Розділ 39. Зроби послугу ворогові, і ти станеш його товаришем.

Майже забуте почуття свободи манило його не гірше, ніж вузлик зі сплетених ниток реальності, які він міг розірвати в минулому за допомогою своєї магії. Неподалік від нього стояв один із перевертнів, який одного разу його полонив.

- Райво, ти знаєш, що ти повинен зробити? - З усмішкою повідомив йому чоловік.

- Невже ви мене все-таки відпустите? - Здивувався він дивлячись на стіну скелі, що закрилася після нього.

Вона якраз і була його в'язницею довгі роки. Наразі тюремники вирішили його відпустити на волю. А він таки темний і досить сильний маг, за мірками цього світу.

Сам Райво був породженням демона та людської жінки. Хто б міг подумати, що за ликом статного чорношкірого хлопця ховається могутній темний Архімаг. З нього б швидше вийшов мускулистий плейбой від якого більша частина слабкої статі одразу ж непритомніла. Якби не один нюанс у вигляді трьох шрамів через праву частину його обличчя. Зроблених ще під час битви з одним із вовків цієї зграї.

Пика м'язистого брутального темношкірого чоловіка тільки перекосилася в кривій усмішці.

- І чого потрібно від мене тюремникам Ульфам?

- Ті, що володіють владою, зовсім страх втратили, - плюючись повідомив ще один з перевертнів, що ховався в густих кущах.

Звичайно ж сили Райво залишили його за століття полону, і пройде ще деякий час, перш ніж він їх зможе відновити повністю. Але він точно знав, що нехай його очі й бачать лише одного перевертня. Але в окрузі щонайменше троє таких же потужних вовків із цієї ж зграї. З одним йому в такому стані впоратися буде не просто, що вже говорити про двох. А то й більше.

Він міг тільки криво посміхатися, згадуючи минуле. Так, для решти світу він уже мертвий. Ця зграя подбала про те, щоб усі дані про нього були знищені. А з їхніми вродженими здібностями, навіть якби він був при своїй повній силі. Йому не впоратися одразу з трьома. Варто тільки одному з них доторкнутися до нього. І все, він майже програв бій, поступово втрачаючи свої магічні сили. Вона потоками витікатиме з нього поки противник не зупинить своє вміння.

- А як же давній договір? - Поцікавився він хмикаючи.

- Магам на приклад тебе, не варто боятися його. Ти поза теперішньою системою.

- Можеш розпочати все спочатку. Створити свою власну секту чи клан. Тільки май на увазі. Підеш проти нас, ми тебе знищимо і більше шансів уже не буде.

Звідкись здалеку почувся голос їхнього ватажка, і Райво відчув, як його ступні похолонули.

- І що мені робити?

Він ніяк не міг повірити, що йому нарешті дарована свобода.

- Пошуми трішки. Хочу, щоб знову згадали про нас. А то світлі, страх втратили. Зовсім від рук відбилися. - Рикнув йому Уілан.

- І що, навіть масові жертвопринесення можна? - Райво так і завмер, не вірячи своїй удачі.

- Масових не можна. Привернеш занадто багато уваги до себе. А от пошуміти та вбити декількох світлих чи темних, можеш. Хоч пачками їх убивай, мені абсолютно начхати на тих хто нас не поважає. Гріш ціна цим зарозумілим з головного управління. Вони й одного мізинця твого не варті.

Здавалося б Уілан був чимось пригнічений і повністю поринув у свої роздуми, висловлюючи їх своєму давньому ворогові.

- Хех, ніколи не думав, що скажу тобі це, ватажку Ульфов. Але я тобі вдячний.

- Повторюся, якщо хоч хтось із моїх дітей постраждає... випотрошу та особисто шкуру з тебе здеру. І ще одне, - він ніби чомусь радів. - Наведи порядки серед своїх, темні теж від рук відбилися. До того ж для тебе це гарний шанс почати життя спочатку. Для всіх фактично, ти вже давно мертвий. Але ж насправді ти живий. А нас послали далеко і надовго. Тож тепер і ми не несемо відповідальності за те, що ти раптом воскрес. Це вже не наші проблеми.

Уілан голосно зареготав і почав віддалятися. Велика темна тінь з легкою сивиною по шерсті підвелася з землі й почала віддалятися. Райво відразу помітив це і відчув полегшення.

- Є ще якісь умови? - Поцікавився він ледве чутно у перевертня, що стояв поблизу з ним.

- Робіть, що забажаєте. Тільки поза нашою територією.

Чоловік низько вклонився і вказав рукою на ледь помітну стежину, що вела вздовж скелі та лісу.

- Ватажок подбав про те, щоб напочатку ви ні в чому не мали потреби. Наприкінці шляху на вас чекає вертоліт. Він відвезе вас до одного з готелів нашого клану. Там ви зможете дізнатися практично все, що трапилося за час вашого полону.

- Від Вульфгатів, що й справді відмовилися? - Вирішив він поцікавитися.

- Відтоді як сильні маги практично вимерли, світ магії вирішив що не потребує нас. - Киваючи погодився чоловік, що супроводжував його.

- Марнославні... - видихнув він.

Неповний Місяць висвітлював своїм тьмяним свіченням відкриваючи перед поглядом ледь помітну звірячу лісову стежину. Звичайно ж він пам'ятав той останній день перед тим, як його затягли до печери темниці.

Якийсь світлий маг вирішив відновити баланс, який в магічному світі й так був рівним. Тільки на думку світлих, темних потрібно було винищити приблизно в половину або повністю. Ось і розпочалася битва на виживання між двома сторонами. Його шефу підлаштували пастку. А його самого заманили на територію цієї зграї перевертнів. Звичайно ж, тоді вони були зберігачами балансу. Вірними псами інквізиції, що виконували роль охоронців балансу.

Райво не був дурний і розумів, що перевертень, що ступає за його спиною, більше не мав магічного захисту вершини магічного правосуддя. Отже, зараз його руки повністю розв'язані. Точно як сказав їхній ватажок. Він вільний робити все, що забажає.

Повільно ступаючи кам'янистою густо усипаною листям стежиною, він міркував про те. Чому все-таки вершителі правосуддя вирішили не відхиляти подане прохання. Та битва серед сильніших магів занапастила багатьох, і навіть Ульфи тепер самі по собі.

Подальшою метою було знайти тих, хто забажає з ним створити союз. І бувши темним, він розраховував на тривалий час зберегти цю даровану йому Вульфгатами свободу та використати для своєї користі. Свариться з ними надалі він більше не планував.