Розділ 53. Зло має бути покаране іншим злом.

Вона пливла під покровом темних хмар, що нахлинули. В тиші поглядаючи як швидко гасне темне полум'я. Під її ногами виходив темний туман, який клубочився навкруги посилюючи грозову стихію, що вона покликала для гасіння полум'я.

Чорні язики полум'я які напередодні поглинули весь навколишній ліс, вже вдалося згасити покликаним нею дощем. Проводячи пальцями по черговому магічному темному символу вогню, накресленому на стовбурі дерева. Аврора нарешті відчула напрямок до творця цих знаків.

Вона прямувала у бік до порушника спокою і раптом несподівано зрозуміла, що він прийшов до будинку її матінки. Тепер у серці відчувався біль, але вона щосили намагалася стримати свою лють. Адже якщо полетить стрімголов до домівки матінки, то зловмисник швидше за все з легкістю впорається з нею. Тому вона продовжувала повільно пливти повітрям у мовчазній тиші, прямуючи до будинку під №13.

Гучне грюкання дверей знайомого будинку змусило її здригнутися на мітлі. Серце шалено забило в грудях. Але не від страху. А в передчутті зустрічі зі значно слабшим ворогом.

Її ногу несподівано схопили з силою і притягли донизу. Хтось теплий і тяжкий повалив її на землю і придавив вагою свого міцного тіла. Дівчина від несподіванки скрикнула, але їй миттєво затулили долонею рота.

Івон усміхнувся їй і перевів погляд на відчинені двері. З неба продовжив накрапати дощ, сповіщаючи про те, що її матуся в безпеці й теж закликала стихію для боротьби із загорянням.

- Мабуть, заволодіти тобою поки що не вдасться.- Вимовив він, продовжуючи коситись у бік задніх дверей будинку.

- Звісно ж,- пробурмотіла вона.- Ти звідки тут?

- Я тепер живу в цьому селищі за наказом ватажка.

Пробурмотів він, сильніше втискаючи її собою у вологу землю.

- Не можу сказати, що мені це зовсім не подобається. Скоріше навпаки.

- Ти бачив, хто намагався спалити ліс?

Прошепотіла вона, відчуваючи як по тілу проходить приємне тремтіння від його такої близької присутності.

Івон кивнув, зосереджено вдивляючись у її обличчя. Щаслива посмішка миттєво утворилася на його губах, варто було йому тільки почути запах бажання своєї пари.

- Дівчина якась. Зважаючи на все теж темна відьма як і ти.

- Маму бачив? - Схвильовано пробурмотіла Аврора.

- Амалію затягли в лігво твої брати, одразу ж як тільки почалася пожежа. Хлопці миттєво засипали прохід землею з середини.

- А ти? - Здивувалася Аврора.

- А я чекав на тебе тут. Знав, що ти прибіжиш рятувати матір.

- Я йду всередину, - пробурмотіла вона з усмішкою.

Дівчина розуміла, що зловмисниці щось знадобилося в домівці її матінки. А бувши темною, вона розраховувала провчити мерзотницю, яка вирішила залишити після себе попелище.

- Я йду з тобою.

- Як хочеш, - махнула вона рукою.

Невдовзі вони наблизилися до дверей. Проходячи до вітальні, вони прислухалися. В будівлі була тиша. Потайні двері комори були як завжди замкнені. І судячи з темних символів по них, на мертво запечатані домовими цього будинку.

Якоїсь миті десь нагорі скрипнула підлога і вони безшумно попрямували по сходах до верхніх поверхів. У кімнаті матері просвічувалося світло й Аврора повернула ручку відчиняючи двері.

Ліжко матінки виявилося розламаним. Матрац безжалісно роздертим. На кріслах і підлозі валявся ворох матусиного одягу, що було зовсім не схоже на неї.

Аврора відразу припустила, що зловмисниця щось шукала в кімнаті. Після цих роздумів дівчину охопила тривога, адже кімната була абсолютно порожньою.

- Ми маємо негайно знайти матусю, - схвильовано вимовила вона.

- Не хвилюйся, з нею все добре. - Мотнув головою чоловік.

- Що, якщо їй загрожує небезпека?

Аврора оглядала кімнату, продовжуючи ловити поглядом розкидані в хаотичному порядку речі.

Івон вивчаючи її лице дивився на неї зосереджено, потім похитав головою.

- До неї вже приєднався твій батько. Вона в безпеці. А ось тобі загрожує небезпека.

- Від кого, від тебе чи що? - Реготнула вона.

- Навряд чи. Швидше за все, від тієї, хто ще досі не покинув цю кімнату. Та темна відьма не виходила з неї.

- Можливо... - погодилася з ним Аврора.

Несподівано для себе, вона помітила на підлозі біля ліжка предмет овальної форми, що світився. Відьмочка повільно наблизилася до нього.

Намальовані темні символи ледь блимали по контуру соняшника дзеркала і вона зазирнула в середину нього. По ньому виднілися точні обриси знайомої жіночої фігури, що походжала по просторій темній печері з якої не було виходу.

- Швидше за все, це портал в інший вимір. - Припустила Аврора в голос.

Ще кілька секунд вистачило на активацію та насичення давніх рун її темною магією. Дзеркало майже одразу покрилося темним туманом, відкриваючи перед нею прохід і вона не замислюючись пірнула в сутінки проходячи через цей портал.

Опинившись у печері разом зі старостою свого курсу, вона люто скосила на неї погляд. Її зовсім не хвилював той факт, що прохід за її спиною міг зникнути будь-якої миті. Від чогось Аврора була певна, що він відкриється знову, варто їй лише захотіти.

- Ліно, гадаю тобі варто пояснити все. - Загарчала вона, відчуваючи, що більше не має сили стримувати свій гнів.

- Я знала, що знайшовши це місце, ми з тобою побачимось!

Вигукнула відьма вогню.

- Нас двох достатньо, щоб присягнути древньому магічному котлу життя і стати його берегинями.

Поглянувши на осяяне в радості обличчя старости. Аврора перевела погляд на котел, що самотньо стояв посеред печери. Він саме у цей момент виплив ніби з повітря у центрі квадратної печери.

- Потрібно лише крапнути кілька крапель нашої крові в нього і ми з тобою отримаємо все що побажаємо!

Ліна вже зупинилася біля казана і піднявши руку над ним, негайно розпорола кігтями власну кисть.

Але тут пролунав гучний зойк, що нагадував більше рик. Спочатку Аврора вирішила, що Івон перебуває разом із нею у печері. Але озирнувшись назад, вона чітко бачила обриси морди вовка. Він намагався проникнути до неї, але виходило лише битися носом об тверду поверхню дзеркала.