Розділ 45. Його дурненька дівчинка...

Якоїсь миті, світ для коханців застиг на місці. Аврора голосно скрикнула. Не бажаючи його відпускати, вона вчепилася в його плечі.

Стогін чоловіка немов застиг на її шиї, яку він до цього лише легенько покусував. Насолода була гострою, тривалою і достатньо яскравою, щоб засліпити їх двох на деякий час.

Пульсація від виверження віддавалася навіть у кінчиках пальцях, довго ганяючи кров по їхніх тілах.

Коли Івон опам'ятався, його очі на той момент розширилися, і він вже дивився на неї звіриним поглядом. Кожна клітина її тіла ніби іскрилася для його звіра, віддаючись у такт його диханню.

- Я кохаю тебе, - прошепотіла вона, прикриваючи свій затуманений погляд.

Вимучене дівоче тіло майже відразу ж відключилося, поринаючи в солодке сновидіння власної свідомості. Івон тільки здригнувся, різко підводячись у розумінні того, що хоче, щоб вона залишилася з ним на все життя.

Опинившись у темряві своєї свідомості, Аврора бачила темний силует перед собою. Її вовчиця сиділа до неї спиною. В якусь мить вона повернула мордочку і високо підняла блискучий ніс. В її очах танцювали смішки.

На той момент дівчині здалося, що звір хоче їй щось сказати. Можливо ця темна сутність жадала її дорікнути чимось. Ось тільки їхня свідомість була одна на двох і кожна з них знала все про що думає інша.

Через кілька хвилин, цей темний образ перетворився на дим і повільно ввібрався в її тіло. Звір просто зробив так, як мав це зробити в момент першого звернення.

До цього він просто терпляче чекав, і сподівався, що його людська половинка зрозуміє щось важливе для себе.

І ось Аврора нарешті усвідомила, що все-таки з Івоном добре. А звір усередині неї. Це половинка її самої, яка була народжена разом із нею. Позбутися якої вона ніяк не зможе, хіба тільки вмерти.

Розплющуючи очі, вона насамперед озирнулася. Відчувши на собі чийсь погляд, помітила чоловіка. Він стояв біля виходу. Високий, широкоплечий з темно-коричневим вихором на голові й з гордовитим виразом на породистому обличчі.

- Так швидко прокинулася?

Івон щиро здивувався.

- Може продовжимо?

- Не пам'ятаю, щоб обіцяла тобі продовження. - Від обурення, Аврора відразу випалила те, що думає.

Його гордовитий тон, а ще ця посмішка на самовдоволеній фізіономії. До того розлютила її. Що вона не стрималася і голосно пирхнула, відвертаючи погляд від нього.

А він вже встиг привести себе до ладу, і навіть одягнувся.

У темні класичні штани з чорним шкіряним поясом і золотою пряжкою, була заправлена білосніжна сорочка. На ній розстебнуті три верхні ґудзики й вони візуально відкривали могутню чоловічу грудину. А на манжетах виднілися золотисті запонки з інструктованим дорогоцінним камінням.

Руки він сховав у кишенях штанів. Його кадик ще кілька разів смикнувся. Перш ніж вона зрозуміла, що наче зачарована знову дивиться на нього.

- Будеш продовжувати ображатися або ж все-таки зізнаєшся, що поводишся безглуздо?- Хмикнув він, знервовано погладжуючи своє гладко виголене підборіддя правою рукою.

- Я поводжуся безглуздо? - Аврора здивовано округлила очі, вдивляючись у його обличчя.

- Гаразд, ми поводимося безглуздо.

Видихнув Івон, з часточкою приреченості в тоні.

- Відповідати тепер за тебе мені.

Він окинув її повільним поглядом, і вона судомно натягла на себе ковдру. Озираючись на всі боки, Аврора раптово усвідомила, що її речі десь зникли.

«Стоп. Про що це він?» Спросоння вона почала сумніватися, у своїх здогадах.

- Що ти маєш на увазі?

Перепитала вона задумливо.

- І де ти подів мої речі? Поверни їх негайно!- Зажадала обурливо.

- Заспокойся. Не торкнуся тебе, поки сама не захочеш. Речі твої, я відніс до хімчистки готелю. Найближчим часом тобі принесуть інші. І ти зможеш спуститися зі мною вниз і перекусити.

У якийсь момент, Аврорі здалося, що він став значно грубішим. Чим був учора. З сумом зітхаючи, вона почала в нервозності покусувати губи.

«Подумаєш ще одна ніч!»

Подумки вона докоряла собі. Але їй після цієї події дійсно стало легше на душі.

«Але це ще не привід, думати про себе казна-що!»

- Ти моя жінка. Майже дружина. Мати моїх майбутніх дітей. Викидай ці дурниці з голови.

Поки він говорив, повільно наближався до неї. До кінця слів й зовсім сів поруч, притягуючи її у свої обійми.

- Я не пам'ятаю, щоб обіцяла, що вийду за тебе!

Івон тільки реготнув, схиляючись до її губ. Один тривалий наполегливий поцілунок і вона відразу повисла в його руках.

- Я... я подумаю. - Видихнула вона, зніяковівши.

Цей поцілунок мало чим відрізнявся від інших, що були раніше. Запаморочення після вмілих рухів його язика і губ, зовсім вибили її з колії. А шиплячої вічно чимось незадоволеної темної, більше не було всередині неї. Звір ніби злився з цією відьмою воєдино, і Аврора не знала, як чинити.

- Я повідомив твоєму батькові, що ти в мене. Ватажок прибуде вже надвечір. Він бажає особисто привітати нас із возз'єднанням.

Аврора тільки закусила нижню губу, у розумінні того, що викрутитися вже не вийде. Подумки, вона розуміла, що й сама не хоче відмовлятися. Ось тільки ця його самовпевненість, дико дратувала її й вона хотіла якось це змінити.

Від того, що вона почала сердитися, на кінчиках пальців звично зібралася сила. Раптом їй так сильно захотілося пустити по ньому блискавкою. Нехай навіть найменшої, щоб всього лише стерти цю самовдоволену усмішку переможця на його обличчі.

Аврора вже здалася - зізнавшись у своїх почуттях. Але вона не хотіла відчувати себе переможеною. І тим більше не бажала визнавати його переможцем.

- Аврора, припиняй! Мстити мені дозволяю тільки в ліжку. Але без магії. А то запечатаю її в тобі й перестанеш чарувати.

У його словах не звучало загрози. Але все-таки він змусив її передумати використовувати магію проти нього. Незабаром він підвівся, підіймаючи на руки і її. Підносячи кохану до дверей ванної кімнати, Івон тільки посміхнувся милуючись на те, як швидко вона зникає за дверима.