Розділ 47. Ні тим, ні іншим.

Десь далеко завивала сирена швидкої допомоги. Поривчастий вітер тріпав сукню нагадуючи про те, що вже настала осінь.

Дівчина стояла на вулиці біля проїжджої частини дороги й розгублено озиралася на всі боки. Водій повз проїжджачого автомобіля, різко натиснув на газ і двигун з ревом вдарив Аврору по вухах. Повністю приголомшуючи її на деякий час і залишаючи слід горілої гуми на асфальті.

Вона зовсім забулася наскільки галасливими бувають великі міста, особливо для тих хто мав слух перевертнів. Дівчина заплющила очі й намагалася відігнати від себе всі ці звуки. Звичайно ж з насиченням, її вовчиця набула сили і їй варто було до цього звикнути.

Нехай насичення не було повним. Але й сила вовчиці була зовсім не звичайною. У якийсь момент ця сила злилася з можливостями відьми передбачаючи перспективне майбутнє для її господині.

Аврора спробувала зосередитися, ось тільки місто раптом перестало бути реальним. У мить все потемніло, втрачаючи деталі та фарби. Дівчина дивилася на небо, що нагадувало за кольором темно-коричневу зеленувату субстанцію.

Тіні зникли й все навколо стало сіро зеленим, сповіщаючи її про те, що хтось її насильно затяг у світ сутінку.

По тілу дівчини пройшлося неприємне тремтіння. За мить тремтіння хвилями прокочувало по всьому її тілу. На шиї відчувся прохолодний вітерець, якого в подібному світі зовсім не могло бути. Її спину обдало жаром, волоссям пробігли електричні іскорки в передчутті небезпеки. Голова закрутилася від тієї сили, якою її в мить обдало.

Аврора повільно повернула голову і раптом скрикнула. Темний силует м'язистого чоловіка з вовчою головою, розглядав її з цікавістю темними вирами очей. Здавалося, він ось-ось заговорить. Але він мовчав.

У світі мороку взагалі було складно розмовляти. А ще було важко ходити й дихати цим затхлим смердючим запахом гнилі та тину.

Аврора не боялася свого мракобіса, якого називала Крістіаном. Навпаки, по її тілу пройшла ще одна значно тепліша хвиля тремтіння. Адже раніше він ніколи не виходив з кристала за своїм бажанням.

Під їхніми ногами світилося темне коло, з намальованими білою крейдою символами виклику. Навколо якого була зображена п'ятикутна зірка.

Аврора без можливості зрушити з місця разом зі своїм демоном так і стояла всередині кола. Біля їхніх ніг було ще одне тіло.

Темний камінь у вигляді округлої кам'яної купини, насипом височів над зіркою. А десь під ногами закашлявся чоловік. Від лежачого до неї долинули шиплячі звуки, які незабаром зовсім припинилися.

Тінь, що стояла за її спиною, раптово підняла вгору свої закривавлені пазуристі пальці й серце Аврори застигло, чекаючи швидкої смерті. Ось тільки нападу не сталося.

З жадібністю злизуючи язиком кров з пальців, її мракобіс вишкірився ікластою пащекою. І киваючи головою на бездиханне тіло, що лежало біля їхніх ніг, миттєво розвіявся в темний туман, вбираючись у камінь підвіску на її грудях.

Дівчина з досадою глянула на силует у темному одязі. Намальоване коло під ногами, раптом узялося липкими бульбашками. Її ноги ніби приросли до цього місця. І єдине, що вона зуміла, так це вигнутися до тіла і перевернути його обличчям догори.

Темна блідість, на обличчі Ебнера – голови темних. Повідомляла про те, що він вже прийняв трансформацію вампіра. І навіть відростив ікла у спробі напасти на беззахисну жертву. Зараз же його кров, зіткнувшись із землею, виділяла липку пузиристу субстанцію. А його тіло повільно перетворювалося на потерть. Розсипаючись на безліч темних частинок, воно обсипалося до землі.

Його голова в області шиї була вміло відокремлена вправним вбивцею від тулуба. У грудині вищого вампіра зяяла порожнеча. Сповіщаючи про те, що мракобіс використав всю свою бойову міць, яку лишень встиг придбати у світах сутінку.

Якоїсь миті бульбашки під ногами почали лопатися і з них почав виходити темно-сірий туман. Який повільно оточував дівчину.

Прикриваючи очі, вона спробувала відчути самопочуття у тілі. Але сил ніби побільшало. А в кінцівках тим часом відчувалася надзвичайна легкість.

Розплющивши очі, вона знову побачила автомобілі, що поспішали кудись. Поривчастий вітер продовжував тріпати тканину її сукні.

У дикому жаху Аврора напружилася всім тілом і глянула в простір сутінку перед собою. Ні, в ньому була порожнеча. Не було жодного тіла, яке поглиналося символами. Не було жодних символів та взагалі нічого. Там була тьмяна темно-зелена порожнеча звичайного сутінку.

Якоїсь миті їй здалося, що це був свого роду сон чи просте видіння. Від якого їй раптово стало моторошно і страшно.

Озираючись назад, вона помітила схвильованого Івона, що вискакував з-за дверей будівлі. Він, явно відчувши, що його пара в небезпеці, миттєво поспішив до неї на допомогу.

- Ти як? - Почулося від нього.

Але вона з якоїсь причини ще не могла говорити.

Такий ранній сигнал клаксона їхнього сутінкового автомобіля був просто приманкою для неї. Щоб викликати її. А потім вбити, увібравши її кров або підкорити її як кровну рабиню. Хто знає, що насправді на той момент замислив глава Ебнер.

Звичайно ж самого автомобіля не було й усвідомлення того, що сталося, ввело дівчину в шок.

Вдивляючись у її обличчя, Івон заскрипів зубами. Заглядаючи в улюблені очі, він вкотре скрипнув зубами. У розумінні того, що такий стан його жінки. Йому не подобається.

- Що сталося?

Злегка струхнувши її у своїх обіймах, він намагався привести її до тями.

- Тут так шумно. - Ледь чутно пробурмотіла вона.

Звичайно ж, Аврора не хотіла йому розповідати те, що тільки-но сталося. І нехай він міг прочитати її думки, але самої події він все-таки не міг бачити. А її душевні переживання, це лише переживання.

Хто знає скільки часу вони ще так простояли, обійнявшись серед пішохідної частини дороги. Збоку могло здатися, що це звичайні закохані не бажають розлучатися.

Блиск його очей видавав у ньому лють і злість. Зрозуміло, він не повірив її словам. І він знав, що довіри коханої ще потрібно добитися. Тепер Івон був впевнений, що повинен ставати тільки сильнішим, щоб більше не бачити страху в очах своєї пари та зуміти її захистити в певний момент.