Глава 15 - 16

Глава пʼятнадцята. 

    ⁃    Взагалі то вони ще живі. - я вказав на рештки, котрі тримали маріонетки. 
    ⁃    О, я знаю, вони ще години зо дві у такому стані можуть прожити. Я хочу їх на сонечку розкласти, щоб просушити. 
Ну добре, раз таке твоє бажання… Я наказав маріонеткам зробити то на головній площі міста, де зібралося вже чимало містян. 
    ⁃    Демони роду Дада! - голосно закричала дівчина - Ваш рід сьогодні було знищено за вашу підступність та віроломство! Запамʼятайте цей день, та розповідайте його своїм нащадкам! 
Вона ще багато їм говорила, доки я спостерігав згори, як згасають аури закатованих. Надмірна жорстокість, чи традиції страти демонів? Загалом, мені було плювати. Я лише зайвий раз впевнився, що навіть слабка істота стає надміру жорстокою, відчуваючи підтримку за спиною. То саме про це мені казала частка душі Старого Бога? 
Я ошкірився. Мені стало цікаво довести цей експеримент до кінця. Де ж зупиниться добра і ввічлива, на момент нашої зустрічі,  демонеса, якщо я дозволю скористатися моєю силою без обмежень? І, хоча вона з честю витримала перший іспит, не погодившись знищити усе місто, та хто зна що буде далі…
    ⁃    Ходімо, пане Анею. Далі у нас рід Гаран. Це саме вони запросили ту руду демонесу, що знищила увесь наш рід. Хоча у війнах родів існує пряма заборона на такі речі, не можна запрошувати чужаків. 
    ⁃    Зачекай, але це саме те, що ти зараз робиш…
    ⁃    Зовсім ні. Роду Крага вже немає, так що ні. За нашими правилами, коли гинуть Лорди демонічного роду, усі інші члени, силою рівні мені і вище - знищуються. А усі слабші попадають у рабство до переможців. Так що я вже у будь якому випадку мрець. Але, перед своєю смертю, я хочу зробити з родами цих вилупків те саме, що вони зробили з моїм!
Я знизнув плечима, слідуючи за нею. Лорди демонічних родів то скоріш за все старійшини з силою Бойових Предків вищого ступеня. Дивні у них тут правила існування. Хоч і не позбавлені своєї логіки, адже так, малими сутичками, світ демонів міг оминути великих кровопролитних війн. Скоріш за все вони тут не знали сверхсил на кшталт Білих Близнюків, котрі обʼєднали континент завдяки своїй міці. 
    ⁃    Тобто, ти не зможеш заснувати свій власний рід, щоб врятувати тих, хто потрапив у полон? Адже зараз у роду Дада нема нікого сильнішого за тебе, тож ти можеш забрати демонів свого роду від них. 
    ⁃    Ні, пане Анею, я занадто слаба для цього, мені не вистачає двох рівнів сили… Вони тепер усі разом будуть належати іншому роду, що прийде на ці землі. Саме тому війни між родами то вийняток, а не правило - ніхто не хоче ризикувати. Останній випадок у цьому регіоні був років пʼятдесят тому, але тоді усе скінчилося нічиєю, адже воювало лише два роди, і робили то обережно, щоб не зазнати непомірних втрат і не стати легкою здобиччю для родів, що не брали участь у війні. 
    ⁃    Он воно як…
Це мало сенс. Адже зазнавши великих втрат, можна легко вмить стати здобиччю, навіть будучи переможцем. 
Можливо, тому що ми рухались повільно, рід Гаран устиг підготуватися до оборони та звести захисну формацію над залом ради роду. Я не знав саме тої магії, але напівпрозорий білий купол виглядав досить міцним. Під ним, задерши свої голови догори, стояло вісімнадцять Бойових Предків різних ступенів. 
    ⁃    Жаль, ми запізнилися. - обличчя дівчини стало похмурим - З під куполу роду їх хіба що Імператор демонів витягнути зможе. 
    ⁃    Та невже? Такий міцний? 
Вона лише кивнула, а я знов активував вісім кіл своєї магії. Предки занепокоєно спостерігали за цим, адже вони не бачили людей живими до цього дня і не знали, на що ті здатні.  
    ⁃    Хей, йолопи, самі вкоротите собі віку, чи змусите мене докласти цьому зусиль? - закричав я до них. 
    ⁃    Шановний пане! - почув я у відповідь за деякий час - Скажіть будь ласка, чим ми вас образили, що ви прийшли сюди із такими жорстокими речами? Ми, рід демонів Гаран, завжди вирішуємо усі спори мирно, без кровопролиття! 
От же брехло старе! 
    ⁃    Не знаєш? Ваша руда демонеса з якимось старим вилупком напали на мене, а ти робиш тут вигляд, що нічого не знаєш? А ти кумедний, я вбʼю тебе останнім. 
    ⁃    Шановний пане, я бачу, що ви порозумілися із ними, то чому ж пришли сюди мститися?
    ⁃    Порозумівся? Я відірвав їм дурні макітри! І те саме зроблю із вашими! 
Демони почали перелякано озиратися, адже почути таке вони точно не очікували. Ймовірно, вони вважали ту руду демонесу непереможною, і зараз гарячково шукали спосіб, як від неї відхреститися і вийти сухими з води. 
    ⁃    Набридло! 
Гаркнув я і створив вогняний спис, котрий пожбурив у них. Захисний купол і справді виявився міцним, адже вогняний спис навіть подряпини на ньому не лишив. Здається, це додало Бойовим Предкам віри у власні сили, адже навіть ті з них, що перелякано пригнулися у момент мого удару, почали сміятися. 
    ⁃    Пане, можливо ви переоцінили свої сили? То може підете собі геть, а ми зробимо вигляд, що вас ніколи тут не було? 
    ⁃    Смішно вам, вилупки? - я витягнув сотню маріонеток - Оточіть їх! 
    ⁃    Ха-ха-ха, гадаєте, що зможете дочекатися, доки наш барʼєр паде з часом? Молодь у наші часи не часто відрізняється розумом, тож ми не здивовані, але… Скоро тут будуть кілька Імператорів демонів, пане, ви дійсно гадаєте, що вони вас пощадять? Біжіть звідси, та знайдіть глибоку нору, і не вилазьте з неї доки ми про вас не забудемо, ха-ха-ха-ха! 
    ⁃    Щонайменше, кілька сотень років! Ха-ха-ха-ха!
Вкурвили вони мене, дідько! 
    ⁃    Розбий це! - вигукнув я, витягнувши формацію списів. 
Творіння Бутча було у сотні разів сильнішим за вогняний спис, тож захист розсипався на друзки не витримавши і одного удару. Але списи не зупинилися, і синхронно пробили наскрізь девʼятьох Бойових Предків. Інші з них ще продовжували сміятися, не усвідомивши, що щойно сталося, як маріонетки почали рубати їх, перетворюючи на пошматовані лантухи з мʼясом. 
    ⁃    Назад! - я гучно віддав команду, зупиняючи свою зброю. 
    ⁃    Пане Аней, дозвольте мені! - Хруда підскочила і узяла списа до рук. 
    ⁃    Вітаю! Ви здохнете ще до того, як прибудуть ваші Імператори, яких я відправляю услід за вами! 
Я притис їх аурою, даючи змогу Хруді повільно, одного за одним, їх разами на шматки. Так було знищено ще один рід демонів, повинних у вбивствах роду Крага. 
    ⁃    Це все, чи є ще хтось? - запитав я у дівчини, коли вона завершила. 
    ⁃    Лишився ще род Тірт, вони останні з тих, хто приймав у цьому участь! 
    ⁃    Гаразд, ходімо. 
    ⁃    Ви не будете чекати на Імператорів демонів? 
    ⁃    Навіщо? Якщо вони не блефували, то Імператори самі нас наздоженуть, слідів наших аур тут достатньо. 
Я востаннє глянув на трощу, що ми лишили на подвірʼї роду Гаран і ми пішли далі. Що мене дивувало, то ставлення мешканців до цих подій. Ніхто не збирав поспіхом майно для втечі з міста, ніхто не панікував, наче ці події узагалі їх не стосувалися. 
    ⁃    Хруда, а чому мешканці так спокійно поводяться, адже ти казала, що вони потрапляють у рабство після падіння роду. 
    ⁃    Так і є. Але що вони зможуть вдіяти? Піти кудись не вдасться, адже жоден інший рід їх не прийме, навпаки, їх мають повернути назад і покарати за спробу втечі від нового хазяїна. А так їхнє життя, можливо, і зовсім не зазнає змін. 
    ⁃    А що означає рабство у світі демонів взагалі? 
    ⁃    Мммм, точно не знаю, але можуть забрати на примусові роботи на якийсь час, якщо новий хазяїн захоче втілити якийсь інфраструктурний проєкт. Чи висікти батогами на площі за провину. Також у рабів вищі податки за звичайних містян і вони не мають права полишити землі, на яких знаходяться. Здається усе перелічила…
    ⁃    Не так вже й погано, як я собі уявляв…
У мене потроху зʼявлялося відчуття, що світ демонів був більш людяний, аніж… людський. 
    ⁃    Скажи, а у вашому світі немає практики забирати частку сил у слабких демонів заради власної вигоди? 
    ⁃    Ви що, пане, таке точно неможливо! Демона можна вбити, але не обікрасти! І хоча у наших чорних магів є схожі техніки, та за їх використання можна і смертну кару у вирок отримати. 
Он воно як. Виходить, місцеві вчасно помітили загрозу подібних технік, до того, як зʼявився хтось достатньо сильний, щоб плювати на правила. А от розвиток людей на континенті пішов зовсім іншим шляхом тисячу років тому, коли Білі Близнюки виграли війну і створили свою церкву. Зараз же я наочно бачив, як суспільство може жити за іншими правилами, без диктатури і занадто кривавих війн у своїй історії. Невже демони виявилися розумнішими за людей? Чи є інша причина? І який узагалі шанс появи такого феномену як Білі Близнюки? Людству просто… не пощастило? І якщо мені вийде покінчити з Близнюками, то чи варто буде запропонувати якусь соціальну модель людям, чи нехай самі розберуться? А чи не призведе це до того, що ще більш жорстокі пройдисвіти прийдуть до влади?
Я похитав головою з боку у бік. Не зараз. Можливо, подумаю над цим питанням потім. І чому взагалі мене то має турбувати? Моя ціль то сила, і нічого окрім неї! Усе інше має бути пилом, не вартим моєї уваги! То що я роблю саме зараз? Влаштував різанину, лише щоб допомогти демонесі, чи то моє справжнє бажання крові і вбивств? Коли, дідько його забирай, я став таким? 
Я не сприймав слова Старого Бога, що мені зараз не можна запалювати іскру через емоції монстрів, котрі візьмуть гору над моєю свідомістю. Але… це зараз дійсно мої бажання, чи навіть спляча іскра має на мене вплив? Адже він ще сказав, що вона може підсвідомо направляти. Ні, маячня. Я згадав як Боги Війни нищили Матан разом з мешканцями. То як, у них теж іскра винна? Якої вони навіть не мали. Можливо, то цей світ, то він так влаштований, що чим більшу ти маєш силу, то менше цінуєш життя інших. 
Як же легко перекласти власну відповідальність на устрій цього світу, так, Анею? Але… чому ж ти сам не підкорився цьому устрою, і не здох, як то постановив синод церкви Білих Близнюків? Що, тому що вважаєш, що доля кожного у його руках? Тоді чому відокремлюєш її від власної відповідальності за свої вчинки? Сам же неодноразово казав, що кожна дія, кожен вчинок мають свої наслідки. 
Від цих неприємних думок мене відволікли чотири сильні аури, що швидко нас наздогнали з боку міста колишнього роду Гаран. Ймовірно, то були Імператори демонів, отже ті Бойові Предки не блефували, погрожуючи мені ними. Та мене це анітрохи не бентежило, з такою їх кількістю я мав досить легко впоратись, якщо дійде до сутички. 
    ⁃    Стій, за нами женуться. - наказав я дівчині. 
    ⁃    Пане Аней, то може навпаки, полетіли швидше? 
Я подивився на неї, мов на дурнувату. 
    ⁃    Хруда, коли я кажу стій - ти стоїш. Коли кажу біжи - ти біжиш. Усе зрозуміло? 
    ⁃    Так, пане Аней. Вибачте. 
Чекати довелося кілька хвилин. Поруч з нами зупинилися три демона і одна демонеса. У одного з демонів були просто величезні роги, що зразу привернули мою увагу. Вони б були цікавим трофеєм на стіну, чомусь подумалось. Або навпаки, прилаштувати їх на ніс свого човна! 
    ⁃    Він точно не демон! - вигукнула демонеса до своїх друзів. 
    ⁃    І що, розпочнеш лекцію за расову перевагу? - перебив я її - Кажіть, чому женетесь за нами, у нас часу обмаль теревені розводити. 
    ⁃    Нам все одно, до ти таке! - сказав той рогатий - То ти закатував рід Гаран?! 
Я активував вісім кіл магії і приготувався вихопити спис. 
    ⁃    Я можу тобі відповісти, навіть лишу твій дурний тон поза уваги, але хочу дещо взамін, демон. 
Мої яскраво червоні магічні печаті, а також пихата відповідь дещо знітили Імператорів демонів. 
    ⁃    То до ти хочеш? - запитав він. 
    ⁃    Роги! Я хочу твої роги, віддай їх мені, і я все розповім. Як тобі така угода? Хруда, роги демонів мають якісь корисні властивості? - запитав я вже у дівчини, доки той демон червонів від люті. 
    ⁃    Не знаю, пане Аней. Зазвичай демони народжуються з рогами, і ховають також із ними. Навряд чи хто ставив експерименти та вивчав користь із них. 
    ⁃    Та й пусте, буде просто як декорація на човні! 
    ⁃    Клятий вилупок, я розчавлю тебе! - заревів рогатий, миттєво замахуючись бойовим молотом. 
Девʼять сірих блискавок вискочили з мого сховища і пробили йому усі чотири кінцівки, зафіксувавши на місці. Троє членів його загону приготували зброю, але не атакували, турбуючись за життя рогатого, у око якого вперся спис, котрий я тримав у руці. 
    ⁃    Кого ти там розчавити хочеш, з твоєю то жалюгідною силою? 
    ⁃    Ні… нікого…
Було видно, як йому боляче, та тримався він досить непогано. 
    ⁃    То що, будуть до мене ще питання? 
    ⁃    Ні, - відповів інший Імператор демонів - будь ласка, давайте владнаємо усе мирно. 
    ⁃    Мирно кажете… Це можна. Але, ви забрали у мене багато часу. А час, як ви знаєте, то гроші. До того ж, цей йолоп погрожував мене розчавити. Тож, ми домовимось, якщо ви віддасте мені усе, що у вас є з собою. 
    ⁃    Вибачте, - втрутилась демонеса - а то не занадто вже?!
    ⁃    Або я вас усіх вбʼю і зніму то з ваших трупів! Обирайте зараз! Раз… Два…
    ⁃    Згодні! - крикнули вони усі одразу. 
    ⁃    Хруда, забери у них усе. 
    ⁃    Слухаюсь, пане! 
Імператори демонів почали віддавати дівчині усю зброю, числені прикраси і мішечки-сховища. Я ж звільнив рогатого, аби він зробив те саме. Та формацію списів не поспішав прибирати, лишивши її поруч з собою. 
    ⁃    Я все забрала, пане Аней!  - відрапортувала вона мені. 
    ⁃    А одяг? 
    ⁃    Що?
    ⁃    Що?!
    ⁃    Що?!!
    ⁃    Ви глухі? Ми домовились, що ви віддасте усе, що у вас є з собою. Тобто, ваш одяг теж мій. Хочете мене пограбувати?!
Протестувати вони не наважилися, та почали повільно роздягатись. Не те, що мені був потрібен їх одяг, просто хотілося розважитись. Поступово, погляди усіх зосередилися на Імператриці демонів, адже там було за що оку зачепитися. 
    ⁃    Ненавиджу! - заверещала вона, скидаючи з себе білизну та швидко тікаючи. 
За нею поспіхом побігли Імператори демонів, вхопивши рогатого попід руки, щоб допомогти. 
    ⁃    Ех, такі роги… А вони ж вже майже були у мене в руках! - сказав я їм услід. То що, Хруда, є що цікаве у нашій здобичі? 
    ⁃    Окрім гарної зброї, хіба що оце! - вона подала мені мішок-сховище з дивною вишивкою. 
Я не зрозумів, чим він привернув її увагу, тож просто мовчки чекав на пояснення. 
    ⁃    Це сховище, де можна зберігати живих істот. Зазвичай ми зберігаємо у них своїх приручених монстрів. 
    ⁃    Ого! Уперше за таке чую. 
Це дійсно було незвично, адже усі інші сховища мали ефект зупиненого часу і не могли зберігати живих істот. 
    ⁃    Є у ньому хтось? 
Дівчина зазирнула усередину. 
    ⁃    Нажаль ні, він порожній. Але досить великий, щоб умістити у собі кілька десятків середніх за розміром монстрів. 
    ⁃    То пусте, за потреби я будь якого монстра легко приручу. 
    ⁃    Це неможливо, пане Аней, приручення то довга і кропітка робота, деякі види піддаються узагалі лише коли виховувати їх змалечку. 
    ⁃    Не віриш? 
Я озирнувся і відшукав у лісі неподалік дві аури монстрів четвертого класу. 
    ⁃    Бачиш двох отам? - вказав я у потрібну сторону рукою. 
    ⁃    Так. 
    ⁃    До мене! - наказав я потворам. 
Пара волохатих шестилапих монстрів щодуху помчали у наш бік, щедро розбризкуючи вонючу слину із зубастих пащей. Зупинившись за хвилину під нами, вони лягли, тремтячи усім тілом зо страху, на землю, очікуючи нових наказів від мене. Вийшло навіть краще, аніж я очікував, адже до цього моменту мені доводилося лише проганяти їх геть своїми наказами. 
    ⁃    Це просто неймовірно, пане Аней! Це усі люди так можуть? 
    ⁃    Наскільки мені відомо, то ні. Я, скоріш за все, вийняток. 
    ⁃    Зрозуміло, зрозуміло… Ви б стали дуже відомим у світі демонів з такою здібністю, пане Аней! Даремно ви не хочете залишитися тут. 
    ⁃    У вас і дійсно непогано. Я б сказав, що навіть краще, аніж у світі людей. Але, мої друзі у халепі через мене, і я маю їм допомогти. Тож досить гаяти час, ходімо далі! 
Ми покинули двох нещасних потвор так і лежати на землі, та поспішили до роду демонів Тірт, аби  Хруда нарешті завершила свою помсту. Нажаль, вони вже знали, що ми прийдемо по їх рогаті голови, і встигли розбігтися хто куди мов щури, тож довелося майже дві доби знаходити їх поодинці. 
    ⁃    То що тепер? - запитав я демонесу, коли все було скінчено. 
    ⁃    Дякую вам, пане Аней! - вона щиро обняла мене. 
    ⁃    Та я не за це…
    ⁃    Тепер, коли вже скоро я помру, у мене не буде жодних жалів за своє життя. Завдяки вам! 
    ⁃    І що, ти зобовʼязана померти? 
    ⁃    Інших варіантів немає… Хіба що… Візьміть мене з собою, пане Аней!