Розділ 2 Зустріч з ватажком

Ольська марка, Каріан

Вона стояла біля вікна і натягувала вузькі коричневі штани, пошиті за останньою модою. Ватажок сидів на ліжку. Зі своїми штанами він уже впорався. У кутку кімнати стояла балія з водою, що вже охолола.

– Карміна, ти зіпсувала їм веселощі, – дорікнув він дівчині.

– Переживуть.

– Вони так, а ти? Чи могла б ти так легко піти, якби не було мене?

– Сумніваєшся в мені? – з викликом промовила дівчина.

– Ні. Саме навпаки, думаю, що після такого в моїй банді залишилося б від сили дві людини, однією з яких був би я!

– Не нагнітай Савітар. Я твоїх улюбленців не чіпатиму, – запевнила Карміна, застібаючи ґудзики на білій шовковій блузі.

Дівчина подивилася в дзеркало і прискіпливо оглянула цей предмет одягу.

– Мало в це віриться! – випалив він. – Якоїсь миті мені здалося, що ти вб’єш і його!

– Мені теж так здалося, – недбало сказала дівчина.

Вона зробила пас рукою, і колір блузи змінився на ніжно рожевий.

– Ти нариваєшся, вони тобі цього не пробачать.

– А ти? – Карміна відволіклася від дзеркала і з цікавістю подивилася на ватажка.

– Я вже пробачив, – сказав чоловік. – Але ж я не вони! Як би я це пояснив своїй банді? Вони й так тебе недолюблюють. Я намагаюся втихомирити їх, а ти все більше розпалюєш вогонь!

– Недолюблюють? – здивовано перепитала Карміна. – Савітар, називай речі своїми іменами. Вони мене ненавидять!

Ще один пас, і блуза стала бузкового кольору.

– На те є причини.

– Облиш. Ну, вдарила ножем одного з твоїх помічників, подумаєш, – повідомила дівчина, оглядаючи блузу, яка тепер була темно-синього кольору.

– Чотири рази! Карміна! Чотири рази! – з запалом вигукнув Савітар.

– Я захопилася, – недбало кинула магесса. – Як до речі його звали?

– Рамос. Мені подобається фіолетова, – зазначив Савітар, який уже звик до такої зміни вбрання.

Вперше, коли він таке побачив, чоловік вирішив, що це тільки ілюзія. Але він сам випробував тканину після таких перетворень, і був збентежений тим, що тканина була звичайною.

– Ах так, Рамос, – солодким голосом промовила дівчина.

Вона вже повернула блузі фіолетовий колір, і взувала чобітки з м’якої коричневої шкіри.

– Ти божевільна! – вигукнув у серцях ватажок. Він уже взувся і досліджував кімнату у пошуках своєї сорочки.

– Під ліжком, – повідомила Карміна, пристібаючи до широкого плетеного пояса піхви з кинджалом.

– До речі, свій кинджал ти вирішила не бруднити кров’ю, – дорікнув ватажок, дістаючи сорочку з-під ліжка. Точніше те, що від неї залишилося. Уважно розглянувши рештки тканини, які нещодавно були його сорочкою, ватажок відкинув їх убік, і відчинив шафу, в пошуках заміни.

– Синю, – порадила дівчина.

Савітар, який зазвичай прислухався до думки Карміни, зараз вирішив змінити традиції і продовжував обирати.

– Синю, – повторила магесса, впорядковуючи волосся.

Савітар знову проігнорував її слова і дістав світло-коричневу сорочку. Дівчина спостерігала за ватажком. Переконавшись у тому, що чоловік вирішив не дотримуватися її поради, магесса зробила пас рукою.

– Карміна! – пролунав обурений вигук Савітара, коли всі сорочки стали темно-синього кольору.

– Тобі йде синій, зроби мені приємне.

Вибору у Савітара не залишилося, і він підкорився. Коли Карміна привела до ладу копицю смоляного волосся, і задоволено оглядала своє відображення, Савітар відчинив двері кімнати.

– Теос, Сотер! Приберіться тут, – вигукнув він у коридор.

Двоє бандитів з’явилися на порозі кімнати, і взялися за прибирання. Карміна не звертала на них уваги, а лише крутилася біля дзеркала. Коли вся вода перекочувала з підлоги назад у балію, здоровили підняли її і пішли на вихід. Щойно останній переступив поріг кімнати, дівчина змахнула рукою, і двері за ними зачинилися. Сотер, що йшов останнім, від несподіванки підстрибнув, і, судячи з гуркоту, упустив балію. З-за дверей почулася лайка і стікання струмків води. Дівчина задоволено посміхнулася своєму відображенню.

– Маленька демонстрація сили, – відповіла вона на незрозумілий погляд Савітара.

– Кожен твій візит псує мою репутацію та авторитет. Ти не могла б поводитися пристойніше, я все-таки ватажок банди, а не якийсь маг з Ковена!

– Повір, різниці ніякої! Ковен – це така сама банда. І в деяких питаннях твоя банда набагато краща за Ковен.

– Тоді май до неї хоч краплю поваги.

– Я постараюся, – пообіцяла дівчина.

– Ти надовго тут?

– Залишуся до ранку, – задумливо повідомила Карміна, відірвавши свій погляд від дзеркала. – А ти?

– Теж. Завтра поїду на завдання.

У корчмі було тихо, не зважаючи на пообідній час. Вся банда Савітара воліла не з’являтися на очі Карміні. І правильно робили, дівчина була в грайливому настрої, що обіцяло будь-кому з банди великі неприємності. Не дивлячись на обіцянку Савітару, Карміні треба було розважитись, але як на зло, відповідної для цього кандидатури не було.