Епілог.

Натовп темних випускників стояв посеред арени, щільно вкритої напівпрозорим куполом, що випромінював світло. Спочатку навкруги чулося шушукання студентів. Але незабаром пролунали гучні кроки й всі затихли.

Через якийсь час з піднесення, з південно-східного боку пролунав глухий старечий голос:

- Шановні магістрати! Щиро вітаю всіх, хто зумів закінчити Всесвітню Академію Мороку цього року. Протягом всіх своїх років навчання у ній, кожен із вас розвивався і ставав значно сильнішим. Вам справді є чим пишатися! Безумовно і ваші рідні пишатимуться вами, оскільки наш навчальний заклад ось уже понад тисячу років накопичує знання та ділиться ними з усіма учнями. З року в рік, наші магістрати випускники управляють своїми компаніями та досягають незвіданих висот у магії. Вперед до підкорення світу, випускники Академії Мороку!

Посилений магією заливистий застрашливий сміх, низенького бородатого старого ректора рознісся по окрузі. І Аврора обмінялася посмішками з товаришами, що стояли поруч. Її тіло покривала непроникна сутінкова мантія випускниці Академії, повністю закриваючи округлий животик. Гострокінцевий пологий капелюшок з темно-червоною китичкою на короткому плетеному шнурку, вказував на закінчення курсу відьомства. А подарована Академією мітла з міцного сутінкового дерева із золотистими символами по гілочках, була свого роду атестатом її знань і водночас дипломом.

Вдивляючись у гілочки, які не тьмяніли навіть у землях сутінкового світу. Вона з гордістю дивилася на всіх відьмочок, що поглядають на її мітлу із заздрістю. Гілки були рівними випромінюючи темне світло її магії. Особиста мітла зв'язувалася кров'ю і вважалася своєрідним документом конкретної відьми.

Найкращі оцінки – найсильніший вітряний дух. Саме тому більшість випускниць відьом спливали слиною дивлячись на її мітлу.

- І за традицією Академії, кожен із випускників пройде через портал вимірювання магії та сили!

Пролунав по окрузі голос проректора Августа Бейлі.

- Він же й перенесе вас додому. А результати буде занесено до книги випускників цього року.

Натовп випускників повільно хитнувся у бік порталу, що відкрився в стіні. Зі вступною частиною було покінчено. А бенкетувати кожен міг де, хотів.

- Ти знала, що коли взятися за руки. То перший, хто увійшов до цього порталу, притягне до свого будинку тих, кого візьме за руки. - Пробурмотів біля вуха Майк.

- Можу посперечатися, що ти тільки цього й хотів. Але... я, мабуть, відмовлюся.- Відповіла вона йому.

Він тільки сумно посміхнувся, з рукостисканням прощаючись із Каєм.

- Ну, дивись, якщо передумаєш просто назви моє ім'я тричі і я відкрию тобі портал до власного будинку.

Аврора тільки кивнула й похмуро глянула на його спину, що вже почала віддалятися.

- А він сподівався, що ти йому допоможеш в черговий раз з легкістю подолати бар'єр.

- Межу шостого рівня для мага? - Реготнула дівчина, звертаючись до товариша.

- Я б теж спробував.

Знизав плечима бурмочучи вампір, теж віддаляючись.

- Ось тільки твій вервольф, перетворить мене на попіл раніше ніж я встигну тебе вкусити.

Вона ще деякий час почекала, пропускаючи до порталу випускників, що залишилися. Після чого глибоко зітхнувши й сама ступила у напрямку до іскристої стіни.

Взявши себе до рук, вона відчула перенаправлення порталу. Стримуючи гіркоту в горлі Аврора, прикрила очі.

Відчувши, як зупинилося коливання магії, дівчина широко розплющила очі. Щоб побачити натовп з інших членів зграї, які вже прийняли людську подобу і святково одягнулися.

- Аврора, як довго це все триватиме? - Сердито вигукнув Івон.

Побачивши вираз, що нічого не розуміє на обличчі коханої. Він з веселістю розсміявся.

- Я не бажаю цього робити! - Вона перервала його регіт.

- Але чому?

Ледве чутно повторив він тихим голосом.

- Я люблю тебе. Я хочу тебе. А ще у малюка має бути батько!

Від його пронизливого погляду, рішучості в неї поменшало. Втомлено зітхнувши, вона слабо видихнула:

- Я не хочу нікому належати. Зроби ти мені пропозицію ще п'ять років тому, я б без роздумів погодилася. Крім того, у малюка є батько і я не збираюся позбавляти тебе цього звання. Але й відібрати в мене дитину, я не дозволю!

Відьмочка, яка зовсім недавно особисто поглинула силу кількох померлих темних бранців зграї. Вже набула сили верховної. А ще Петер її навчив користуватися силою його джерела, і тепер вона могла дати відсіч практично будь-кому.

- Стій! Постривай!

Спробувала обуритись вона, але Івон вже обійняв її припадаючи у вимогливому поцілунку. Через деякий час він відсторонився, щоб запитати:

- Це тебе ні до чого не зобов'язує. Ми просто проведемо весільний ритуал та все. Ти навіть нічого не втратиш. І я не стану тебе ні в чому обмежувати. Кохана, скажи мені, чому ні?

Його голос звучав вибагливо.

Намагаючись заспокоїти дихання, вона таки вимовила:

- Я хочу, щоб ритуал пройшов за моїми правилами!

Вона глибоко зітхнула, почувши його незадоволений рик.

- Так я хоча б буду впевнена, що наші серця дійсно будуть пов'язані та ти більше не позбудешся мене так легко! Ритуал мало чим відрізняється від вашого.

Вдихаючи повні легені повітря, вона таки знайшла в собі сміливість, щоб глянути йому в очі. Його очі тривожно розплющилися і в них плескався страх.

- Я лише хочу зв'язати нас з тобою всіма можливими магічними путами. Ти для мене надто важливий, щоб тебе втратити.

Її голос тремтів і Аврора не збиралася розповідати йому всієї правди. Особливо щодо додаткового джерела все просторової магії Петера. Але й шкодити Івону вона не бажала. Лише хотіла убезпечити свою силу від запечатування. Адже вона бачила темниці в скелі на краю поселення, в західному напрямку від його кордонів. А так само вона здогадувалася, про таємницю роду їх зграї як тюремників магічних злочинців.