Глава 11 - 12

Глава одинадцята. 

    ⁃    Ні! - Раман підхопився на ноги - Це пастка, Анею! Не можна туди йти, хто може вистояти проти пʼяти Богів Війни? 
Аліка, Бутч та Мірта одночасно вказали на мене пальцями. 
    ⁃    Він вбив втілення Білого Близнюка у столиці Північної Імперії коли був Бойовим Предком. - здала мене Аліка. 
    ⁃    Він вбив пʼять кардиналів за кілька хвилин, коли ми летіли з Північної Імперії до Західної Імперії. - додала масла у вогонь Мірта. 
    ⁃    Усе одно це занадто небезпечно… - Раман був категорично проти. 
    ⁃    А хто сказав, що я піду вбивати саме цих кардиналів? 
Чотири пари очей одразу подивились на мене. 
    ⁃    Я вбʼю їх всіх. Усіх - то кожного церковника у Північній Імперії. Знищу кожен храм, не лишу жодної каплички Білих Близнюків. Я маю вирішити цю проблему комплексно. Я звик, що церква атакує лише мене, і вже не сильно то й проти того був. Але зараз вони почали  нищити усе, що так чи інакше повʼязане зі мною. Цього я не можу лишити просто так. 
    ⁃    Якщо хочеш почути мою думку, то ти робиш дурницю, Анею. - прокряхтів Бутч. - Церква сильніша за будь яку Імперію континенту, ти не виграєш цю битву.  
    ⁃    Я виграю війну, бо битву вже програв. Я більше не маю вибору. Хто мені допоможе? 
Усі почали перезиратись між собою, першою руку підняла Мірта, за нею, дуже обережно, Аліка. Але Бутч різко ухопив її за руку і опустив униз. 
    ⁃    Куди ти лізеш, дурепа мала! То не твоїх сил діло буде! 
    ⁃    Та не з битвою, з похованням хто мені допоможе? 
    ⁃    Аааа, то он ти про що.  Усі, звичайно. 
Майже цілий день пішов на те. Надвечір територія міста виглядала як суцільна чорна камʼяна плита. Я б впорався швидше, але кожного разу, перед тим як застосовувати інферно, прислухався, чи не почую бува крик чи стогін під руїнами. Ні, марно, нікого живого вже тут не було. Наприкінці я за допомогою магії землі звів по центру високий чорний обеліск. 
«Це пам’ять про те, як церква знищила більше мільйона жителів Матану заради розваги. Усі вони тут.» Було викарбувано на ньому. 
    ⁃    Гадаєш, ці слова доречні? - запитав мене Раман, коли ми зібралися разом на краю велетенської могильної плити. 
    ⁃    Тут жодні слова недоречні, ректоре. Але люди мають памʼятати. І знати. 
Раман знизнув плечима, наче не погоджуючись із цим. Та промовчав. 
    ⁃    Ректоре, може я забагато прошу, але чи можна моїм друзям деякий час пожити у академії? 
    ⁃    Я не зможу їх захистити, Анею. 
    ⁃    Знаю. Я ж і не прошу тебе цього. 
    ⁃    Гадаєш, впораєшся? 
    ⁃    Інакше не починав би. 
Мірта смикнула мене за рукав. 
    ⁃    Пане Анею, ви хочете лишити мене тут? - вона сунула мені під носа руку з червоною стрічкою на ній. 
    ⁃    Ага. У тебе непоганий шанс отримати свободу достроково. 
    ⁃    Взагалі не смішно, пане Аней. 
    ⁃    І не намагався. Доречі, це добрий метод щоб знати, чи живий я ще. 
Я витягнув зі сховища вісім магічних посохів сьомого класу, що були призом на змаганнях і передав їх Раману. 
    ⁃    Був ще кубок, але я лишив його Ірген. Ти ж не проти? 
    ⁃    Дивно, що ти узагалі згадав. 
    ⁃    Ха-ха-ха-ха, перед тим, що я замислив зробити, борги треба закрити по максимуму. 
Ніколи не вмів прощальних слів говорити, тому просто злетів у небо і активував магію сьомого кола. 
    ⁃    Куди ти зараз? - крикнув мені Бутч. 
Я зробив пальцем коло над головою. 
    ⁃    Скрізь. 
Я телепортувався у бік князівства Атун, адже мав перевірити ще одного друга. І якщо раніше витрачав на такий шлях кілька тижнів, то тепер це було ділом кількох хвилин. Я зупинився над дахом торгівельної гільдії і зачекав, коли стихне відлуння грому від моєї телепортації. Сонний люд почав визирати у вікна та дивитися у небо, щоб подивитися чому б то грім ясної погоди. Старий Хек вже біг у мій бік, коли я спустився у внутрішній двір гільдії. 
    ⁃    Анею, яка несподіванка! Ти став ще сильнішим? 
    ⁃    Старий друг, я не надовго, лише завітав перевірити, як ти. І ще, знаєш, від завтра у князівстві… і не лише у ньому, багато що зміниться. Будь насторожі. 
    ⁃    Боги, Анею, про що ти, я тебе не розумію…
    ⁃    Бувай, Хек. Бережи себе, ще побачимось! 
Я стрибнув угору, лишивши розгубленого старого стояти посеред двору. Ну, я був певен, що у цьому хаосі, котрого збираюся розпочати у Північній Імперії цієї ночі, він свого не проґавить. Але була у князівстві ще одна людина, до якої треба було завітати. Князь. 
    ⁃    А тепер, Грейс, дивись як він здохне. - сказав я зупиняючись над княжим двором. 
Князь саме був у ліжку з двома дівчатами, коли я вирвав шматок зовнішньої стіни і зайшов до його спальні. 
    ⁃    Геть звідси! - наказав я їм, притискаючи князя до шовкового простирадла. Який несмак. 
Під жіночий вереск до спальні заскочив Вир у повних обладунках та з мечем у руках. Дідько, він що, і спить так? Довелося його притиснути аурою, щоб не заважав. 
    ⁃    Анею, чому?! У нас же домовленість?!
    ⁃    Князю, знаєте, про що жалкувала Грейс, помираючи через ваші інтриги? Що я не намотав ваші тельбухи вам на шию. 
    ⁃    До чого тут це?! Анею, Анею, нііі!
Я аурою підняв його над ліжком і розпоров йому живота. 
    ⁃    Гррраааа! - закричав князь, намагаючись вирватися з оков аури. 
Не звертаючи уваги на його воплі, як і на крики Вира, я обмотав кілька разів князю  шию кишками і повісив на гак, котрий стирчав у стіні. Нажаль, той, висячи на гаку, сіпався настільки сильно, що кишки порвалися до того, як він помер. Я зморщив носа від своєї помилки і підійшов до князя, котрий намагався засунути свої тельбухи назад до живота. Але кров, біль, та усе те, що вилилося з його нутрощів, заважало це зробити. 
    ⁃    Ох ти ж і вилупок, навіть здохнути нормально не можеш. 
Я опустив пальця униз, розчавивши княжу голову аурою. Так надійніше. У мене був гарний вчитель. 
    ⁃    Виродок! - прохрипів Вир позаду мене - Церква тобі цього не простить!
    ⁃    Церква? - я обернувся до нього - Церква не переживе цю ніч. 
Я вийшов у пролом у стіні і стрибнув до храму, що знаходився у центрі міста. Там, на сходах, вже стояв Крам, чекаючи на мене. Звичайно. Мою ауру неможливо було не відчути, і він упізнав її. 
    ⁃    Доброї ночі, настоятель Крам. - я повільно спускався униз до нього. 
    ⁃    Шановний Аней… вже шановний… Я так розумію, що зараз у вас погані наміри, інакше вас не було б тут такої години. 
    ⁃    Усе так. 
Я став поруч із ним і накрив нас коконом аури, після чого активував магію четвертого кола елемента вогню - вогняний торнадо. Крам приречено дивився на велетенську яскраво червону магічну печать, що оберталася навколо моїх ніг. 
    ⁃    Ви принесли стільки хаосу у цей світ… Я навіть жалкую, що не вбив вас чотири роки тому, коли міг то зробити. 
Підборіддя і губи настоятеля тремтіли, коли він дивився, як плавиться камінь і руйнуються стіни храму. 
    ⁃    Хаосу? Ні, Крам. Ти помиляєшся. То ви вбиваєте мільйони, і тримаєте у страху мільярди. І якщо я і є хаос… то лише як реакція на вас, церковників. 
Після цих слів вівтар посеред палаючого храму вибухнув, викинувши угору стовп білого сяйва. Я вхопив Крама за комір і відніс подалі від палаючих руїн, після чого прибрав кокон аури. На мій подив настоятель майже не постарів після знищення вівтаря. Можливо, накинув років десять, не більше. Та вираз його очей - наче я забрав сенс його життя. Навколо почали збиратися мешканці Атуна, щоб зблизька подивитися на калюжу розплавленого каміння. Я вже збирався мовчки піти геть, коли Крам заговорив до мене. 
    ⁃    І що, лишиш мене живим? 
Я знизнув плечима. 
    ⁃    Крам, ти чи не єдиний церковник, котрий не намагався мене вбити при першій же зустрічі. То чому я маю тебе вбивати? 
    ⁃    Ти робиш помилку. Відтепер я прикладу усі свої сили і полишений мені час, щоб ти здох. 
Він не хотів жити. Він прямо благав про це. Я зло ошкірився і стрибнув угору. 
    ⁃    Удачі! - гукнув йому згори. 
Чи то з полегшенням, чи то від відчаю, Крам впав на коліна і закрив обличчя долонями. Можливо, саме цієї миті він дійсно по справжньому корив себе, що не вбив мене при нашій першій зустрічі. Але, не у його силах було змінити минуле. Та й не у моїх. Вірогідно, лише справжні Боги здатні на таке. 
Крам був чи не єдиним церковником, що вижив цієї ночі у князівстві. Я влаштував їм справжнє пекло, моментально зʼявляючись над храмами у різних містах, та миттєво руйнуючи їх. Деякі служителі встигали прокинутися, до того як їх тіла перетворилися на попіл і страшно кричали у будівлях огорнутих полумʼям вогняного торнадо. 
Іноді я починав сумніватися у своїх діях, у цій диявольській жорстокості до них. Та у ці секунди слабкості я пригадував показане мені ректором, як кардинали нищили Матан з усіма його мешканцями. Ні, я усе вірно роблю. Ця пошесть має зникнути, щоб подібне більше ніде не повторилося. 
Вони самі вибрали такими бути. Ніхто не змушував їх бути жорстокими нелюдами, то саме їх вина. Сила. Відчувши її за своїми спинами… Та сила породила у їх головах відчуття безкарності за будь-які звірства. Настав час відповідати, я покажу вам, що значить справжня сила! 
До світанку я повністю знищив храми у князівствах Атун, Малко, Парун та у королівстві Ранго. Ранок я зустрів над одним з міст королівства Льготе. Здається, новини про мене почали ширитися серед церковників, адже храм цього міста виявився порожнім. Біс із ними, усе одно більшість з них скоро подохне без вівтаря, який надає їм силу. 
І ще, на відміну від того, як місцеві жителі захищали храми у Північній Імперії, тут таких випадків не було. Я не скажу, що їм узагалі було байдуже - багато людей приходили подивитись як воно горить та вибухає, але майже не чутно було засудження чи прокльонів у мій бік. Скоріш за все люди вже знали про те, що сталося у Матані. Я хотів вірити, що вони самі не спалили ті церкви з їх служками лише через свою слабкість, а не байдужість. З іншого ж боку, відсоток церковників у містах був мізерним до кількості мешканців. То їх зупиняв страх? Скільки ж віків верховенство церкви було непохитним на континенті, що люди настільки втратили гідність і віру у власну силу? 
Ці думки не покидали мене увесь той час, що я нищив храми у королівстві Льготе, аж допоки я не дістався храму у столиці, де назустріч мені угору піднявся Лірик. 
    ⁃    Шановний Анею, чи не вважаєте ви, що вже досить? 
    ⁃    Єпископе, ти себе безсмертним уявив, що такі слова кажеш? 
    ⁃    Я розумію ваше обурення і вашу злість, шановний Анею, але ваші дії просто руйнують сталий порядок речей на континенті і штовхають його у кризу, від якої буде гірше усім, не лише церкві Білих Близнюків! Подумайте за це, шановний Аней! 
    ⁃    Лірик, памʼятаєш, що я пообіцяв зробити, якщо церква зачепить моїх друзів? 
Він памʼятав. Я бачив, як різко сколихнулась його аура від страху. 
    ⁃    Шановний Аней, сталася помилка, частина членів синоду Центральної Імперії зробила то без загального узгодження…
    ⁃    І знищили Матан разом з мешканцями теж без загального узгодження, Лірик?! 
Я різко наблизився і ухопив його за горлянку. Єпископ захрипів, намагаючись вирватися з моєї хватки, його нігті безсило шкребли шкіру на моїй кисті, адже сили були занадто нерівні. 
    ⁃    Лірик, пам’ятаєш, як я сказав, що випатраю усіх церковників у королівстві, мов дохлу рибу? Гадаєш, що то був жарт такий? 
У моїй лівій руці зʼявився клинок з аури, який я встромив йому у низ живота. Старий затремтів і спробував зупинити рух моєї руки угору. 
    ⁃    Коли кухарка патрає рибу, вона не слухає як тріпотять її зябра. Вона вправно веде ніж від низу черева до щелепи, після чого одним рухом вириває тельбухи і кидає їх відро з помиями! 
Я розтяв єпископа до горлянки і одним рухом вирвав нутрощі, пожбуривши їх на дах храму Білих Близнюків. Трохи нахилив голову єпископа, щоб він то бачив на власні очі. 
    ⁃    Бачиш! Твої вже там, де й мають бути - на помийці. 
Лірик зрозумів, що вже жодна пігулка чи магія зцілення його не врятує і перестав борсатися. 
    ⁃    А наступним рухом кухарка рубає рибині голову!
Я стиснув пальці у кулак, від чого голова єпископа повністю відірвалася від тіла, котре мов лантух з ганчірʼям полетіло униз. 
Храм у столиці займав велетенську площу, тож я без жодних пересторог активував магію і використав закляття елемента вогню пʼятого кола - інферно. Мені було не жаль знищити то усе - сам храм, різноманітні господарські будівлі, їхні величні сади з фонтанами та доріжками з білого каменю. Я усе перетворив на суцільну лаву, яка колихалася та вистрілювала в усі боки вогняними гейзерами. Навіть вівтар, нарешті, не витримав і вибухнув угору білим променем. Я деактивував магію і піднявся ще вище у небо, дивлячись на південь. Настав час повернутися до Північної Імперії. Вогнем і мечем знищити там усе повʼязане з церквою та Білими Близнюками. 
Жодна жива душа не спробувала зупинити мене ні на кордоні, ані після нього. Паніка серед церковників лише наростала. Знищуючи порожні храми, я іноді зустрічав невеликі групи служок Білих Близнюків на шляхах між містами. Ідіоти. Ховалися б поміж людей, то може й прожили б ще деякий час. А так вони самі позбавили себе шансу на то. 
За кілька десятків знищених храмів, я зрозумів, що церковники, котрі намагалися утекти, усі прямували до одного і того ж міста - Зааль, що було другим за розміром у Північній Імперії. Хочуть дати мені бій і збирають армію? Цікаво! Я ошкірився. Ні, одразу бігти туди я не поспішав, адже чим більше вівтарів я знищу - тим слабшою буде їх спільна сила. І як би сильно мені не хотілося влаштовувати криваву баню, раціоналізм узяв гору у плануванні моїх подальших дій. У будь-якому випадку, ніхто з них не виживе, а я здобуду перемогу доклавши найменших зусиль. 
Але й зволікати я не міг - рано чи пізно до них на підмогу прийдуть кардинали з інших імперій континенту, і добре, якщо лише вони. Я зовсім не вважав себе непереможним, адже навіть людині, що вміє телепортуватися можна влаштувати пастку, якщо прикласти до того достатньо зусиль. 
За наступну добу я знищив майже усі храми у Північній Імперії, лишився лише вузький сектор від Зааля у його вершині до кордону з Центральною Імперією. Настав час вирішального вибору - лишити його і піти до іншої імперії, чи знищити. Я був майже на сто відсотків певен, що вони спробують влаштувати мені там засідку. У грудях стало тепло від хвилювання і серце забилося частіше. 
Я знав, що саме зараз розумніше було піти геть, але це призвело б до ще більшої концентрації їх сил у майбутньому. Якщо ж я нападу без зволікань, то зможу знищити частину їх сил. Принаймні тих кардиналів Північної Імперії, що лишалися живими до сьогодні. Я активував магію усіх семи кіл, витягнув спис та приготував сховище із формацією девʼяти списів. І почав серію телепортацій до Зааля. 
Я зупинився за десяток кілометрів від міста і уважно просканував територію навколо мене. Нікого сильного поруч не виявилося, у храмі ж я відчув аури чотирьох Богів Війни і кілька десятків Бойових Предків. На таких умовах це був цілком прийнятний для мене бій. Я не хотів творити безлад у самому місті, і вирішив зачекати на околицях, щоб ці вилупки самі вийшли до мене. 
Та церковники не поспішали. я був певен, що вони знають про мене, але вирішили сховатися за спинами містян.  От же сволота. Я використав закляття третього кола елементу води і створив крижаний спис, котрий щосили пожбурив у дах храму. Мов блакитна блискавка той подолав швидкість звуку у кілька разів і вибухнув, досягши камʼяної покрівлі храму, лишивши у тому величезну діру. Аури у храмі ледь ворухнулись, та ніхто з них не вийшов. Здається, церковники вирішили перевірити, наскільки я терпляча людина. 
    ⁃    Гей! Вилупки у робах! Я тут, прийдіть і вбийте мене! - заволав я так, що на міських дахах черепиця посипалася. 
Нічого. Вони навіть не відповіли. Ну раз так… Я ошкірився. У мене був план. Я витягнув зі сховища порожню пляшку і націдив грамів пʼятдесят мани Бога. Використавши закляття телепортації за один крок опинився над дірою у даху та впустив пляшку туди. До того, як зробити наступний крок, ще встиг помітити як церковники кинулися врозтіч, але було вже пізно. Мій другий крок завершився велетенським вибухом за моєю спиною. Я обернувся, щоб подивитися на височенний гриб вогню, котрий наскрізь прошив білий стовп сяйва зі зруйнованого вівтаря. Неймовірна краса, лише подумалось мені, як на обрії, на місці де я знаходився два кроки тому, одне за одним почали зʼявлятися багаторівневі магічні печатки фіолетового кольору. Підмога церковникам прибула.