Розділ 55. Повторення - тільки на краще.

Ніч біля берега озера, була сповнена змішаних почуттів та чарівності. Те саме озеро, у води якого одного разу її викинули як непотріб, іскрилося світлом зірок та місяця.

Стомлений натовп чоловіків і жінок розсівся навколо нього, розпалюючи багаття для бенкету. І тільки Аврора боялася підійти до тихих ще теплих вод чистого дзеркального водного лісового сховища.

Волога м'яка земля, потопала під босими ногами похмурої дівчини. З якоїсь причини вона не могла знайти матір. Брати та дядьки вже давно розбрелися по окрузі, і вона не наважувалася їм нав'язуватись.

Теплий шерстяний плед зігрівав її шкіру, але всередині її тіла плескався холод. Неначе все, абсолютно все повстало проти неї.

Ні, звичайно ж ватажок відхилив прохання Івона замикати її десь. Союзи про співпрацю з двома слабшими кланами, звичайно ж, були укладені. Їхні гості не лише полювали разом з ними. А й були запрошені на нічний бенкет. Ось тільки Аврора почувала себе тут чужою.

Більше не було багаття, де зазвичай збиралася їхня родина. Не було чутно гри на гітарі від Едварда. Ріан і Дамір більше не билися у воді. А Алан не ліз їх рознімати. Карлос більше не розповідав цікаві історії. Не було і Браяна, який завжди знав як розвеселити маленьку слабку зовсім звичайну сестру.

І взагалі на їхньому колишньому місці знаходилося давно вже згасле старе вогнище. Там не було нікого. Не зважаючи на перенасичення перевертнями берега. Та частина землі була абсолютно безлюдною.

Вона чула Івона, він був на протилежному березі. Поблизу свого лігва, спадкоємець завжди збирав біля себе веселу компанію. Колись вона мріяла бути серед них, напевно через свою закоханість вона і підкорилася йому тієї злощасної ночі. Але і не тільки тому.

Звичайно ж, практично будь-яка вільна дівчина з поселення Вульфгатів, мріяла про те, щоб він хоча б звернув на неї увагу.

І ось зараз заходячи в теплу воду, відьмочка яку зрадив власний звір. Справді, була на межі між життям і смертю. Бо почувала себе всіма покинутою і зовсім самотньою.

- Хороша водичка, - пробурмотів жіночий голос.

Здається ця рудоволоса незнайомка, була головною у зграї Чакна. На вигляд вона більше схожа на гарненького хлопчика, з рудуватим вихором, що злегка брався кучерями на голові. Довгі ноги, плоскі груди та вузькі плечі теж прикривалися пледом із темної вовни.

- Чого ніс повісила? Поглянь, твій обранець вже пливе до тебе.

Але Аврора вже нічого не бачила. Її очі з якоїсь причини сльозилися і вона зовсім не розуміла, чому.

Ласкаві хвилі незабаром обвили її тіло і на поверхню виплив Івон. Озираючись на всі боки, він чемно вклонився голові союзного клану. Потім з усмішкою глянув на кохану і нахиляючись до її голови тихо з докором поцікавився:

- Ну, і де тебе носить? Ми вже зібралися. Чекаємо тільки на тебе. Твої брати сказали, що ти боїшся. Але я ось вважаю, що ти просто не бажаєш згадувати минуле.

- Я справді боюся. А минуле, давно вже в минулому. - Промимрила дівчина, у якої бажання піти під води темряви, різко зникло.

- Ти... сміятимешся. Але я теж боюся.

Аврора тільки прикусила язика, у розумінні того, що він намагається викликати її на розмову. А їй не хотілося розмовляти з ним. Вагаючись, вона глянула йому в очі. Здавалося, що він говорив абсолютно серйозно.

- Отже, ти теж боїшся. - Тим часом задумливо пробурмотів він.

Оглядаючи кохану з ніг до голови, він раптово схопив її на руки та щосили шпурнув у воду, ближче до центру озера. Аврора не встигла навіть зрозуміти, що сталося, як уже почала тонути. Теплий плед набираючись води, вагою прилип на її тіло і заважав рухам. В тілі відчувалася тяжкість, а вона ніби завмерла повільно йдучи на дно.

- Достатньо. Подумаєш звір обдурив, - пробурмотів він з легкістю витягаючи її на поверхню. - Ти й сама була не чесна з собою.

Ласкаві торкання його рук легко стягнули з її тіла налиплу тканину, і він вказав рукою до берега. Раніше озеро їй не здавалося настільки великим. А зараз Аврорі здалося, що воно дуже глибоке та широке. Хоча, найімовірніше це швидше за все через опади.

- Там, - пробурмотів він, вказуючи кивком. - Зібралася вся компанія з твоїх братів. Твій батько вже потягнув твою матір, у спробі утихомирити її стихію, що розбушувалася. Старший із вашої родини, Богдан. Ледве не загриз мого батька у спробі переконати його провчити мене за події минулого. Але... це все не має жодного сенсу. Я клянуся, що тепер особисто припинятиму подібне. І більше не випущу тебе з власного лігва сумною.

- Наче я туди піду, - реготнула дівчина.

З якоїсь причини розлючена відьмочка саме зараз вилізла на поверхню і вже дала під водою добрячого стусана чоловікові, який її тримав.

Пірнаючи, вона пливла до протилежного берега. Ні, повертатись до близьких вона не планувала. Вони вже покинули її. А її улюблене місце біля широкого дуба просто залишили.

Кожен із нас у якийсь момент прагне до хороших спогадів, щосили намагаючись забути все погане. І ось зараз Аврора з якоїсь причини відмовлялася наближатися до його лігва. Бажаючи просто піти, щоб більше не згадувати те, як він її викинув. Адже з того боку берег глибший і вхід у лігво майже біля самої води.

За три метри, вже на мілководді, Івон різко підхопив її на руки й під веселий регіт голови клану Чакна промаршував берегом. Легко, ніби пушинку підніс кохану до постеленого кимось на березі рушника. Дбайливо поклав на нього й Аврора відчула як хитнулися зірки над головою.

Якусь мить, він ще дивився їй у вічі. А потім розвів їй ноги та спритно перевернувшись, просто ліг замість неї. Слабкий ляпас по її сідницях, рознісся по окрузі в тиші, що несподівано утворилася. І лише слабка посмішка блукала на його губах.

- Ти! - Вигукнула розвеселившись дівчина.

Івон опустив руки, його ліва рука пірнула під її праву ногу з наміром знову перевернути її на спину. Але вона зупинила його дотиком долонями до м'язистих грудей.