Розділ 44. Терні взаєморозуміння.

Дощ уже на той час припинився. А де мешкають ці летючі вбивці, ніхто з них так і не знав. Передбачалося, що у норах чи в дуплах великих дерев. Але скільки Кай не літав, їх так і не знайшов. А ось нори справді знайшлися. Ось тільки вони були не такі великі, щоб перевертень так просто в них проник. А вампір під землю не ризикнув залітати.

При всьому цьому, Івон немов наяву бачив як Аврора хмурить свої брови. Через те, що пройшло занадто багато часу. І хто знає, що ця непередбачувана жінка вигадає за годину.

- Гаразд, - пробурмотів чоловік, втрачаючи терпіння.

- Щось надумав? - Діловито поцікавився вампір, з'являючись біля нього.

- Річку поблизу бачив. - Замислено промовив Івон.

- І що з того?

- Топити їх будемо.

- Ну ось. Гадаєш тонути буде? Риба все-таки.

- Так риба на суші. А що як у воді вона потоне?

- Не перевіриш, не дізнаєшся. - Погодився з кивком вампір.

Близько години вони шукали побічні нори, затикаючи їх різноманітними гілками. За ними визначили де знаходиться основне гніздо. А потім Івон прорив не глибокий тунель, який вів від однієї з нір до річки, наповненої кислотними дощами.

І коли повернувся до ймовірного місця основного гнізда вже отримав від Кая дерев'яний шампур зі шматочками місцевої риби, що пропеклася й на вигляд чимось нагадувала камбалу. Тільки вона була яскраво-синього кольору, з бірюзовою прозорою лусочкою по ній. Самі ж плавники виконували роль крил і були значно більшими, ніж у простих земних риб.

Судячи з запаху, що стояла в окрузі. До приходу товаришів залишалося зовсім небагато часу. І за десяток хвилин вони справді підтягнулися на пікнік.

Нехай кохана Івона спочатку відмовлялася від їжі, але він все-таки зміг її нагодувати. А потім і сам з апетитом поїв. Летюча рибина, тим часом сама вискакувала до них. Стрибаючи прямісінько в магічну сітку створену вампіром, яка перекривала єдиний вихід з їхнього гнізда.

- Прийдеться їх і з собою кожному взяти. - Видихаючи, повідомив Кай.

Він то й зробив для себе відкриття, що ця дивна істота має кров. А бувши хижаком, вона мала досить солідний запас цієї рідини.

Нехай, найбільша особина не важила більше ніж пів кілограма. Але крові в ній було приблизно на сто грамів. Що за її мірками, вже не мало.

Про те, звідки вони мають стільки дивовижної риби. Ніхто з них нікому так і не сказав.

Сам же Петер, радів як дитя, що отримало все, чого бажав і навіть більше.

А ось Івон ніяк не міг відвести погляд від коханої. Вона ніби тішилася на пару з цим магом. А якщо його крихітка задоволена, то і він був свого роду щасливий.

Втрачені сили, миттєво повернулися, як тільки вона притиснулася до нього. У нього навіть виникло відчуття, що це сон. А дівчина, що стояла так близько, здавалося просто сниться йому. Варто було почекати кілька хвилин, щоб справді усвідомити, що це все наяву.

- Я від батька втекла. Не послухалася його, вперше у житті.

Висловилася вона йому з такою гордістю, неначе зробила щось неймовірне. І Івон насупився, продовжуючи прислухатися до її балаканини.

- Івоне, мені додому зараз не можна. Батькові треба трішки охолонути. А потім я повернусь і все буде добре.

Його кохана насупила брівки та покрививши носик, подивилася на нього. А він у цей момент глянув у бік Браяна. Який лише трохи пограв бровами та ледь помітно кивнув.

- І в зграю мені зараз аж ніяк не можна! - Пробурмотіла вона вдивляючись у його очі.

По тілу Івона пройшло несподіване тремтіння. Вперше він був у подібній ситуації, коли дівчина чогось від нього хоче. А він ніяк не міг збагнути що саме.

- Я знаю, що ми з тобою поки що чужі. І... я тобі обіцяла...

- Відмовишся? - Злегка загарчав він насупившись.

- Ні-ні, що ти. Я зовсім не відмовляюся.

Вона зиркнула на нього і проковтнувши щось невидиме в горлі, продовжила:

- Можна я поки що з тобою залишусь? Ну... без повернення в зграю. Якщо це, звичайно, можливо.

Відчайдушно жестикулюючи, Аврора тільки дужче поникла.

- Розумієш, я... мені просто зараз нікуди йти. І в зграю повертатися далеко. Це дуже незручно.- Відьмочка сподівалася, що справді зможе відпочити в його компанії ні про що не турбуючись.

А Івон тільки відкинув голову назад і голосно засміявся, притягуючи кохану ближче до себе. Кохану дівчину яку він поки що зовсім не розумів. Але хід її думок вже починав уловлювати.

- Якщо ти проти. Я не буду тебе турбувати. Все одно знайду де переночувати.

Він мовчав роздивляючись Аврору, намагаючись зрозуміти чи жартує вона. Але її обличчя було серйозним та задумливим. Найімовірніше його кохана, не отримавши швидкої відповіді. Вже сама собі вирішила, що він їй відмовив.

Івон тільки схилився до неї, просто без слів лівою долонею пройшовся спиною зупиняючись під її лопатками. В якусь мить права рука ковзнула під колінами й легка дівчина повисла на його руках.

Він посміхнувся, але йому було явно ніяково. Адже це він мав благати її, щоб залишилася з ним до ранку. Насправді вона щиро була впевнена, що їй прийдеться питати у товаришів про допомогу.

Дике, болісне збудження миттєво захлеснуло свідомість Івона. Подібне відчуття було значно сильнішим, ніж будь-коли він відчував у своєму житті. Немов у тумані він пішов до ліфта з дівчиною на своїх руках. Виходячи з задушливої кабінки ліфта, він вийшов надвір вже не бачачи практично нічого. Кров набатом стукала в нього в скронях, а погляд на той момент повністю затуманився.

- Може, ти поставиш мене на ноги?

Пробурмотіла Аврора, варто було йому вкотре спіткнутися об наступний бордюр.

- Ні! - Рикнув він якомога спокійніше.

Його звір, як і він жадав її та зараз він поспішав до одного з готелів. Найближчого з них. Справа була навіть не в тому, що він спотикався. Просто він йшов без розбору, просто прямісінько через кущі та дороги. Переходячи вулиці там, де зовсім не належить так ходити. Обходив багатоповерхівки так, як відчував його звір.