Розділ 2

• Венеса, ти знову тут сидиш за книжками, вже відбій, йди геть- пані Вільда, вихователька дитячого будинку, яка виховувала Венесу з малечка.
• - Пані Вільда, ще трошки, часу зовсім мало, мені потрібно вступити до цього ліцею. - знеможена Венеса, на останніх силах трималась, щоб закінчити цю книгу, вона розуміла, що час невпинно йде, і через тиждень будуть вступні екзамени, вона мусила зробити це.
• - Дитино, так не можна, потрібно відпочивати. Коли ти останній раз нормально спала, хіба цей ліцей  вартує цього ? - занепокоєння виховательки було зрозумілим, останній місяць Венеса була схожа більш на живу мумію, чим на людину. На її очі залягли темні синці, плечи згорбились, та й схудла вона майже на 5 кілограм, жалке видовище. Але вона себе не жаліла, вона знала, що це принесе їй насолоду в кінці.
• - Думаю, незабаром я зможу насолодитись бажаним сном, але не сьогодні, не хвилюйтесь, я буду впорядку.

Пані Вільда з тяжким вдихом вийшла з занедбаної бібліотеки, де на 200 чоловік, був лише один старенький комп’ютер, та декілька затертих дитячих книжок, декілька невеличких столів та стільчиків, яких було нещадно мало для всіх. 
Життя Венеси ніколи не було різноманітним та яскравим, але ті місяці поки вона готувалась до вступу її життя було схоже на випробування, яке не закінчується. 

Довгоочікувані екзамени і нарешті вона досягла своє мети, тепер вона престижна учениця крутого ліцею, і гра починається. Але кропітка праця дівчини не закінчилась на навчанні, тепер вона досліджувала своїх нових однокласників через соціальні мережі, вона знала про них майже все й повністю була готова до нового навчального року.