Розділ 42. Чоловіча солідарність та жіноче лицемірство.

Глибоко зітхнувши, вона ще раз подивилась у вікно. Крізь прозорі великі вікна просторого кабінету просвічувався косий дощ. Вітер раз у раз кидав його на всі напрямки, змушуючи стихію розганятися з новою силою.

Вона бачила чотирьох чоловіків, що розташувалися на м'якому дивані. Дівчат, які невпевнено м'ялися біля дверей. І Петера, який гнівно на всіх них дивився. Тільки її його погляд оточував надзвичайною теплотою.

- Я відправив запит!

Не приховуючи гордість в голосі, оголосив чоловік. Який сидів за письмовим столом.

- І до мене прислали вас. Як я зрозумів, Вульфгати тепер з нами в одному човні?

- Якщо Аврорі буде потрібна наша допомога, ми при справі! - Сказав Івон, складаючи руки на грудях.

- Ну гаразд, - театрально видихнув Петер.

Його обличчя не відрізнялося нічим примітним, прості риси вказували на вольове чоловіче підборіддя. Пригладивши долонею густе темне коротко стрижене волосся, він в ту ж мить звузив проникливі карі очі й глянув на задумливе обличчя господині.

Вона якраз розглядала дощ за вікном і намагалася зрозуміти, чи то її магія викликала його, чи то магія матері.

Були, звичайно ж, припущення, що стихія сама собою вирувала. Але й у цьому дівчина не була певна на всі сто.

- Зараз уже десять хвилин на десяту годину.

Петер глянув на годинник, на руці.

- Я прийшов кілька годин тому. Дощу ще не було. Це покликаний магією дощ.

Міркував він задумливо вдивляючись в обличчя своєї господині.

- ОТЖЕ!

Його різкий гучний тон змусив здригнутися двох чоловіків і трьох жінок, які перебували в його кабінеті.

- Що у вас сталося? - Зі щемливою теплотою пробурмотів він, дивлячись на Аврору.

- Краще не питай, - відповіла вона з тихим видихом.

Чоловік підтвердив її припущення і тепер вона опустила погляд на підлогу. Старий паркет давно вже вимагав ремонту і зважаючи на все, в одному кінці кімнати вже назрівав ремонт.

- Ну добре. Цікава справа завжди відриває від поганих думок.

Погляд Петера ковзнув через плече і він, насупившись, послав не добрий погляд у бік стихії, що бушувала за вікном. Наче це вона була винна в поганому настрої його господині.

Прислухаючись до шуму дощу з вулиці, Аврора тільки кивнула і склавши руки на грудях спохмурніла.

- Я можу повідомити своїх, де ми знаходимося, щоб не хвилювалися?

Неначе прокинувшись після недовгого сну повідомив Івон, і помітивши кивок Петера поспішив на вихід.

- Ні! Я нізащо не працюватиму з цим. Ти бачив цю купу м'язів?

Невдоволено вигукнула Віта своєму лідерові зі світлих. Косячись у бік дверей, що щільно зачинилися.

Сіт тільки хмикнув задираючи підборіддя до стелі.

- Шкода... - розчаровано простяг Петер. - У такому разі мені доведеться відхилити запит у відділення світлих.

- Це ще чому? - Розлютилася Віта.

- Він темний, - штовхаючи сестру в бік повідомила їй Каті.- Якщо "ця" купа м'язів повернеться з товаришами. То від нас з тобою не буде ніякого толку.

Аврора тільки хмикнула, дужче насупившись. Насправді перевертні її зграї були не такими вже перекачаними качками. Цілком собі звичайні чоловіки. Так, з розвиненою мускулатурою та в міру високі, але без перебору. І їй самій було трохи неприємно подібне висловлювання з боку дівчат перевертачів.

- Чи не дуже він для тебе важкий? - Висловилася раптом з докором Віта звертаючись до Аврори.

- Ну як тобі сказати. Справляюсь. - Виразила їй у відповідь відьмочка.

- Шкода, - видихнула найагресивніша з близнючок.

Аврорі різко закортіло ще щось їй сказати. Але раптом уявивши, що Івон буде поруч із цією вискочкою. Несподівано для себе до болю прикусила язик. Ні, в підсвідомості вона вже вважала його своїм і не хотіла, щоб він був з іншого.

Через годину вони вже шестеро у супроводі групи з трьох перевертнів, проходили крізь двері, що вели в інший світ.

Виходячи біля лаза між камінням, замаскованим товстим шаром моху, Івон весело зареготав. Зрозуміло, що це місце йому було добре знайоме.

- Браян, швидко збирати хмиз! - Голосно скомандував він братові Аврори.

Той насупився і скосивши погляд на сестру, кивнув, повільно прямуючи в густий ліс, що відкрився перед очима.

- Кеннет, пошук їжі за тобою. Ми тут на довго. - Продовжував роздавати команди Івон.

Цього хлопця Аврора не знала, але пам'ятала, що він також є частиною їхньої зграї. Обидва перевертні беззаперечно пішли виконувати вказівки Івона. Вказуючи на те, що вони визнають його перевагу за силою.

Сам Івон попрямував до валуна біля лазу. Погладивши долонею по величезному каменю, він лише злегка штовхнув його в бік.

За валуном ховався темний тунель, що йшов в глиб крутої гори густо порослу деревами.

- Обід та вечерю тут приготуємо. Заодно і вночі погріємось, - з теплотою в голосі повідомив Івон, перекосивши губи в самовдоволеній посмішці.

- Що означає на довго? - Не стрималася від висловлювань Аврора.

- В сенсі вечерю? - Скрикнула Віта.

- Погріємось? - Здивовано вигукнула Каті.

- Я відмовляюся, - відразу висловилася Аврора.

Негативно похитуючи головою, вона вперше була солідарна з обуренням світлих.

- Та вгамуєтеся ви. У цьому світі живуть Ядлі. Істоти які у нічний час літають в повітрі. Випливаючи з надр землі, вони чимось нагадують наших риб. Але ці тварюки обходяться без води та світяться у темряві. - Почав пояснювати дівчатам Сіт.

Він же і зчитував завдання зі свого засобу зв'язку:

- Наше завдання зіскребти та зібрати лусочки щонайменше з десяти таких Ядлі й завдання буде завершено.

- У нічний час їх легше спіймати, - підтвердив його слова з кивком Івон.

Коли значний оберемок сухих гілочок був зібраний, Івон повів усіх через тунель в глиб печери. Печера була просторою і високою, її далека стіна була приблизно за п'ятдесят метрів від входу. Якщо не рахувати близько п'яти метрів самого тунелю.