5. Театр ідеальної родини.

​Сніданок на терасі нагадував ідеально зрежисовану виставу для одного глядача — восьмирічної Софії. Дівчинка весело розповідала про свої плани, не помічаючи, що повітря між батьками наелектризоване так, що, здавалося, торкнись — і посиплються іскри.

​Лев грав свою роль бездоганно. Він усміхався доньці, підсував їй тарілку з фруктами, але його погляд раз у раз повертався до Тіни. Вона ж була втіленням професійного спокою. Кожен її рух — те, як вона тримала ніж, як підносила чашку до губ — випромінювало таку холодну гідність, що Лев мимоволі відчував себе не господарем цього розкішного дому, а підсудним на лаві.

​— Мамо, а чому ти сьогодні така... інша? — раптом запитала Софія, схиливши голову набік. — Ти така красива.

​Тіна ледь помітно здригнулася, але миттєво опанувала себе. Вона лагідно торкнулася руки доньки.

— У мами сьогодні дуже важлива зустріч, сонечко. Треба бути зібраною.

​Вона кинула швидкий, гострий погляд на Лева. Той ледь не подавився кавою. Він розумів: «зустріч», про яку вона говорить, — це зустріч із його кінцем у тому вигляді, до якого він звик.

​Щойно за Софією зачинилися двері дитячої, маски впали. Тіна повільно підвелася, збираючи свої речі.

​— Я їду в офіс, — кинула вона через плече. — Можеш не чекати мене на обід.

​— Тіно, зачекай, — Лев перегородив їй шлях, його голос знову став тим самим обволікаючим баритоном, який раніше змушував її забувати про все. Він зробив крок ближче, намагаючись тиснути своєю присутністю. — Давай поговоримо як дорослі люди. Ти ж розумієш, що вісімдесят відсотків — це безумство. Це знищить бізнес. Ти ж сама юрист, ти знаєш ціну таких кроків.

​Вона зупинилася і подивилася йому прямо в очі. У цьому погляді не було ні краплі того тепла, яке він звик там бачити протягом двадцяти одного року.

​— Ти правий, Леве. Я юрист. І саме як юрист я кажу тобі: бізнес нищать не контракти, а ненадійні партнери. Ти виявився найгіршим партнером у моєму житті.

​Вона поправила діловий піджак, розправляючи невидиму складку. Тепер її бронею був ідеальний крій та залізна логіка.

​— Я підготую папери до вечора. У тебе буде вибір: підписати їх і зберегти видимість сім’ї заради доньки, або готуватися до війни, в якій у тебе немає шансів. Бо я знаю кожен твій офшор, кожен підставний підпис і кожну схему, яку ти провертав, поки я «прикривала тили».

​Лев відступив на крок, вражений її обізнаністю. Він завжди вважав, що вона бачить лише те, що він дозволяє. Його очі потемніли від суміші страху та неконтрольованого захоплення.

​— Ти збирала на мене досьє? — прохрипів він.

​— Ні, Леве. Я просто добре виконувала свою роботу всі ці роки. А моя робота — бачити ризики там, де інші бачать можливості.

​Вона вийшла, залишивши його одного на залитій сонцем терасі. Коли її авто від’їжджало від будинку, Тіна нарешті дозволила собі глибокий видих. Рука мимоволі потягнулася до телефону. Вона кілька секунд вагалася, дивлячись на ім’я «Віолетта» у списку контактів.

​«Ні, не можу, — подумала Тіна, стискаючи кермо. — У Віолетти свій фронт: автосалони, старший чоловік, який не терпить слабкості, і двоє синів. Вона мене підтримає, я знаю, але я не хочу додавати їй ще й свій тягар».

​Замість цього вона набрала номер свого помічника в будівельній компанії.

— Андрію, скасуй усі мої зустрічі на сьогодні. Мені потрібен повний доступ до архіву проектів з «Лев-Ріелті» за останні три роки. І виклич мого нотаріуса на чотирнадцяту. У нас буде дуже довгий день.

​Тіна виїхала на трасу. Липневе сонце палило нещадно, але всередині неї було все крижиною. 21 рік спільного життя тепер стискався до кількох аркушів формату А4, на яких вона збиралася викарбувати ціну своєї зневаги.