії, магесса оглушила найближчого до неї найманця. Він не видав жодного звуку. Тяжка туша повалилася на підлогу, і Карміна, ледве встигла притримати тіло, та вкласти його на дерев’яні дошки підлоги. Тендітна, витончена фігурка дівчини схилилася над тілом найманця і її руки намацали довгий клинок. Вона провела пальцем по лезу, перевіряючи гостроту кинджала. Оцінивши зброю, Карміна оглянула зал корчми. Очі гарячково ковзали від одного найманця до іншого. Погляд на секунду затримався на ватажку, який так само задумливо сидів осторонь. Краєм ока помітила здивований погляд корчмаря, адресований їй, і нарешті зупинила погляд, обравши собі ціль. Ось він – новий помічник, права рука.

«Високий, кремезний і занадто серйозний. А ще набагато більший за попередніх», – оцінила Карміна, оглядаючи «жертву».

Найманець дійсно був більший і вищий за дівчину, але це її не зупинило. У повітрі майнуло лезо кинджала, і наступної секунди вона стояла на носочках позаду своєї цілі і притискала кинджал до його горла. Гомін і крики стихли, і в корчмі повисла напружена тиша. Розбійники здивовано дивилися на Карміну.

– Відпустіть дівчину, – магесса кивнула убік подавальщиці, яка також притихла.

Вона теж дивилася на Карміну, але не з подивом, а з надією. Найманці переглянулися між собою і, вирішивши пошукати підтримки у ватажка, звернули на нього погляди. Савітара, який до цього не звертав жодної уваги на те, що відбувається, насторожила тиша, що настала раптово. Він швидко оцінив ситуацію, але поки що не поспішав втручатися. На перший погляд здавалося, що його все це забавляє. Ватажок лише трохи змінив позу, але в його карих очах з’явилися нотки тривоги.

– Не роби дурниць, – сказав він. – Чого ти хочеш?

– Відпусти дівчину, – повторила Карміна, глянувши на Савітара.

– Може кімнату та гарячої води? – проігнорувавши її вимогу, запропонував ватажок.

Поки дівчина всерйоз роздумувала над пропозицією Савітара, він вивчав Карміну. Пройшовся поглядом по її напруженій руці, із затиснутим у ній клинком. Перемістився на гостре підборіддя підняте вгору, і величезні зелені очі, погляд яких не обіцяв нічого доброго. Жалкував Савітар зараз лише про одне. Урбек зі своєю масивною комплекцією закривав струнку фігуру дівчини, позбавляючи ватажка можливості насолодитися нею сповна. Помічник увесь напружився і ніж сильніше впився в його шию. Він навіть не помітив, наскільки сильно. Доки крапля гарячої крові не потекла по його шиї. Ватажок стрепенувся.

– Відпустіть дівку! – крикнув він.

Сотер відпустив руку дівчини, і вона нерішуче подивилася на рятівницю. Карміна кивнула їй, і дівчина кинулася до дверей, закриваючись рештками сукні.

– Відпусти мого помічника, – звернувся Савітар до магесси, коли двері корчми зачинилися за дівчиною.

Уважно подивившись у очі ватажку, Карміна щось обмірковувала. Ніж, як і раніше, знаходився біля горла помічника. Савітар вичікував. Зовні спокійний, ураган усередині. Він зовсім не хотів втрачати свого чергового помічника. Він був уже п’ятий за цей рік, а рік ще не перевалив за середину. У всій Імперії вже ходили чутки, що це місце прокляте. Щоразу було все важче знайти собі нового помічника. Ніхто з банди так і не наважився зайняти порожнє місце, і Савітар змушений був шукати помічника на боці. Ватажку пощастило, що Урбек так швидко погодився на його пропозицію.

Савітар пильно дивився у очі дівчини, намагаючись розгадати її плани. Карміна кивнула чомусь, і її рука з кинджалом опустилася вниз. Вона різко штовхнула помічника в спину, додаючи в удар дещицю магії. Від несподіванки Урбек відлетів убік, але його зупинили товариші. Ватажок підвівся з лави. Плавною ходою підійшов до дівчини і забрав кинджал із її руки.

– Організуйте нагорі кімнату! – кивнув він корчмареві.

Той вислизнув із-за стійки і кинувся виконувати доручення.

Весь цей час Карміна не відривала свій погляд від ватажка. Вона хотіла відновити у пам’яті всі подробиці його образу. Хотіла вивчити всі зміни, що відбулися з дня їхньої останньої зустрічі. Сильні руки, м’язи на яких проглядалися крізь тонку сорочку. Срібний перстень на лівій руці, єдине нагадування про минуле життя. Засмагла шкіра і чорне волосся, що спадало йому на обличчя. Невеликий старий шрам на скроні. Довгий вузький ніс з горбинкою та улюблені примружені карі очі. Легкий аромат лаванди витав довкола чоловіка, і Карміна з насолодою вдихнула такий знайомий і рідний запах. Схоже, все було, як і раніше, крім одного. Від шиї до ключиці тягнувся недавній поріз. Дівчина легенько провела пальцем. Ватажок з цікавістю спостерігав за нею.