1. Секретний чат та ранок розплати

Липнева ніч дихала спекою крізь відчинене вікно, але Тіну знобило. Лев спав на їхньому величезному ліжку, розкинувшись, наче переможений велетень. Від нього пахло дорогим віскі та чужим, солодкувато-нудотним парфумом, який не належав Тіні. Його телефон ледь помітно блимнув на тумбочці. Тіна взяла пристрій. Пальці тремтіли. Секретна папка. Запит пароля.«Невже ти такий передбачуваний, Леве?» — промайнуло в голові.Вона ввела чотири цифри його автівки — тієї самої, яку він пестив більше, ніж її. Екран слухняно розблокувався, відкриваючи прірву. Чат. Фото. Повідомлення, від яких повітря в кімнаті стало занадто густим, щоб ним дихати. У ту ніч літо для Тіни закінчилося. Почалася вічна зима.

Ранок зустрів їх сліпучим липневим сонцем. Лев вийшов на терасу, поправляючи сорочку, намагаючись згадати, наскільки сильно він «накосячив» вчора через алкоголь. Тіна стояла до нього спиною.

​— Щось сталося? — його голос прозвучав по-хазяйськи впевнено, але в повітрі вже відчувався озон перед грозою.

​Тіна повільно повернулася. Вона дивилася на нього так, ніби він був незнайомцем. Або порожнім місцем.

— Як пройшов корпоратив, Леве? — вона запитала це спокійно, майже буденно, але очі залишалися холодними.

​Лев розслабився, натягнув звичну маску успішного чоловіка:

— Нудно. Розмови про акції, контракти... Ти ж знаєш, я був би радий залишитися вдома з вами.

​Тіна ледь помітно посміхнулася — лише кутиками губ.

— Справді? І жодних пригод? Ти нічого не хочеш мені розповісти? — вона зробила крок до нього, насолоджуючись тим, як він починає заплутуватися у власній брехні.

Лев зробив крок до неї, випромінюючи ту саму впевненість, перед якою вона раніше завжди пасувала. Він простягнув руку, щоб звично заправити пасмо її волосся за вухо, а потім притягнути до себе.

​— Тіно, ти знову починаєш? Тобі просто не вистачає моєї уваги, — його голос став низьким, обволікаючим. — Давай припинимо це. Я тут, я з тобою.

​Але замість того, щоб розтанути, Тіна різко відсахнулася. Її жест був настільки швидким і сповненим огиди, що рука Лева зависла в повітрі.

​— Не торкайся мене, — викарбувала вона. Її голос не здригнувся. — Ти навіть не уявляєш, наскільки ти зараз жалюгідний у цій своїй брехні.

​Лев нахмурився, його блакитні очі потемніли від роздратування:

— Що за тон? Яка муха тебе вкусила?

​Тіна нарешті дістала свій телефон.

— Номер твого авто, Леве. Це був надто легкий пароль для твого «секретного» життя.