14. Між ніжністю та люттю

Після запального вечора в парку атракціонів, наповненого дзвінким сміхом Софії та незручними, але теплими дотиками, дорога додому була тихішою. Софія вже дрімала на задньому сидінні, притулившись до вікна, а Тіна з Левом, вперше за довгий час, мовчали не вороже, а якось... напружено-спокійно.

​Коли вони приїхали, Тіна м'яко розбудила Софію, підхопивши її на руки. Маленьке тільце доньки було м'яким і гарячим, і цей дотик знову розтопив кригу в серці Тіни. Вона ніжно віднесла Софію до ванної кімнати.

​— Пора митися, моє сонечко, — прошепотіла вона, допомагаючи дівчинці зняти джинсовий сарафан.

​Тепла вода у ванні заспокоювала. Тіна обережно мила довге волосся Софії, намилюючи його ароматним шампунем із запахом полуниці. Легкі дотики її пальців до дитячої шкіри були сповнені такої безмежної ніжності, такої любові, що всі турботи дня відступали. Вона милувалася усміхненим обличчям доньки, яка гралася з гумовою качкою. У ці моменти Тіна була просто мамою, відданою кожній клітинці своєї дитини.

​Загорнувши Софію в пухнастий рушник, Тіна віднесла її до ліжка. Повітря в дитячій було наповнене затишком: приглушене світло нічника-ведмедика, запах свіжої білизни та легкий аромат дитячого лосьйону.

​— Яку казку ми сьогодні читаємо? — запитала Тіна, перегортаючи сторінки.

​Софія сонно вказала на товсту книгу про принцес. Тіна влаштувалася поряд, обережно притуливши доньку до себе. Її м'який голос читав про далекі королівства, драконів і сміливих лицарів, а рука ніжно гладила Софію по спинці.

​Поступово слова ставали все тихішими, а повіки Тіни — важчими. Втома дня, емоційне виснаження та тепло дитячого тіла взяли своє. Вона не помітила, як голова схилилася на подушку поруч із головою Софії, і вона сама поринула у сон, міцно обіймаючи свою маленьку принцесу. Книга впала на підлогу, а Тіна вдихала рівномірне дихання доньки.

​Через деякий час двері дитячої тихо відчинилися. Лев зайшов, немов тінь, і зупинився на порозі. Він побачив їх: Тіна, з розпущеним волоссям, що розсипалося по подушці, виглядала зовсім беззахисною. Одна рука обіймала Софію, її обличчя було спокійним і безтурботним. У світлі нічника її обличчя виглядало напрочуд ніжним, далеким від того жорсткого образу, який вона демонструвала йому.

​Лев підійшов ближче. Його серце стиснулося від незрозумілої туги. Він нахилився, обережно підняв книгу, що лежала на підлозі. Потім він дуже обережно, щоб не розбудити Софію, взяв Тіну на руки.

​Вона була невагомою, її голова відкинулася йому на плече, а теплий подих лоскотав шию. Лев ніс її крізь темний коридор, минаючи кімнати, що належали їм обом, але здавалися порожніми.

​Він поклав Тіну на їхнє спільне ліжко, акуратно витягнув руки з-під неї та накрив ковдрою. Затримався на мить, дивлячись на її обличчя. Уві сні вона була зовсім іншою, тією Тіною, яку він колись кохав. Лев обережно прибрав пасмо волосся з її чола.

​Лев повільно зняв піджак і сорочку. Він ліг на іншу половину ліжка, відчуваючи, як матрац прогинається під його вагою. Тіна щось пробурмотіла уві сні, але не прокинулася — втома була занадто сильною. Лев обережно притягнув її до себе. Його рука владно, але водночас дбайливо обхопила її за талію, притискаючи спиною до своїх грудей. Він вдихнув запах її волосся — той самий полуничний аромат від Софії тепер змішався з її власними парфумами.

​Він не просто ліг поруч — він замкнув її у своїх обіймах, наче заявляючи права на свою власність. І вперше за багато років він заснув миттєво.

​Перше, що відчула Тіна, коли прокинулася — це незвичне тепло. Їй було так затишно і спокійно, що вона навіть не хотіла розплющувати очей. Але потім свідомість почала повертатися.

«Я ж засинала в дитячій...» — промайнула думка.

​Вона відчула на своїй талії важку, мускулисту руку. Гаряче дихання лоскотало потилицю. Тіна різко розплющила очі й побачила перед собою стіну їхньої спальні, а не шпалери з принцесами.

​Вона завмерла. Кожна клітинка її тіла напружилася. Вона повільно повернула голову і побачила Лева. Він спав, розслаблений, з легким натяком на посмішку, і тримав її так міцно, наче вона була найціннішим скарбом, який він боявся втратити.

​— Ти що собі дозволяєш?! — її голос був хрипким від сну, але в ньому вже спалахнула та сама іскра обурення.

​Вона спробувала викрутитися, але Лев лише сильніше стиснув обійми, навіть не відкриваючи очей.

​— Тобі було холодно, Тіно, — пробурмотів він низьким ранковим баритоном, від якого у неї по шкірі побігли мурашки. — Я просто виконував обов’язок турботливого чоловіка.

​Тіна нарешті відштовхнула його руку і сіла на ліжку, гарячково поправляючи одяг. Її щоки палали — чи то від гніву, чи то від того, що їй насправді сподобалося так прокинутися.

​— Ми домовлялися про ділові стосунки! — випалила вона, дивлячись на нього зверху вниз. — Це... це було занадто!

​Лев нарешті розплющив очі — темні, іронічні, вони вивчали її з відвертою насолодою.

— Занадто — це твій контракт. А це, — він обвів рукою ліжко, — це просто ніч з моєю дружиною.  Тіно, дитяче ліжко — для Софії. Твоє місце тут.