Розділ 51. Без брехні та лицемірства.

Переборюючи страх і слабкість, вона все-таки розвернулася тулубом з наміром наблизитися до покритого мохом товариша. Робить перший крок до нього, не вмілий і крихітний. Але вона чітко бачить силует у вигляді темної аури, що просвічується крізь просвіти реальності.

- Розчаклуй! - Наказує нечистій силі, що тепер підкорилася їй.

Сердито вимагаючи:

- Негайно!

І чоловічий силует тієї ж миті оживає. Емоції люті на обличчі Майка немов спалюють його зсередини темним полум'ям. Проходить зовсім небагато часу і він пірнає в сутінки, за мить накидаючи темну петлю на супротивника демона.

- Дозволь увійти!

Пролунав наступний наказ, і Брауні не сміє їй відмовляти. Він пов'язаний з нею путами темної магії й доки її сила в ньому не вичерпається, він змушений підкорятися відьмі.

Кров у жилах, на мить застигла. І в сутінки пірнає Кай. Серце тремтить як лист на вітру. Але не від страху, а від полегшення. На пальцях дівчини відновилася енергія і вона знову наповнюється силою, посилюючись чимось чи кимось поки що невідомим. Щось нове, значно сильніше, на багато темніше переповнює її енергією і звідкись із мороку чується приглушений чоловічий голос:

- І чого ж ти хочеш Авроро Вінлок?

- Жити, - відповідає вона, не замислюючись і прикриває очі.

Звідусіль чується заливистий сміх і слідує те саме питання:

- Чого ти бажаєш насправді?

- Щоб усі вижили.

Відповідає Аврора і зі старанністю вдивляється в темну порожнечу мороку.

- Всі, це хто?

Голос звучить немов із глибини свідомості. Але цей голос їй здається не знайомим і вона здригається всім тілом. Цього разу від паніки та страху, що переповнює її свідомість.

- Я, хлопці та невинні люди. - Бурмоче невпевнено.

Звичайно ж вона темна і не повинна хвилюватися за інших. Але в сутінковому світі брехати не можна, і це кожному темному відомо. Сутінку відомо багато і хтозна-що саме зараз веде з нею діалог.

- Ти темна і хочеш врятувати людей? - Голос здивовано хмикає.

- Вони вже покарані, - впевнено киває відьмочка. - І за його минулу господиню, я ще помщуся.

Пообіцяла вона.

- Але без убивств. А по-своєму помщуся.

В ту ж мить все навколо неначе застигло. Два демони, що все ще борються, стояли нерухомо. Вампір, що плів пальцями темну мережу, так і стояв завмерши на місці. Темний маг, лівою рукою міцно стискає створену ним мотузку, правою пускає по цілі темну вогняну кулю. Яка так і завмерла, зависнувши в повітрі темного сутінкового паралельного світу.

Тишу, що утворилася навколо, порушує звук чиїхось кроків. Наче хтось йде, кам'яною доріжкою, впевнено цокаючи важким чоловічим взуттям.

Аврора завмирає і бачить перед собою світлий прохід, що відкрився. Глибоко посаджені карі очі дивляться на неї з усмішкою. Чоловік не високий, але й не низький. Темний костюм ідеально лягає по його фігурі. Вузькі плечі не сильно псують чоловічу постать. А на його обличчі розпливається задоволена напівпосмішка і він промовляє:

- Ти ж темна! Як це врятувати всіх?

Говорить Петер виглядаючи з дверей, прорізаних прямісінько в сутінках. Але в його тоні не чутно докору.

- Просто хочу і все. Тобі не зрозуміти! - Ображено бубонить йому відьма.

Адже він її налякав практично до тремтіння в колінах. І вона не наважилась брехати, відповіла як думала.

- Ти новенький, у нашій родині.

Каже він сідаючи навпочіпки до розгубленого хлопчика домовика.

- Не пощастило нам. Бачиш, - він киває на Аврору. - Наша господиня чи то відьма, чи звір. Часом справляється сама і допомоги зовсім не вимагає. А нам з тобою прийдеться з цим, змиритися. І... власними силами намагатися їй догодити.

Хлопчик киває і з розумінням дивиться на обурену відьму. Вони обоє неначе відсахуються від неї, якийсь час мовчки зосереджено вивчають розгнівану дівчину.

- Ти знаєш, хто вона?

Петер ближче нахиляється до домового і шепоче йому в саме вухо:

- Вона маленька примхлива відьма грози, яка часом сама не знає чого хоче. А ще вона дуже ненажерлива вовчиця, яка бавиться тим, що зводить зі світу свого партнера за якусь там давно вкриту пліснявою провину минулого. Шкідливий різновид жіночої особини, дістався нам у господині...

Чоловік приречено стогне. Похитуючи головою, він награно стискає повні губи.

Аврора намагається щось йому відповісти, але її мову немов забрали. Петер підводиться на ноги, бере за руку домовика. І через кілька секунд вони обидва віддаляються, прямуючи до просвіту дверей, що відкрився в темному світі.

У світлому проході, на деякий час завмирають, оглядаються, і обидва похитують приречено головами. Потім прискорюючи крок зникають, захляпуючи за собою двері.

Світ відмирає. І від того, що відбувається, захоплює дух. Сині тіні між собою змінюються. Немов самі відриваються від демона по одному. Раптовий сплеск темної енергії викидає їх у реальний світ.

Аврора стоїть на ґанку будівлі, дивлячись на дві чоловічі спини. Вони стоять перед нею, і вона долонями в них притискається. Її енергія повільно перетікає у їхні тіла. Дівчина проводить по спинах товаришів, відчуваючи як по кінчиках пальців повільно рухається звиваючись жива темна енергія. Немов сама вирішуючи допомогти, ця невідома сила допомагає чоловікам наповнити втрачені сили. І слідує новий сплеск. Знову від того ж Майка.

І раптом відьмочка зненацька зрозуміла, що поблизу є ще хтось. Подих прохолодного потойбічного вітерця приніс присутність привиду і він був зовсім близько.

Вона заглядає на веранду, у неї стомлений погляд. Затаївши подих, Аврора бачить жіночий ледь видимий силует, який сидячи в кріслі розчісує довге світле волосся. Бачить чоловіка, з ніг до голови оповитого в магічну темну мережу і всього обмотаного темною мотузкою створеною темним магом.

До вух всіх присутніх долинає спів жінки. Чути, наче слова завмирають і повільно підіймаються з морських глибин.