Розділ 52. Вибір вовка.

Темно-синє небо, поки що густі дерева та велична тиша лісу. Ось що бачила Аврора останнім часом з вікон власної домівки. Фасади будинків з кинутими тінями дерев, давно вже остогидли дівчині й вона не могла на них дивитися.

Її тужливі роздуми перервав запах горілого м'яса, що доносився з кухні. Це швидше за все батько знову намагається бути зразковим татусем. Ось тільки Здобиш на її прохання, йому в цьому всіляко заважав.

Вона тільки відклала книгу, яку намагалася прочитати й повільно зійшла сходами вниз, щоб ненароком не загорівся будинок. А то домовий і до цього був готовий.

Але - ні. Цього разу Здобиш був тут ні при чому. Звичайний окіст полили олією і повісили над вогнищем печі. І їй довелося розв'язувати тонкий дріт, щоб не допустити займання.

- Можливо вже поговоримо? - Невдоволено пробурчав Ростислав.

- Не зображай із себе зразкового батька!- Вигукнула вона йому у відповідь.

Нарешті розв'язавши дріт, вона просто жбурнула шматок обгорілого м'яса у вогонь. Чоловік, що виплив з-за рогу, тільки підібгавши губи, голосно обурився:

- Та годі тобі. Подумаєш, був зайнятий. Але всі батьки бувають зайняті! Я тоді гадав, що погано виховав доньку. Адже це не привід мене ігнорувати, та ще й голодування влаштовувати. Твоєму звірові це шкідливо!

Аврора тільки кинула погляд у бік батька і тихо видихнула, розуміючи, що їм потрібно знайти хоч якийсь компроміс. Так довше продовжуватися не може.

Ростислав теж зітхнув, думаючи про своє. Звичайно ж, він міг зрозуміти доньку. І як перевертень, він відчував її стан. Але йому потрібно було якось повернути дочку, яку через свою дурість і відштовхнув. Він схрестив руки на грудях, похмуро споглядаючи на дівчину, що насупилася.

- Але поспілкуватися ми можемо. Я все ще твій батько.

- Що це на тебе найшло?

З іронією помітила темна відьмочка.

- Більш як чотири роки не хотів спілкуватися. А тепер зненацька виявив бажання.

Вона навіть сплеснула руками з наміром повернутися до своєї кімнати та знову замкнутись там на кілька замків. В її кімнату, батько не вривався без її дозволу і вона там відчувала себе в безпеці.

За звичкою чоловік глянув на годинник, на своїй руці й насупився сильніше. Його темні брови піднялися і рвонувши убік, він перегородив собою прохід до сходів, що вели нагору.

- Чи тобі не знати, наскільки перевертні бувають гордовиті! Нам досить важко визнати власні помилки. Але ми завжди намагаємося загладити свою провину вчинками. Ти моя дочка, і я все зроблю для тебе!

- Дочка?

Аврора тільки голосно розреготалася.

- А що ти зробив тоді, для дочки? Відмовився від неї? І це все? Ось такий із тебе батько!

Відьма під ногами якої вже почав виходити темний туман, була практично на межі терпіння.

- Забирайся з мого будинку! Всі забирайтеся. Так, тепер у мене є бодай власний дім. І добре, що матуся не вигнала мене, бо так зробив тоді татусь!

- Ти ж раніше була доброю і могла пробачити помилки інших. Нехай ти змінилася. Але ти та сама Аврора - моя маленька дівчинка. Моя маленька квіточка. Я знаю, що вчинив жорстоко, але й мене обдурили. Повір. Дай мені шанс бути тобі знову батьком. Я хочу все виправити.

- Дай нам шанс. Ми готові загладити свою провину. - Висловився Алан, найстарший з братів, який у цей час виглядав із вітальні.

Швидше за все, саме він і приніс м'ясо для знищення.

- Ну, хочеш ми знову спробуємо побити його?

Карі очі Алана жалібно косилися в бік єдиної сестри.

- Цей пацан тільки вчиться, вивчаючи вас... - загарчав хитаючи головою Ростислав.

Аврора тим часом мовчала з цікавістю поглядаючи на рідних. Батько не дуже любив розмовляти. Зараз же розговорився, що було зовсім на нього не схоже. А ще й Алан в перше жалібно так на неї дивився. Сама вона розуміла, що треба все це закінчувати. Але до цього моменту зовсім не знала як цю ситуацію вивернути на свою користь.

- А як же мій домашній арешт? - Поцікавилася вона, складаючи руки на грудях.

- Саме тому я й виманив тебе із кімнати. Івон рвався до тебе, але ми його прогнали. Твої друзі приходили, щоб повідомити тобі, що лідера темних хтось вбив. Вони просили тебе бути обережнішою. І я гадаю, що в цьому селищі тобі буде небезпечно перебувати.

- Звичайно ж ти вважаєш, що в зграї мені буде краще? - Вона розреготалася.

- Зараз важкий час для нас насамперед і цей домашній арешт був задуманий, щоб налагодити з тобою відносини. Але хто ж думав, що ти вперта так само як і твої брати!

- Ти хотів сказати, що я вся в тебе?

- Загалом саме це я й хотів сказати.

Обличчя двох чоловіків несподівано розтягнулися в задоволених посмішках і старший з них розвів руки в сторони запрошуючи її до обіймів. І вона не змогла відмовитись. Адже за ці роки так сумувала, за цією його теплотою.

- Загалом ми тут подумали, що супроводжувати тебе на свято врожаю будемо всі разом.

- А відмовитися якось можна? - Аврора скосила слізний погляд, споглядаючи вгору на підборіддя батька.

- Уся справа в вінчальній сукні, з його вовною вплетеною в неї.

Чоловік із шумом видихнув, похитуючи головою.

- Ні, ніяк тепер не можна. Ти прийняла подарунок. Він зробив свій вибір і тепер ти маєш туди прийти.

Ростислав слабо посміхнувся, знизуючи плечима і продовжив м'яко похитувати доньку в обіймах.

- Я все розумію. І тебе, і його. Він вчинив жахливо щодо тебе. Але ви створені один для одного, і йому з цим жити. Його звір тепер завжди відчуватиме свою провину стосовно тебе. І навіть якщо ти його пробачиш, він сам ніколи себе не пробачить. Та й окрім нього ніхто не буде за тебе відповідати все життя. Навіть коли я помру, то він завжди буде з тобою. Не губи його вовка, він і так гризе себе.

Аврора завмерла на місці й округливши очі переводила погляд від одного чоловіка, до іншого. Її розум наполегливо відмовлявся приймати той факт, що сукня виявилася настільки значущою для перевертнів.