Розлуки і зустрічі

За допомогою мами і бабусі для Іри було виготовлено дуже легку, вільну білу сукню, що спадає донизу і стискується на талії пояском. Саме у ній Іра виступила напередодні старого Нового року міському Палаці культури. Сам танець Іра побачила на дні народження у Лєни  Шерстньової. Її батьки, які часто відвідували НДР та Югославію, привезли рідкісну новинку - відеомагнітофон і кілька касет. Іра просто закохалася у «Танець дзвіночків», який побачила на касеті. Пізніше вона замалювала його деталі та записала музику композитора Франка на аудіокасету. Допомогла поставити танець Клавдія Семенівна Шоріна, досвідчений балетмейстер, у якої Іра у свій час навчалася.

Танець мав успіх. Через місяць він був повторений у фабричному клубі, а потім і – у музично-драматичному театрі, на концерті, присвяченому восьмому березня.

...Переодягнувшись, Іра сиділа біля вікна. Почуття її були змішані.

Потім вийшла з грим-вбиральні, прихопивши з собою квіти, які хтось поклав на сцену.

На порозі театру, вдихнувши морозну свіжість, вона відчула себе легше і пішла в сяйві нічних вогнів. На душі в неї було тепло.

***

Коли місто почало пливти весняною водою, Іра гуляла небагато. Боялася промочити ноги та застудитися, що з нею траплялося часто. Але в цей день після роботи вона побачила Степана, що виходив з універмагу, і зраділа - адже не бачила його, здавалося, сто років, і день далі закрутився за своїми законами.

Дівчина показала куплений у кіоску номер «Новин кіноекрану». Там у червоній водолазці, що тісно охоплює горло, з гітарою в руках застиг красень Дін Рід. Іра любила цього співака та кіноактора.

- О, Дін Рід! - вигукнув Степан. - У мене є його платівка.

- А ти бачив фільми за його участю?

- Так, «Співак», нещодавно по телебаченню показували. Там про Чилі, загалом, показана доля Віктора Хара...

– А я пропустила! Шкода, - сумно промовила Іра.

- Складний та трагічний фільм. Цього співака вбивають фашисти під час перевороту у Чилі.

  - А я «Брати по крові» люблю, класний фільм! Вестерн! Його часто повторюють. А як він співає! Просто диво!

Степан усміхався, киваючи. Він також двічі дивився фільм «Брати по крові» і взагалі був радий зустрічі. Від Іри завжди йшла хвиля якоїсь непоясненої теплоти.

Вони ввійшли в парк, радіючи, що похмуре небо перетворилося на блакитне, що, осідаючи, тане сніг, течуть струмки-річки, а на обличчя падають крапельки з гілок дерев, що повітря наповнене неймовірною різноманітністю запахів.

Іра згадала про арешт Анжели Девіс та Діна Ріда.

- А наш клас писав лист із закликом «Свободу Анджелі Девіс!»

- А мені Діна так хотілося звільнити з-під арешту, - згадував Степан. - Вигадував усілякі способи... Навіть смішно...

– І я думала про це! - вигукнула Іра. Її очі спалахнули, роблячи дівчину ще красивішою.   - Думала - сховаюсь у багажнику автомашини. Головне через кордон переїхати! А вже з Європи я до Америки якось доберуся. Так я рахувала тоді. Наївна! Думала попрошу начальника в'язниці, щоб він передав Діну книгу, а всередині буде маленький кинжальчик, і він під час слідчого експерименту втече...

- Кинджал у книзі? - здригнувся Степан. – Звідки в тебе така ідея?

Він уважно подивився на Іру.

- Та був фільм для дітей, бачила по телевізору, - стала пояснювати Іра. – Про те, як піонери заарештованому німцями  розвіднику чи партизану книжку передали якусь старовинну, чи - то молитовник, а він із себе віруючого зображував. Комендант дозволив, а книжка була із секретом. У ній – маленький кинджал. Не дивився? Його везуть у ліс, щоб він показав якийсь тайник, а він – раз – кинджалом одного охоронця, раз – другого, забрав автомат і тікати! Так йому вдалося врятуватись.

- Гм, цікавий сюжет, але трохи неймовірний, - підсумував Степан.

-  Та, ні! Якраз імовірний! – іронічно зауважила Іра. - Письменниця Ольга Ракітіна говорила перед фільмом, що в основу повісті покладено реальний випадок.

- Невже? А що й книжка є? Треба буде почитати! Я люблю всілякі пригодницькі книги. Про війну також. А як вона називається?

– Як і фільм. «Червоні блискавки» у тилу ворога».

- Добре, запам'ятаю. Автор хто?

- Ольга Ракітіна. Вона у Криму живе, у Феодосії (там де й моя бабуся живе). Був документальний фільм перед сеансом про письменницю ... Хочеш, я знайду тобі цю книгу?

…Книгу Іра передала Степанові найближчої суботи. Це була звичайна малоформатна книжка із серії «Юні герої». На темно-синій обкладинці були зображені хлопчик і дівчинка в лісі, а поруч із ними бородатий партизан, що дивиться в бінокль. За плечима він мав гвинтівку.

І підпис: Ольга Ракітіна, «Червоні блискавки» у тилу ворога».

Книгу Степан здолав за два вечори. Нічого особливого в ній не було – непогана пригодницька книга для дітей, написана просто й доступно. Історія брата та сестри у яких під час бомбардування загинули мама і бабуся, а самі діти, за допомогою рідного дядька, потрапляють до партизанського загону під назвою «Червоні блискавки». Поступово вони освоюються у лісі, бійці загону їх м'яко опікують, допускають до виконання невеликих бойових операцій.