18. Ніч без замків

Вечір настав надто швидко. Тіна затрималася в офісі до останнього, вичитуючи справи, в яких кожна кома здавалася важливішою за власне життя. Але зрештою папери закінчилися, і довелося повертатися туди, де на неї чекав найскладніший іспит.

Коли вона зайшла до спальні, Лев уже був там. Він сидів у кріслі біля вікна, напівтемрява кімнати приховувала його погляд, але вона відчувала його кожною клітинкою шкіри.

— Софія заснула лише після того, як я пообіцяв їй, що ти не передумаєш, — тихо сказав він, не підводячи очей від келиха в руці. Цього разу там була лише вода з льодом.

Тіна нічого не відповіла. Вона мовчки взяла свою шовкову піжаму й пішла до ванної. Під струменями гарячої води вона намагалася змити з себе цей день, це відчуття пастки, але образ Лева, який маніпулює почуттями їхньої доньки, стояв перед очима.

Коли вона повернулася, Лев уже лежав на своїй половині ліжка. Він був накритий лише до пояса, і в світлі нічника його оголені плечі здавалися вилитими з бронзи. Тіна зупинилася на порозі.

— Я не ляжу, поки ти не пообіцяєш, — її голос звенів від напруги.

— Що я маю пообіцяти, Тіно? — він повернув голову, і вона побачила в його очах щось схоже на втому, змішану з незламною впертістю.

— Жодних розмов. Жодних дотиків.  Ми просто спимо в одному ліжку заради дитини. На цьому все.

Лев мовчки відсунувся до самого краю, залишаючи між ними величезний простір. — Твоя територія недоторканна. Обіцяю.

Тіна обережно лягла, намагаючись не створювати зайвих коливань матраца. Вона відчувала себе так, ніби лягла в лігво до пораненого, але все ще небезпечного звіра. Повітря в кімнаті було густим від невисловленого болю.

Минуло близько години. Тіна чула його рівномірне дихання і розуміла, що він не спить. Так само, як і вона.

— Тіно... — покликав він пошепки.

— Мовчи, Леве.

— Я просто хотів сказати... те повідомлення вранці. Це була вона. Я заблокував її номер при тобі, але вона написала з іншого. Я відповів, що між нами все скінчено і щоб вона більше не наближалася до моєї сім'ї.

Тіна різко повернулася на бік, обличчям до нього. Прірва між ними в ліжку здалася їй бездонною. — Ти думаєш, це щось змінює? Ти думаєш, факт того, що ти її "прогнав", стирає те, що ти її "запросив"?

— Ні, не стирає, — він теж повернувся до неї. В темряві його очі здавалися двома чорними озерами. — Але я хочу, щоб ти знала: я не граю. Те, що я зараз тут, те, що я підписав твій контракт — це не стратегія. Це спроба вижити без тебе, залишаючись поруч.

— Спи, Леве, — прошепотіла вона, заплющуючи очі. — Твої слова — це просто шум.

Вона відвернулася назад, до вікна. Але десь глибоко всередині, під шарами льоду та юридичних термінів, серце зрадницьки стиснулося. Вона ненавиділа його за цю щирість, бо вона була небезпечнішою за будь-яку брехню.

Ніч тягнулася повільно. Тіна нарешті почала занурюватися в сон, коли відчула, як матрац ледь здригнувся. Лев не торкнувся її. Він просто підсунувся трохи ближче, так, що вона відчувала тепло, яке виходило від його тіла. Він не порушив обіцянку, але він був там.

І вперше за довгий час Тіна не відчувала холоду, який знобив її з тієї липневої ночі. Це лякало її більше за все на світі.