17. Без права на втечу

Ранок почався не з кави, а з тихих кроків Софії. Тіна вже була на порозі, коли Софія, замість того щоб іти вдягатися, раптом зупинилася посеред вітальні. Її маленьке личко, ще хвилину тому сонячне, раптом затьмарилося недитячою тривогою.

— Тату, а чому твої речі в гостьовій кімнаті? — голос дівчинки прозвучав тонко і пронизливо. — Я шукала твій телефон, щоб пограти, і побачила твою сорочку на тому чужому ліжку. І там пахне тобою, а не в маминій кімнаті.

Тіна застигла, стиснувши ручку сумочки так, що побіліли кісточки пальців. Лев, який саме збирався прибрати телефон у кишеню, повільно обернувся. Ситуація була критичною: вони обидва обіцяли Софії, що все добре, але дитяча спостережливість виявилася гострішою за їхні маски.

— Софійко, розумієш... — почала Тіна, але слова застрягли в горлі. Вона не могла брехати доньці в очі, дивлячись на її наповнені сльозами повіки.

— Ви що, більше не будете спати разом? — Софія схлипнула. — У Дані зі школи тато теж спочатку переїхав у іншу кімнату, а потім зовсім пішов. Ти теж підеш, тату?

Лев зреагував миттєво. Він опустився на одне коліно перед донькою, притягнувши її до себе. Тіна бачила, як напружилися м'язи на його спині під дорогою сорочкою.

— Ну що ти, маленька? Нікуди я не піду. Просто... — він на секунду завагався, кинувши на Тіну швидкий, майже благальний погляд, а потім знову повернувся до дитини. — Просто тато дуже пізно працював і не хотів розбудити маму. Ти ж знаєш, як мамі важко заснути, коли хтось ходить поруч. Я вирішив одну ніч побути там, щоб вона добре відпочила.

Софія недовірливо подивилася на маму: — Це правда? Ти більше не будеш виганяти тата? Він сказав, що йому там було сумно і холодно.

Тіна відчула, як Лев майстерно перекинув м'яч на її половину поля. Він не просто виправдався — він зробив її відповідальною за його «вигнання» в очах дитини. Тепер будь-яка спроба залишити його в гостьовій означала б для Софії підтвердження її найгірших страхів.

— Правда, сонечко, — через силу вимовила Тіна, відчуваючи, як цей компроміс душить її. — Тато просто... був дуже турботливим.

— Тоді сьогодні ти повернешся? — Софія вхопила Лева за руку, чекаючи відповіді.

— Обов'язково, — Лев підвівся, і в його очах спалахнув небезпечний вогник перемоги. — Майстер як раз закінчив перевіряти замки. Сьогодні все буде, як раніше. Правда, Тіно?

Він вимовив це з такою впевненістю, що Тіні захотілося вдарити його цією самою сумочкою. Він щойно використав дитину, щоб легалізувати своє повернення в їхнє спільне ліжко.

Коли Софія побігла взуватися, Тіна підійшла до Лева і прошипіла йому в саме обличчя: — Ти маніпулятор, Леве. Використовувати страх дитини, щоб повернути собі місце в спальні — це дно навіть для тебе.

— Я просто дбаю про психіку нашої доньки, — спокійно відповів він, поправляючи манжети. — Ти сама прописала в контракті: «Жодних ознак розриву перед дитиною». Роздільні спальні — це пряме порушення пункту 2.1. Я просто допомагаю тобі дотримуватися твоїх же правил.

— Ти спатимеш на самому краю, — пригрозила вона. — І не дай Боже ти торкнешся мене хоча б пальцем.

— Ніч довга, Тіно, — він нахилився до її вуха, обпалюючи гарячим подихом. — Подивимося, хто з нас перший не витримає цієї «гри в сім'ю».