Кинджал у книзі

У липні бувають чудові тихі ранки. Втім, повністю тихими їх назвати складно, адже на світанку тебе розбудять птахи, ти почуєш, як шелестить листям лагідний вітер, а потім вловиш наростаючий гул міста, відчуєш аромат квітучих акацій, запах гілки тополі, зламаної вітром, запашний, нудотно-солодкий ...

З висоти балкону п'ятого поверху ти спостерігатимеш море дерев і свіже ранкове небо з птахами. Перед тобою твоє улюблене місто: купаються у зелені будинки з червоними черепичними дахами, потопають у тіні вулиці, пахне политий асфальт.

Тебе охопить почуття легкої свободи через те, що школа вже закінчена. Перед тобою простягається чарівний і цікавий світ, а тобі лише сімнадцять років… Ти радісно віриш, що таке чудове життя буде завжди, і ти ніколи не помреш.

Два дні тому вибув до Таллінна Вітька Банка. Поїхала до Вербовська Іра Крижанич. Ще раніше поїхала до Тополинова Ліля і від цього так сумно. Але нічого не вдієш, адже до вступу до університету вона готувалася цілий рік, навіть займалася додатково з викладачами, тому вмовляти її залишитися було марно.

Степанові тоді здавався, що вони розлучаються надовго. Тому він погодився вирушити у похід річкою, бо їхала Ліля.

Цю поїздку організовував Владик Осташенко, їхній класний «хіпі». Він прихопив із собою Валю Федчук, безвідмовну помічницю у всіх справах. Хотіли взяти собою ще й Севу Дудкевича з його гітарою, який мав розважати всіх на довгих стоянках, але той  ввічливо відмовився.

Степан і Ліля, з'явившись у призначений день до річки, не помітили жодних байдарок, тому подиву не було меж.

- А це що? - промовив Владик, показуючи на величезні рюкзаки, з яких стирчали алюмінієві трубки.

Перевіривши спорядження, вони почали збирати каркас першої байдарки.

Спочатку йшла байдарка «Грета», з незворушною Валею на чолі. Позаду сидів Владик у модняцькій спортивній куртці. Довге його волосся було зібране в кіску, і взагалі він виглядав кльово!

За ними йшли Степан із Лілею на байдарці, названій її ім'ям – «Ліля». Степан був новачком, плисти виявилося непросто: втомлювалися руки, рукави були мокрими, але він тримався. Крім того, Владик виявився тямущим керівником, все пояснював і показував на ходу.

Сплав на байдарках тривав весь день та це була романтична подорож! Веселий вітер і освіжаючі бризки в обличчя, мелодійний плеск темно - зеленої води за бортом, казкові береги, порослі луговими квітами, травами і темним лісом... Вони пливли і співали пісні, грали в слова, уверталися від колод і корчів, та купалися. Готували їжу: варили каші, картоплю, відкривали банки з тушонкою, кип'ятили чай, кидаючи в окріп місцеві трави, які добре знала Валя. Потім Ліля чистила казанок, а Валя мила посуд піском у річці, доки Владик із Степаном рубали гілки на дрова чи вудили рибу.

Пізнього вечора довго сиділи біля вогнища. На вогонь зліталися нічні метелики.

Вони багато про що говорили. Згадували шкільне життя. Розповідали анекдоти, а потім доходило справа і до страшних історій.

Жовто-червоне полум'я тремтіло на обличчях, вихоплюючи з темряви блискучі очі, гостролисті кущі, навколишній таємничий чорний ліс, який вони ніби хотіли зачарувати своїми гортанними голосами та страшними історіями. Степан міцно обіймав Лілю, відчуваючи пружне тіло і був щасливий.

Розходилися по наметах, а вранці виповзали з них з губами, що розпухли від поцілунків, пом'яті, сонні, покусані комарами. Милися в річці, над якою стояв молочний туман, а верби кидали крапельки сліз на ніжну гладь води.

***

Степан провів Лілю в Тополинів. Незабаром мали розпочатися іспити. За вагонним склом виднілися радісні очі дівчини – починалося нове життя. Степан згадував її ніжне волосся, лукавий погляд, пружні перса, шалений стукіт серця і силу в налитому молодому тілі.

Вступ на історичний факультет місцевого інституту було бажанням Степана показати, що він теж на щось здатний. Насправді він не був готовий вчитися, та й конкурс був дуже великий.

До першого екзамену з історії майже не готувався – погортав підручники, виписав основні дати на подвійний листочок. Це йому допомогло. З історії він, раптово для себе, отримав четвірку. Таку саму оцінку отримав за твір.

Зрізався на англійському. Приймали дві молоді англійки, одна - доцент у великих круглих окулярах, а інша, помічниця - худа білобриса дівчина з університетським значком на кремовій сукні. Поки доцент, насупившись, слухала абітурієнта, що заїкався, намагаючись розповісти про Лондон, асистентка, зацікавлено глянувши на чепурного Степана, запропонувала йому взяти білет і дала завдання.

- Вибачте, - прошепотів Степан, подивившись завдання, - але я цієї теми не знаю.

Дівчина здивовано вкинула брови:

- «British periodicals», - ви зрозуміли, про що мова? Це ж легко – «Британські періодичні видання».

Степан знизав плечима.

- Не пам'ятаю.

А потім шепнув їй на вушко:

- А можна мені інший білет?

Дівчина подивилася на нього, на екзаменатора (та щось записувала) і сказала тихо:

- Добре. Але це востаннє. Тягніть.