7. Війна в середині Лева

Лев кинув телефон на стіл. Звук удару об дерево видався йому занадто гучним у цій неприродній тиші. Він підійшов до бару, що стояв у кутку вітальні, і плеснув собі віскі, ігноруючи те, що стрілка годинника ще не перетнула позначку обіду.

​Він зробив ковток, відчуваючи, як рідина обпікає горло, але не приносить звичного розслаблення. Погляд упав на сімейне фото в масивній рамі на стіні. Тіна там сміялася — справжньою, теплою посмішкою, якої він не бачив уже цілу вічність.

​«Як ми дійшли до того, що ти дивишся на мене, як на пункт у контракті?» — з люттю подумав він.

​Він згадав її слова про Андрія, її помічника. Лев завжди вважав цього хлопця просто виконавчим гвинтиком у машині Тіни. Але тепер у голові закрутилися підозри. Чи знав Андрій більше за нього? Чи був він тим, хто допомагав їй збирати ці цифри, ці офшори? Лев стиснув склянку так, що побіліли кісточки пальців. Сама думка про те, що Тіна ділилася професійними таємницями (або чимось більшим) з іншим чоловіком, доки він «гуляв», била по самолюбству сильніше за фінансовий ультиматум.

​Лев різко розвернувся і попрямував до свого кабінету. Йому потрібно було перевірити свої архіви. Він не міг просто сидіти й чекати, поки вона принесе папери.

​Він увімкнув комп’ютер і почав гарячково переглядати файли. "Лев-Ріелті", спільні проекти з холдингом Тіни... Чим більше він занурювався в документи, тим чіткіше розумів: вона була всюди. Її юридичні висновки були вшиті в саму структуру його бізнесу. Вона була не просто тилом — вона була архітектором його успіху, про що він, у своєму засліпленні владою, забув.

​— Ти хочеш вісімдесят відсотків, Тіно? — прошепотів він у порожнечу кабінету. — Ти хочеш моєї капітуляції?

​Він знову взяв телефон. Цього разу він набрав номер свого юриста, старого лиса, який витягав його з найбрудніших угод.

​— Павло? Слухай уважно. Мені потрібен аналіз нашого шлюбного статусу. Без шуму. І з’ясуй, які зараз є важелі впливу на акціонерів будівельного холдингу «Моноліт». Так, там, де працює моя дружина. Мені потрібно знати її слабкі місця в офісі.

​Він поклав трубку. Усередині Лева точилася війна. Одна його частина хотіла впасти перед нею на коліна, благати про прощення, згадати той матрац у найманій квартирі й повернути «свою» Тіну. Але інша частина — той самий хижак, який побудував імперію, — вимагала захищати свою територію.

​Він підійшов до вікна й подивився на дорогу, якою вона поїхала.

​— Ти навчила мене нікому не довіряти в бізнесі, люба, — промовив він, і в його очах знову з'явився той холодний блиск. — А тепер ти дивуєшся, що я застосовую ці знання проти тебе.

​Лев розумів: цей вечір стане або початком їхнього нового, цинічного союзу, або кінцем усього, що він мав. І він не збирався бути тим, хто першим опустить зброю.