8. Сповідь перед боєм

Офіс будівельного холдингу зустрів Тіну звичною суєтою: шурхіт паперів, кавові апарати, що працювали без зупину, та стримані вітання колег. Але для неї все це стало лише декорацією. Вона зайшла у свій кабінет, кинула сумку на крісло й підійшла до вікна, що виходило на центр Києва. Місто пульсувало життям, а вона почувалася так, ніби її власне життя щойно поставили на паузу.

​Раптом двері без стуку відчинилися.

​— Тіно, я знаю, що ти скасувала всі зустрічі, але мені байдуже, — почувся енергійний, трохи збентежений голос.

​Це була Анастасія. Кума, подруга, людина, з якою вони пройшли через пологи, перші дитячі хвороби та нескінченні розмови про все на світі. Тіна хрестила її молодшу доньку, Марічку, якій щойно виповнилося чотири. Старша ж, Катя, була одноліткою Софії, і дівчата вважали себе сестрами.

​Настя виглядала як завжди — елегантна, але з тією особливою «материнською» іскрою в очах. Проте сьогодні ця іскра згасла, поступившись тривозі.

​— Насте? Що ти тут робиш? — Тіна спробувала повернути на обличчя свою «юридичну маску», але з кумою це ніколи не працювало.

​Анастасія зачинила двері й мовчки підійшла до подруги. Вона не почала з розпитувань. Вона просто взяла Тіну за руки.

​— Тіно, ти не відповідала на мої повідомлення з самого ранку. Я дзвонила Леву — він буркнув щось незрозуміле й кинув слухавку. У тебе очі... Боже, Тіно, що сталося?

​Тіна хотіла сказати, що все гаразд. Хотіла професійно віджартуватися про складний тендер. Але тепло рук подруги розтопило той лід, який вона так ретельно нарощувала у ванній кімнаті.

​— Він зрадив мене, Насте, — промовила Тіна. Голос був сухим, наче шелест старого паперу. — Вчора. Точніше, вчора я про це дізналася.

​Анастасія різко вдихнула, її пальці сильніше стиснули долоні Тіни. Вона знала Лева майже так само довго, як і Тіна. Вона бачила їхню пару як еталон.

​— Лев? — прошепотіла Настя. — Той самий Лев, який на кожен твій день народження завалював офіс квітами? Який пилинки з тебе здував?

​— Саме той Лев, — Тіна вивільнила руки й підійшла до столу, де вже лежала папка з документами «Лев-Ріелті». — Виявилося, що за квітами було зручно ховати бруд. Але я не дам йому зруйнувати життя Софії.

​Анастасія сіла на край столу, її обличчя стало суворим. Як мати двох доньок, вона миттєво зрозуміла головний біль подруги.

— Що ти збираєшся робити? Ти ж знаєш, Катя й Марічка обожнюють Софію. Вони постійно питають, коли ми знову поїдемо до вас на дачу. Якщо ви розійдетеся...

​— Ми не розійдемося. Поки що, — Тіна відкрила папку. — Він підпише контракт, за яким Софія буде забезпечена до кінця життя, а я отримаю контроль над більшістю його активів у разі наступного «загулу». Він залишиться в домі. Як тінь. Як меблі.

​Анастасія подивилася на подругу з жахом і захопленням одночасно.

— Ти хочеш жити з ним у цій війні? Тіно, це ж спалить тебе зсередини! Ти ж його кохаєш... досі кохаєш, я ж бачу.

​— Кохання — це розкіш, яку я більше не можу собі дозволити, Насте. Тепер є тільки розрахунок.

​— А як же дівчатка? — Настя підійшла ближче. — Софія відчує це. Катя відчує. Вони хрещені сестри, вони все зчитують. Марічка ще маленька, але вона завжди тягнеться до тебе, бо ти для неї — хрещена-фея. Як мені їм пояснити, чому дядько Лев і тітка Тіна більше не сміються разом?

​Тіна заплющила очі. Це було найболючіше. Справа була не в грошах і не в офісах. Справа була в тому зруйнованому світі, де діти почувалися в безпеці.

​— Тобі не доведеться нічого пояснювати, — твердо сказала Тіна, відкриваючи ноутбук. — Ми будемо грати в ідеальну сім'ю. Лев підпише все, бо він боїться втратити свою імперію більше, ніж власну душу. А я... я просто буду найкращим юристом для своєї доньки.

​Настя мовчала довгу хвилину, а потім тихо сказала:

— Ти сильна, Тіно. Набагато сильніша за мене. Але пам’ятай: коли захочеш просто побути людиною, а не адвокатом — мої двері завжди відчинені. І дівчата завжди чекають на свою хрещену. Навіть без чарівної палички.

​Вона поцілувала Тіну в щоку й попрямувала до виходу, але на порозі зупинилася:

— До речі, Віолетта знає?

​— Ні. І не кажи їй. У неї в автосалонах зараз завал, і цей її «генерал» знову тисне. Я не хочу, щоб вона кидала все й бігла мене рятувати.

​— Добре, — зітхнула Анастасія. — Але знай: Лев — хижак. Він не підпише капітуляцію просто так. Будь обережна.

​Коли двері зачинилися, Тіна залишилася в тиші. Погляд упав на фото хресної Марічки на робочому столі. Маленька дівчинка сміялася на руках у Тіни.

​«Заради вас, дівчатка, — подумала вона. — Заради того, щоб ви ніколи не дізналися, як це — коли твій світ пахне зрадою».

​Вона натиснула кнопку:

— Андрію, заходь. Починаємо роботу над контрактом.