Глава 19 - 20

Глава девʼятнадцята. 

Майже безшумно корабель здійнявся у повітря і розправив десятки своїх напівпрозорих крил, котрі штовхнули його уперед, на північ. Деякі із студентів зібралися на кормі і дивилися на чорний надгробок Матану, аж доки він не сховався за обрієм. Я не міг зрозуміти їх повною мірою, хоча й сам відчував деяку печаль. Ким би я не був раніше, ким би я не став у майбутньому, але з Матаном я теж мав гарні спогади. До мене наблизилася Мірта. 
    ⁃    Пане Аней, усі пасажири розселені, ми прибудемо у Атун за чотири доби. 
    ⁃    Гаразд. Я буду чекати вас там. 
Не варто гаяти час. Можливо, якщо старий Хек погодиться, йому потрібен буде деякий час щоб владнати свої справи по гільдії. Тому я телепортувався одразу туди. Над Атуном як завжди було сіре небо, але на цей раз без дощу. Ба, гірше… Йшов дрібний, мов крупа сніг. Я деякий час стояв у небі, спостерігаючи, як мешканці поспіхом пересуваються вулицями, лишаючи за собою чорні сліди на бруківці, покритій мокрим білим простирадлом. Вони кутались у тонку одежу, що непогано захищала від дощу, але була зовсім не годна за такої погоди. 
Через дах та стіни будівлі торгової гільдії я побачив, як старий Хек підсовує під своє крісло нагрівальний прилад, що працює на ядрі монстра першого класу. Зовсім скоро ціни на ядра злетять угору, через знищені мною підземелля Центральної Імперії. Скільки людей постраждає через це? Мільйони? Скільки відчує на своїх гаманцях? Мільярди? Життя континенту, збудоване на такому вразливому елементі як ядра монстрів… Я похитав головою, дивуючись такій дурниці, і опустився поруч зі сходами торгової гільдії. 
    ⁃    Я до Хека. - сказав дівчині на інформаційній стійці - Не переживай, він вже на мене чекає. 
    ⁃    Але пане… - спробувала заперечити вона мені. 
    ⁃    Марж, поясни їй. 
Я відчував його ауру у кімнаті охорони ще коли вийшов з телепорту. 
    ⁃    Вас не надурити, пане Аней! - вигукнув він відкриваючи двері. - Ви до нас у гості? Надовго? 
    ⁃    І я радий тебе бачити. Як мінімум, на чотири доби. А усе подальше залежить від рішення твого боса. 
Я відчув як сколихнулась аура Хека. Він дійсно зрадів, коли почув мій голос у фойє. 
    ⁃    Аней! Не гай часу на теревені з тим ледарем! - перше, що він сказав побачивши мене. 
    ⁃    А ти сьогодні живчик, старий! 
Хек і справді виглядав добре, тож моє зілля він приймав регулярно. Я міцно потис йому руку. 
    ⁃    Ходімо, ходімо, бо минулого разу ти так несподівано зʼявився, а потім зник, що ми й кількома словами не перекинулися. А ти ж знаєш, як старі люди полюбляють довгі балачки…. Тож хоч цього разу не обдури старого…
    ⁃    Хек, ну я ж не просто так завітав, - сказав я йому сідаючи в крісло - скоро будеш мати купу часу на розмови зі мною. Якщо погодишся, ха-ха-ха. 
    ⁃    Погоджусь? Що ти маєш на увазі. 
Неквапливо, з деталями, я розповів Хеку про свою війну з церквою та угодою між мною та Білими Близнюками. 
    ⁃    Тобто, Мія зараз…
    ⁃    Так, її душа ось тут. - я витягнув одну пляшку душі з аурою Мії - І я гадки не маю, як її звільнити і чи взагалі можливо її врятувати. 
Старий деякий час розмірковував, дивлячись на пляшку. 
    ⁃    Не можу сказати, що дуже з того радий, мати такі кардинальні зміни у своєму житті, та ще й у моєму віці, та з огляду того, як ти шкереберть перекинув цей континент… Я з тобою. Скільки людей я можу узяти з собою? Адже багато хто з них працював на мене десятиліттями, я не можу їх ось так кинути. До того ж, вони мають свої сім’ї…
    ⁃    Скільки завгодно Хек, дякую тобі. На самому кораблі є більше ніж півтори тисячі вільних місць, але не буде проблемою повернутися до Атуну ще раз, якщо не вистачить. Нам будуть конче потрібні робочі руки, адже зараз це переважно маги з третього по шосте коло. І ще я дуже сподіваюсь на твій талант торговця…
    ⁃    Ооо? І з ким торгувати і чим ? 
    ⁃    Східна Імперія та залежні від неї країни. А основний товар… - я ошкірився - спочатку ядра монстрів, а потім будь які промислові товари на їх основі, які ми лише здатні будемо виробляти. І трішки зброї від двох найкращих зброярів континенту. 
    ⁃    А в тебе великі плани, Аней. 
    ⁃    Ні… Ми просто маємо не лише вижити у Нічийних землях, але жити краще за інших! 
    ⁃    Хе-хе, я у тобі не помилився. 
Наступного дня місто загуло. Звістка про те, що торгова гільдія покидає князівство сколихнула усіх жителів, змусивши їх прийти до гільдії аби запастися необхідними речами. Хеку навіть довелося ввести обмеження на продаж деяких товарів. 
Я ці дні жив у гостьовому будинку спостерігаючи, як численні слуги забирають з маєтку усе, що не було прибито цвяхами. Та навіть те, що було прибито, часто відривали і теж забирали. Речей було стільки, що мені довелося дати Хеку кілька перснів сховищ. Нажаль, банк торгової гільдії не міг закрити усі свої зобовʼязання у настільки короткий термін, і старий тяжко зітхав через такі втрати. Та лише до моєї обіцянки усе то йому компенсувати золотом. Після того я бачив на його обличчі лише посмішку. Чек, що він мені невдовзі предʼявить, обіцяв бути не малим. 
Ще більшу метушню у Атуні спричинив корабель, що завис прямо над порожньою будівлею торгової гільдії. Ніхто з місцевих за усе своє життя не бачив кораблі Північної Імперії. Ті ж, майже півтори тисячі людей, що погодилися летіти зі мною, дуже обережно і з острахом підіймалися на борт по високому камʼяному причалу, що я створив за допомогою магії елемента землі. 
Посадка пасажирів тривала кілька годин під зацікавленими поглядами містян, що позбиралися на площі, виглядали з вікон навколишніх будинків, та навіть сиділи на дахах, аби краще то роздивитися. Багато з тих, хто вже піднявся на борт, махали руками та кричали щось своїм друзям та знайомим, котрі стояли унизу. Уся ця атмосфера разюче відрізнялася від тої, коли ми покидали Матан. Адже Атун не був кладовищем. 
Я зайшов у рубку корабля, де стояли Бутч з Мунком. 
    ⁃    Гаразд, можемо злітати. - сказав я Бутчу. 
Той лише коротко кивнув, та поклав руку на кулю штучного горизонту, від чого корабель плавно здійнявся вгору. Все ж, інженери Північної Імперії створили дуже відзивчиву машину. Якщо врахувати розміри корабля, я не помічав жодної інертності управління. 
    ⁃    То може будуть координати маршруту? 
    ⁃    Тримай на схід, Бутч, тримай на схід. 
Так ми лишили позаду Атун. Завдяки навігаційній системі корабля, що була значно детальніша, аніж на моєму човні, я взнав координати усіх магічних башт Північної, Центральної та Східної Імперій. Але мої спроби щось взнати стосовно пляшок душ у тамтешніх магів зазнали невдачі. 
Зазвичай, коли я телепортувався до якоїсь магічної башти, її мешканці миттєво ставили захисний купол і навіть не розмовляли зі мною. Так, звісно, я міг би застосувати силу, та навіть кілька разів хотів того зробити, але… Не все, навіть у цьому світі, варто вирішувати кулаками. День за днем я ставав усе більш похмурим, бо навіть у тих рідких випадках, коли архімаги йшли на контакт, стосовно мого питання вони нічим не могли мені допомогти. 
Я все більше схилявся до думки, що пляшки душ то й справді винахід Білих Близнюків, і це мене просто бісило, адже зараз на тих вилупків я вплинути аж ніяк не міг. Так, у моїй іскрі було ще достатньо мани монстрів, аби вона продовжувала тихо горіти, але її було точно замало, аби розірвати обмеження, накладених на мене Оком Судді. Мені потрібно було, щоб вона горіла з моєї власної волі, а не заємною силою. 
Ця невизначеність змушувала мене самого розмірковувати над такою категорією, як душа людини, я мав сам зрозуміти що вана є таке. На перший погляд душа — це найглибший прояв особистості, індивідуальний досвід переживань і сутності. Це те, що формує справжнє “я”, відмінне від фізичного тіла, те, що робить нас людьми, надає здатність до різноманітних емоцій, що загалом відчувають люди. Отже, душа є багатогранним поняттям, яке важко обмежити єдиним визначенням. Вона може бути метафорою для опису людської свідомості й індивідуальності або відображенням прагнення зрозуміти зв’язок із вищою, нематеріальною сутністю.
У загальному розумінні я уявив душу як нематеріальну сутність, яка визначає індивідуальність, свідомість і особистість людини. Вона була джерелом думок, емоцій і життєвих переконань. У якомусь сенсі вона була  безсмертна, адже продовжувала існувати після смерті тіла, я мав незаперечний тому доказ. Та, разом з тим, душа як обʼєкт була неймовірно крихкою, адже могла зникнути від необережного поводження з клятою пляшкою душі. 
І перед мною стояло кілька завдань. По-перше, розібратися у суті пляшки душі, навчитися керувати нею, аби мати змогу звільнити друзів. По-друге, створити їм нові тіла. Це хоча і було складним питанням, та все ж я мав впоратися із ним, адже мав повне розуміння фізіології людини після перестворення свого власного тіла. І по-третє, то як поєднати вже існуючу душу з новоствореним тілом. Третє завдання було найскладнішим, адже я матиму лише одну спробу. Ймовірно. 
На ніс корабля, де я сидів, занурений у свої думки, піднявся Бутч. 
    ⁃    Анею, ми вже наближаємося до Нічийних земель, можливо, ти вже вибрав для нас місце там? 
    ⁃    Дай мені кілька годин. 
Я очистив думки і очима мільйонів монстрів подивився навкруги. Гори, невеличкі долини, густі ліси, тисячі плаваючих у повітрі велетенських скель, вкритих зеленою рослинністю… Дивні і дикі землі, мало придатні до ведення сільського господарства. І глибокий, наповнений стрімким потоком води шрам у землі, що мов відокремлював Нічийні землі від континенту з півночі на південь. Цікаво. Якщо дивитися згори, то наче хтось велетенський одним ударом меча відрубав нічогенький такий шмат землі, розміром з Імперією. І лише кілька камʼяних мостів було перекинуто через те урвище. 
Я вибрав найменш заселену монстрами ділянку поруч з одним з таких мостів і пішов у рубку до Бутча, де вказав точку на мапі. 
    ⁃    Гадаю, нам сюди. Гори тут невисокі, їх легко буде формувати магією під наші цілі, плюс коротке сполучення зі Східною Імперією. 
    ⁃    Як скажеш. - Бутч трішки змінив курс корабля - За пʼять годин будемо на місці. 
Він не помилився. Коли ми наближалися, кількасот людей вийшли на палубу, щоб подивитися згори на місце, що скоро стане їх новою домівкою. 
    ⁃    Геть! - наказав я монстрам унизу. 
Мунк з Васою, що стояли поруч зі мною, здивовано подивилися на мене. Вони були здивовані не тому, що я наказав, а тому, що потвори слухʼяно виконали мій наказ. Тисячі їх з усіх сил кинулися навтьоки, швидко звільнивши від своєї присутності величезну територію. 
    ⁃    Та яка ж твоя справжня сила? - здивувалася Богиня Війни, чи не вперше заговоривши зі мною з того дня, як сіла на борт корабля. 
    ⁃    Достатня, Васа. Цілком достатня. 
Коли ми перетнули урвище, і корабель завис над невеличкою долиною поруч з мостом, я витягнув спис і піднявся угору, щоб усі присутні на палубі мали змогу бачити мене. 
    ⁃    Тут, - сказав я, вказуючи списом на землю під нами - ми усі разом збудуємо наше нове місто. Вільне місто, що стане усім нам, та нашим нащадкам, справжньою домівкою. Тут не буде диктату імперських, королівських, княжих чи інших дворів. Тут не буде тиранії церкви Білих Близнюків. Натомість, у нас будуть свої правила та закони, і головним з них має стати закон про рівність усіх мешканців міста! 
Я дивився на цих людей згори і бачив, як вони чують, але не розуміють мої слова. Деякі з них перезиралися між собою, наче шукаючи пояснення. 
    ⁃    Життя кожного з вас - продовжив я - має стати однаково цінним для громади цього міста. За порушення законів має бути однакове покарання, як і однакова винагорода за добрі вчинки. Ми маємо створити суспільство з рівними можливостями для кожного його члена, де все має залежати лише від вашого особистого старання та наполегливості. 
Здається, вони почали потроху розуміти. Також я помітив, як схмурніли Васа з Мунком. Дідько, я не мав втратити двох Богів Війни ще до початку. 
    ⁃    Щоб дати поштовх нашому розвитку та можливостям кожного з вас, у місті буде засновано дві академії.  Магічна академія, під керівництвом пана Рамана, і академія воїнів, під керівництвом Богині Війни Васи, та Бога Війни Мунка. 
Після цих слів обличчя Мунка розплилося у широкій посмішці, а Васа спробувала мене перебити:
    ⁃    Анею…
    ⁃    Зачекайте, шановна Васа, я ще не договорив. Навчання у академіях для мешканців міста буде безкоштовним, для інших людей з континенту - за оплату. Перші кілька років усі витрати академій я візьму на себе, потім вони будуть фінансуватися з податків міста. Далі, щодо управління містом. Воно буде виконуватися вибраною мешканцями особою - мером. Ніяких більше призначень згори, як то було у вас в імперії, не буде! Мер обирається раз на чотири роки і виконує функції нагляду за адміністрацією міста, що у свою чергу відповідатиме за фінансову, комунальну, охоронну та оздоровчу сфери діяльності міста. Сподіваюся, що нашими спільними зусиллями, ми зможемо побудувати дім, однаково комфортний як для простої швачки, так і для Бога Війни! Бутч! Саджай корабель! 
Я опустився на палубу і підійшов до Васи. 
    ⁃    Шановна, ви хотіли мені щось сказати? 
    ⁃    Так! Я не згодна! Вчити усіх? Ти дурний? Боги Війни вибирають собі лише одного учня, кращого з кращих, і ніяк інакше! Зрозумів мене? 
Я витримав невелику паузу, формулюючи свою думку. 
    ⁃    Шановна Васа, ви пам’ятаєте, як і коли запропонували мені стати вашим учнем? 
    ⁃    Ну памʼятаю. 
    ⁃    На якому рівні сили я тоді був? 
    ⁃    Бойовим Предком ти тоді був. 
    ⁃    А якби на момент нашої зустрічі я був Бойовим Майстром чи простим воїном, звернули б ви на мене свою увагу? 
    ⁃    Звичайно ж що ні, що за питання? 
    ⁃    Шановна Васа, дозвольте мені дещо розповісти вам. Я теж, свого часу,  довго думав над тим, як Боги Війни обирають своїх учнів, і дійшов висновку, що вони лише гають свій час та можливості. Не треба багато розуму, щоб з Бойового Предка вищого ступеня зробити Бога Війни, він вже й так має на то потенціал. Набагато краще ж з самого малечку закласти у людину потенціал стати Богом Війни. Можливо, аби не мій вчитель, котрий помітив мене на рівні Бойового Майстра, я б ніколи не став Бойовим Предком, яким ви помітили мене. Розумієте мене? Памʼятаєте, як ви хотіли, щоб усі знали, хто мій тренер? Зараз, я даю вам можливість виховати сотні, тисячі Богів Війни… То що, візьметесь за це, чи боїтеся? 
    ⁃    Хто боїться? Я боюсь? Я Богиня Війни Васа! Я нічого не боюся! 
    ⁃    То… доведіть це! Не порожніми балачками, а ділом! 
    ⁃    Гаразд! Ти ще побачиш, на що я здатна! Сотні! Тисячі Богів Війни! Я виліплю їх своїми руками і доведу, що Богиня Війни Васа може усе, що завгодно! 
Останні слова вона прокричала вже зістрибнувши з корабля на землю. От же ж дурепа. Розвів її мов дитину. Мунк у стороні тихо сміявся, закривши обличчя долонями. 
    ⁃    Раман, Бутч, Хек, Мірта, Мунк! - покликав я їх - невеличка нарада! 
Ми спустилися униз, де я запитав:
    ⁃    Серед наших людей є архітектори, здатні побудувати місто? 
Несподівано, після короткої паузи, Мірта підняла руку. 
    ⁃    Я вісім років вивчала новітню архітектуру та урбанізацію. 
Я з подивом подивився на неї. 
    ⁃    За життєдіяльність і розвиток столиць завжди відповідають дружини імператорів. Тож усіх майбутніх імператриць цьому навчають, я не вийняток. У мене навіть є креслення стандартизованих у Північній Імперії будівель. Клімат тут схожий, то ж проблем не має бути. 
    ⁃    Ти ж мій подарунок долі! Іди-но обійму! Відтепер ти головний архітектор. Сплануй для початку місто на двісті тисяч осіб з можливістю розширення. 
    ⁃    Але ж, - втрутився Раман - нас лише дві тисячі…
    ⁃    Ага. Поки що. Але що буде, коли за нас дізнаються люди на континенті? Що є земля, де не треба віддавати частину свого життя Білим Близнюкам? І де діє не право сильного, а закон? 
    ⁃    Ну, можливо…
    ⁃    Ти гарно кажеш, - Хек теж не промовчав - але у нас професійних будівельників не більше трьох десятків, це непосильна їм задача. 
    ⁃    Бутч, - я витягнув одну маріонетку сьомого класу - до них можна внести зміни, щоб вони стали робочими маріонетками? 
Старий з хвилину роздивлявся ляльку. 
    ⁃    Досить непогана робота. Так, це можливо. 
    ⁃    У мене їх пів тисячі. 
    ⁃    Пів тисячі? - тут вже всі були здивовані. 
    ⁃    Ага. Мірто, раз ти вже архітектор і головний виконавець проєкту, то будеш також відповідати за бюджет і витрати. - я віддав їй персні сховища Богів Війни, котрі зібрав у світі демонів - Хай це буде казною міста, занеси усе у каталог, оціни і витрачай з розумом. 
    ⁃    Я?! Пане Аней, чому я? 
    ⁃    Тому що ти мені служиш, забула? - я вказав на червону стрічку на її кисті.  - Раман, нам буде потрібна поміч магів, особливо елементу землі. Звичайно ж не за просто так, кожна робота має бути оплачена. 
Раман кивнув. Я озирнувся навколо і встромив списа, що подарував мені вчитель, вістрям у землю. 
    ⁃    Мірта, це центр нашого міста. Вільного міста!