оповідання

ВИРОК.

Безкінечність. Глибина чорної діри зі сталевими проблисками дивилась точно в сутність єства. Спіральні завитки по краях виглядали заворожуючи. Тиша і дивний запах.

Це мій вибір, вирішив Ігор, зробивши легкий порух рукою.

Чорна діра вибухнула світлом і невимовним болем. Мить. Безмірно коротка і невимовно довга мить. Все завершилось. Він стояв в якомусь незрозумілому просторі. Темрява з боків і незрівнянно прекрасне світло попереду.

Все ж таки це не брехня. Ось він, тунель після смерті, зі світлом в його кінці. Значить помилялись всі ті, хто проповідував, що смерть це абсолютний кінець для всіх. Нарешті я вдома.

Так він думав, потихеньку рухаючись вперед. Він не прикладав ніяких зусиль і рухався за течією. Ним керували і направляли. Рухатись було легко, ніякі сторонні відчуття не відволікали, їх просто не було. Було тільки усвідомлення себе як цілісної і завершеної істоти. Легкість, невимовне тепло і щастя огортали його як обійми матері в дитинстві.

Боже мій, в руки твої віддаю душу свою!

Ця думка вже не раз промайнула в голові з невимовним полегшенням. Та раптом, на межі світла, виросла яскраво-осяйна постать в білому одязі і з широко розкритими крилами за спиною. Вона дивився на Ігоря з сумішшю смутку і співчуття в очах. Голова була злегка схилена в якійсь запитальній позі. Руки розкриті, напевно, в жесті обіймів, але якось напружено.

Здогадуюсь. Ви мій Ангел хранитель? Як Вас звати? дивуючись своїй сміливості, сказав Ігор. Відповідь прийшла одразу.

Ну ви можете так вважати. Ви всі чомусь так думаєте, коли приходите сюди. Але насправді я не хранитель. Взагаліто я - конвоїр. Ім’я моє Михаїл. Тільки, будь ласка, не плутайте з тим, кого ви знаєте в своїй релігії, нас багато і імена повторюються. А зараз я вас прошу йти за мною. Засідання суду по вашій справі вже призначено і вершителі чекають на вашу присутність.

Ігор злегка оторопів, але вирішив не задавати питання, доки його не проведуть на місце. «Суд», «вершителі» - хто це і чому його повинні вони бачити і за щось судити? В чому звинувачення? І головне, чому «конвоїр»? Усе життя він вірив, що кожну людину супроводжує хранитель - ангел, який береже життя свого «підопічного» від нещасних випадків, які можуть статись з людиною: машина щоб не переїхала, чи якийсь вбивця не перестрів в темному провулку і ножем випадково не штрикнув. А тут – конвоїр. Дивно і вже починає бути трішки млосно десь всередині. Напевно, це страх.

Не бійтесь. Страх вам не допоможе. Ми вже прийшли. Намагайтесь відповідати точно на всі питання суду. Вони абсолютно нейтральні до вас, однак збрехати ви просто не зможете. Ви вже фізично не можете брехати. Та й я збоку, можливо, чимось зможу зарадити, сказав Михаїл.

Кілька митей помовчавши додав з гіркою посмішкою:

Мені через вас теж добряче дістанеться. Де був ваш розум, коли приймали своє рішення? Вічно ваша братія думає тільки про себе. Тепер не стандартний суд, а вершителі…

Зібравшись, Михаїл вимовив вже твердим голосом:

- Добре. Зберіться з думками. Все, що ви побачите, це ваша уява. Проста адаптація вашого мислення до оточуючого середовища в нормальний для вас варіант сприйняття. Довге перебування там, на Землі, стирає нормальне бачення буття, тому не дивуйтесь. Ми заходимо.

Раптово виникли велетенські подвійні двері з різьбленнями і велетенськими дверними руків’ями з чистого золота і діамантовими набалдашниками. Над руків’ями висіли два архангели з вогняними мечами в правиці і лівою рукою одночасно відчиняли кожен свою сторону дверей.

Дуже оригінальне бачення, роздратовано протягнув Михаїл.

Добре, що ви не вікінг. Там взагалі якийсь бардак виходить. Про сектантів  мовчу. А от від прихильників жертвоприношень … то ледве можна зрозуміти, що в них у голові твориться.

Пробурмотівши всі ці слова практично до себе, Михаїл, схиливши в поклоні голову перед дверима, промовив:

На суд вершителів було викликано засудженого під теперішнім ідентифікатором Ільєнка Ігоря, який спробував втекти з місця ув’язнення. Він приведений мною для суду. Ми чекаємо на ваш суд і вирок. Ось він, і я з ним!

Двері повільно розступались. Надто великі. Яскраве світло сліпило очі, і дивне бачення міста з баштами на тлі хмар заворожувало. Дванадцять крісел із суворими присяжними. Велетенські постаті, в порівнянні з оточуючими, вершили долю. Вершителі. Рятувала згадка про те, що все це уява. Тільки млявість страху все глибше проникала в сутність його «я». Все поглинаюча і поїдаючи з середини. Глибоко вдихнувши, він спробував заспокоїтись, як радив Михаїл.

Чому суд?  

Ви звинувачені у спробі втечі.

Як я міг втекти? Звідки?

Ви були засуджені до ста двадцяти циклів життя на землі в фізичному тілі за злочини, які суперечать існуванню.

Так має бути пекло чи рай? Всі казали, помру так рай, чи пекло! Чому моє життя це кара?

Ви не розумієте. Земля це в’язниця абсолютно суворого режиму. На кілька мить ви звільнились. Але ви неправомірно покинули територію в’язниці.

Я не тікав, звідки я міг тікати?

Згідно з рішенням апеляційної комісії вас було призначено до дострокового звільнення від покарання з випробовувальним терміном на шість місяців з подальшою повною амністією. Ви не витримали цього терміну. Спроба втечі карається збільшенням терміну перебування у в’язниці.