10.Підписання контракту

О другій годині двері кабінету прочинилися, і увійшов нотаріус — літній чоловік у важких окулярах, який за свою кар’єру бачив стільки розлучень і зрад, що його вже неможливо було здивувати навіть ядерною війною. За ним тінню слідував Андрій, тримаючи в руках роздруковані примірники.

​— Доброго дня, — сухо привітався нотаріус, розкладаючи папери на столі. — Я підготував документи згідно з вашими правками, Тіно Ігорівно. Леве Володимировичу, ви ознайомлені з текстом?

​Лев, який до цього стояв біля вікна, повільно підійшов до столу. Він не дивився на нотаріуса. Його погляд був прикутий до Тіни. Вона сиділа, відкинувшись у кріслі, і повільно крутила в пальцях дорогу ручку, наче це був ніж.

​— Я ознайомлений з тим, що моя дружина вирішила взяти мене в полон, — кинув Лев, сідаючи навпроти. — Але я ще не читав дрібний шрифт.

​— Там немає дрібного шрифту, коханий, — Тіна подарувала йому свою найбільш «професійну» посмішку. — Все дуже крупно і зрозуміло. Твої активи переходять під моє управління. Твоя лояльність тепер має цілком конкретну ринкову ціну. А пункт про ретроспективну відповідальність... ну, це просто щоб ти не забував, що «Золоті схили» — це територія моїх інтересів, а не твоїх пригод.

​Лев відкрив першу сторінку. Кілька хвилин у кабінеті панувала тиша, порушувана лише шелестом паперу. Тіна бачила, як на його шиї пульсує жилка. Вона знала цей стан — він був загнаний у кут. Але замість того, щоб відчути тріумф, вона відчула, як у шлунку зав’язується тугий вузол.

​«Підпиши, — благала вона його подумки. — Просто підпиши це пекло, щоб ми могли піти додому і спробувати не розвалитися на шматки перед Софією».

​— Пункт 7.4, — раптом прочитав Лев вголос, піднявши очі на неї. — «У разі розірвання шлюбу з ініціативи сторони-2 (тобто мене), право власності на нерухомість у повному обсязі залишається за стороною-1». Тіно, ти серйозно? Ти вирішила залишити мене навіть без права на розлучення?

​— Я вирішила, що свобода має бути дорогою, — відрізала вона. — Тобі подобається ризикувати, Леве? От і ризикуй. Якщо ти справді хочеш зберегти нашу сім’ю, як ти кажеш, то ці пункти тебе ніколи не торкнуться. А якщо ти брехав... то за брехню треба платити. Податками на нерухомість.

​Лев видав короткий, сухий смішок. Він подивився на Андрія, який намагався стати невидимим біля стіни, потім на нотаріуса.

​— Що ж... — Лев схопив ручку. — Раз моя дружина хоче володіти не лише моїм серцем, а й моїми рахунками... я не буду її розчаровувати.

​Він підписав перший примірник. Потім другий. Третій. Кожен рух був розмашистим і агресивним. Коли він поставив останню крапку, він різко відсунув папку від себе.

​— Тепер я вільний? Чи мені треба пройти тест на вірність прямо тут, при свідках? — у його голосі був такий густий сарказм, що нотаріус мимоволі кашлянув.

​— Документи підписані, — офіційно проголосив нотаріус, збираючи примірники. — Вітаю... чи як там кажуть у таких випадках.

​Тіна підвелася. Вона відчувала, як усередині неї щось остаточно закам’яніло, але водночас їй стало легше дихати. Вона захистила доньку. Вона захистила справу свого життя. А чоловік... чоловік тепер був частиною її контракту.

​— Дякую, — кинула вона Андрію та нотаріусу. — Ви вільні.

​Коли двері зачинилися, у кабінеті залишилися лише вони двоє. Лев повільно підвівся, обійшов стіл і став прямо перед нею.

​— Ну що, Тіно, — він нахилився до неї, і вона відчула знайомий запах його парфуму, змішаний з ароматом стресу. — Ти отримала свій підпис. Ти отримала мій бізнес. Ти тепер офіційно моя господиня. Тільки скажи мені одну річ... ти справді думаєш, що кохання можна регулювати параграфами?

​Тіна не відвела погляду. Вона поправила його краватку — жест, який колись був ніжним, а тепер виглядав як перевірка нашийника.

​— Кохання — ні, Леве. А безпеку моєї дитини та мої нерви — цілком. А тепер збери свою гордість з підлоги. У нас за п’ятнадцять хвилин спільний ланч, на якому ми маємо виглядати так, ніби щойно виграли в лотерею. Усміхайся. Це тепер твоя основна робота.

​Лев схопив її за руку, трохи міцніше, ніж зазвичай.

— Я буду посміхатися, люба. Але не забудь — навіть у золотій клітці у звіра залишаються зуби.

Лев не відпустив її руку. Навпаки, він повільно потягнув Тіну на себе, змушуючи її зробити той самий фатальний крок, який відділяв холодний розрахунок від первісного інстинкту.

​Він не відводив погляду, і Тіна побачила, як у глибині його зіниць спалахнув той самий вогонь, який вона колись назвала «голодом хижака». Лев не виглядав переможеним. Він виглядав як мисливець, який дозволив заманити себе в пастку лише для того, щоб подивитися, що мисливиця робитиме з ним далі.

​— Ти так впевнено говориш про зуби, — прошепотіла Тіна, хоча її серце вже почало вистукувати зрадницький ритм об ребра. — Але забуваєш, що я — той юрист, який знає, як надіти намордник на будь-якого звіра.

​— Намордник? — Лев видав низький, горловий смішок, від якого в Тіни по спині пробіг електричний розряд. — Тіно, ти ж сама знаєш... чим міцніший ланцюг, тим солодший момент, коли він лопається.

​Він різко скоротив відстань між ними, притискаючи її до краю масивного столу. Його долоні лягли на поліровану поверхню по обидва боки від її стегон, блокуючи будь-який шлях до відступу. Тіна опинилася в полоні між холодним деревом і його гарячим тілом.

​— Ти підписала цей папірець, щоб контролювати мене? — Лев нахилився до її обличчя, обпікаючи подихом губи. — Щоб знати, де я і з ким? Але ти забула вписати туди головний пункт...

​Його рука повільно піднялася і ковзнула по шовковій тканині її блузки, ледь торкаючись вигину талії. Тіна затамувала подих. Вона хотіла його відштовхнути, хотіла нагадати про зраду, про цифри в папці, але її власне тіло раптом стало її найгіршим ворогом.

​— Який пункт? — видихнула вона, намагаючись зберегти залишки своєї крижаної впевненості.

​— Пункт про те, як ти реагуєш на мій запах, — він притиснувся носом до її скроні, вдихаючи аромат її парфумів. Його голос став хриплим, небезпечним. — Про те, як твоя шкіра вкривається сиротами, коли я просто стою поруч. Ти можеш володіти моїми акціями, Тіно. Ти можеш забрати мої рахунки. Але ти ніколи не зможеш заборонити собі хотіти мене так само сильно, як я хочу тебе зараз. Попри всю цю лють.