Розділ 49. Відчайдушні серед знедолених.

Коли вони увійшли, по будівлі рознісся звук скляного брязкоту. А двері за їх спинами одразу з гуркотом зачинилися.

Дівчина та хлопець зачекали хвилину чи дві, після чого посміхнулися, переглядаючись. Темних подібною нісенітницею не злякати.

- У вас теж Всеволод Андросович лекції з бойового права вів?- Задумливо простяг Майк, з усмішкою закочуючи очі до стелі.

- Він у нас кілька занять з польотів проводив, доки не навчилися літати.

Аврора теж посміхнулася косячись на мітлу, яку досі міцно стискала лівою рукою.

- Чудовисько на вас якесь випустив? - Реготнув хмикаючи темний маг.

- Ага. Банші. Гонилася за нами всю ніч, під куполом майданчика для польотів.

- Ого!

Судячи з подиву, що зобразилося на його обличчі, він був щиро здивований почутим.

- Це потім ми дізналися що, то була звичайнісінька примара. Яку він трішки прикрасив для нас магією. Зате літати навчилися швидко! Усі без винятку.

- Я б теж навчився. - У розумінні закивав хлопець.

Через деякий час перед ними з'явився хлопчик приблизно п'яти років. Дуже бліде оголене тіло сповіщало про те, що цей дух сильно знеможений. Його кучеряве чорне волосся стояло дибки, а обличчя не виражало нічого доброго.

- Ідіть звідсіля, будь ласка. Я не хочу вам зашкодити.

- Який він чемний!- Реготів Майк, косячись у бік усміхненої відьмочки.

- І не кажи. Нечиста сила нині зовсім не рада нашому приходу. Не встигли прийти, одразу проганяє. А чай, пряники де питається?

- У-у-у!

Майк завив, зиркаючи на дитину духа.

- Не вміє він приймати гостей. Розучився.

- Так... - відьма і зовсім засмутилася.

Темні спеціально провокували нечисть. Кожен із них знав, що для підкорення та упокорення подібної істоти важливий будь-який магічний чи тілесний контакт із відьмою. А цей хлопчак схоже й зовсім не планував із ними боротися.

- Невже господарі не вчили тебе гостинності?- Бормотала тим часом Аврора повільно наближаючись до різновиду духу охоронця будівель.

Довгі вушка на голові дитини смикнулися і він з шипінням вигукнув:

- Я вас попереджав! Ідіть, поки ще можете ходити.

- Хо! Ось як.- Відповів темний маг, що в цю мить вискалився.

- Мила дитина. - Погодилася з ним відьма, повільно простягаючи до хлопчика праву руку.

Звичайно ж, вона вже наростила на ній пазурі, і навіть покрила кінцівку рукавичкою з темної енергії.

Щоб там не говорили, але ще не було можливе нарощування відірваних рук чи ніг. Нехай зцілитися можливо, і вони могли залікувати поранення магією. Так само і зілля лікувальне можна було зварити. Ось тільки повертати втрачені частини тіла ніхто не міг, окрім вампірів. Тому відьмочка перестрахувалася.

- Я б не радив! - Неподалік почувся ще один чоловічий голос.

У дверному отворі других дверей, що вели до інших кімнат. З'явився високий привабливий чоловік із сивою шевелюрою та темною козлячою борідкою. Він був одягнений у штани та куртку кольору хакі.

- Хлопець під моєю опікою, - повідомив він глибоким гортанним голосом.

Чоловік зло вишкірився й очі його ледь помітно блиснули сталлю.

- Прошу вибачити за наше втручання, - пробурмотів Майк.

А потім він несподівано замовк, мабуть, заглядаючи в пітьму сутінків.

Аврора й собі глянула на нього напружуючи зір. Темна, густа субстанція клубочилася величезною синюватою тінню над цією істотою. Він слабо скидався на просту нечисту погань і дуже сильно нагадував мракобіса демона яким керувала сама дівчина.

Якоїсь миті Майк почав задихатися, судомно хапаючись за горло. Його шкіра повільно покривалася синюватим мохом і незабаром він просто застиг на місці нагадуючи кам'яну статую.

- А тепер поговоримо, - в полегшенні видихнув чоловік по-доброму посміхаючись Аврорі. - Ми чекали на тебе! Проходь.

Він вказав рукою проходити в хол, що відкрився за його. спиною, і Аврора повільно поплелася до дверей. Дівчина озирнулася на всі боки. Тут була непроглядна темрява і їй довелося зачекати деякий час, щоб звикнути до неї.

Хол виглядав величезним, але він був без меблів. Стіни та балки, що підтримують стелю, були дерев'яними. Імовірно встановлені нещодавно. Енергетика, що йшла з порожнього простору, здавалася важкою і неприємною.

- Ти відьма... темна. І тобі я можу розповісти, чому ми змушені були так вчинити. Бачиш?

Ставши зовсім близько біля дівчини, чоловік вказав рукою на розтерзані висохлі мощі, що лежали посеред кімнати.

Аврора відповідно кивнула і подивилася на чоловіка. Але його обличчя залишалося зовсім спокійним і непроникним.

- Я багато років служив сім'ї Вінсон, - тим часом пробурмотів хлопчисько. - Поколіннями відьми цього могутнього роду захищали це селище. Вони були вмілими знахарками та безліч разів допомагали місцевим. Моя господиня була дуже гарною...

Дитина голосно схлипнувши, витер посинілою худою долонькою сльози, що несподівано вибігли з очей.

- Вони продали свою честь, і тепер розплачуються за це своїми життями.

Зло, вискалившись, повідомив чоловік.

- Тієї ночі синок місцевого головного посадовця територіального товариства цього селища, всю ніч знущався з неї. Але ніхто з місцевих не прийшов їй на допомогу. На ранок її закопали як собаку в задній частині ділянки землі. Розслідування не проводилось. Будинок планували знести, але щось пішло за планом.

Чоловік раптово зареготав. А в Аврори застигла кров у жилах.

- Ось і роби після цього добро людям, - посміхнувся хлопчик. - У ніч розплати ми вирішили стати темними. Темним дозволено більше. А злочинців іноді тягне на місце злочину, ми чекали на нього. І... він прийшов через кілька років. Його кров очистила від ганьби стіни цієї будівлі. Але господиня не відімщена!

- І чого ви хочете від мене? - Видихнула Аврора.

- Допоможи нам помститися за господиню. Весь його рід має припинити існування! Я служитиму тобі, якщо допоможеш нам.