Розділ 37. У сім'ї не без виродка.

Чорний вихор похитнувся, з черговим потужним ударом кулака по фізіономії батька сімейства. Здригнувшись, вир злегка зігнувся в бік відьмочки викликаючи пекельний біль, що пройшовся по її тілу. Було відчуття, що кістки ламаються. Нехай насправді це було не так.

«- Знищити!» Зашипіла Аврора наказ, відчувши як в цей момент грудка крові підступає до її горла.

Темний вихор покрився тріщинами в той самий момент, коли викликаний мракобіс буквально занурив свою кігтисту лапу в черево чоловіка, що плювався кров'ю.

- Ні! - Заголосили дітлахи прямуючи до батька.

Але темний силует вже витягав частину нутрощів на загальний огляд.

- Стій! - Закричала дріада.

- Це прокляття на смерть! - Загарчала Аврора з силою стискаючи камінь на своїх грудях.

- Він... він так виховує.

Хмикаючи повідомив Майк. Якому судячи з усього вже стало значно легше.

- Ніколи не доводить справу до кінця. - Пробурмотів він, намагаючись привести своє дихання в норму.

«- Достатньо.» Дала вона уявну команду.

Кинувши сповнений ненависті погляд на роздерте тіло, що лежало на підлозі. Вона одразу перевела погляд на свого демона. У світі мороку його обличчя набувало чіткіших обрисів. Маленькі зморшки на лобі та біля очей і губ. Вказували на те, що він украй незадоволений її рішенням.

Видихаючи, вона лише обняла могутню постать маріонетки й не залишилося жодного сліду від темного вихору прокляття над її головою. Тільки сухість у горлі й шалене серцебиття, нагадували про те, що трапилося напередодні.

Ні, вона не знала, що прокляття миттєво спаде з неї після цих дій. Просто Аврорі захотілося побути в міцних надійних обіймах. Вона знала, що ця істота ніколи її не зрадить і завжди підкорятиметься її рішенням. І нехай цей покликаний демон не вмів говорити, але він умів слухати та все розумів.

Якоїсь миті дівчина усвідомила. Що, схлипуючи, притискається до створеного її магією тілу маріонетки. В той же момент вона остаточно зрозуміла, що як би тобі не зашкодили близькі, ти все одно не забажаєш їх смерті. Як той Майк, якого подібним чином виховувала ця нікчема що лежала на підлозі. Але ж і його мати в цей момент не втручалася.

«- Викинь його в найближчу канаву з хробаками.» Наказала вона витираючи вологі очі рукою.

- Зрідка приходитиму в гості й виховуватиму!

З усмішкою повідомила відьмочка в слід закривавленій туші, що потягнули вже до дверей.

Після чого повільно наблизилася до Майка, обіймаючи і його. Ні, дівчина не відчувала до нього ніяких почуттів, крім жалю, і він це розумів. Обіймаючи її у відповідь, хлопець тихо видихнув. Після чого відсторонившись, посміхнувся.

- Ти ще пошкодуєш! - Вигукнула закривавлена купа кісток та м'яса, яка фактично на очах відновлювалася лежачи в канаві.

Аврора тільки проковтнула гіркоту в роті. Розуміючи, наскільки Майк зможе в майбутньому стати сильним, маючи гени обох батьків. І невдовзі засмучено видихнула, в передчутті небезпеки в майбутньому для себе.

- Чи можна його вбити? - Поцікавилася вона у Майка.

Але той лише опустив погляд у підлогу, не бажаючи їй відповідати.

«Все-таки, він його батько...» тоді подумала Аврора.

Дівчинка і хлопчик тим часом крадькома косилися у бік відьми, яка заступилася за їхнього старшого братика. Ніхто не міг припустити, про що в цей момент думали діти.

Батьків таки не обирають. Але, якоїсь миті ця темноволоса гостя набула в їхніх очах деякої подоби божества. Яке фактично з повітря вміє створювати сильних демонів, що набагато сильніші за їхнього батька.

Дівчинка була настільки ж худа, як і її мати із зеленуватим відтінком шкіри. Хлопчик був молодший за неї всього на рік, але його тіло значно відрізнялося від худорлявої сестри і його шкіра на щоках виділялася рум'яністю.

Очі дітлахів переливались зеленим блиском, іноді спалахуючи темно-синім сяйвом. Вони так і стояли, дивлячись на гостю. Яка з такою легкістю змогла захистити їх старшого брата. У тому числі і їх, адже після брата, бувши в поганому настрої батько перемикався на них. А потім вже й на матір.

Кожен із них хотів стати сильнішим, щоб особисто помститися батькові за все, що їм довелося вже пережити. Можливо саме тому, ніхто з них не бажав, щоб хтось чужий вбивав його. Все-таки він рідна кров.

Майк відчував легке збентеження. Він звичайно ж ще в Академії чув про її демона захисника. Але навіть не передбачав, яка його реальна міць. Він знав лише те, що магія проходить крізь нього, поглинаючись його тілом.

«Напевно, кожній відьмі дається той помічник якого вона потребує.» В цей момент розмірковував він, запрошуючи всіх у гостьову кімнату.

Подібне усвідомлення хвилювало його кров і це відчув Кай, який теж насупився споглядаючи на дівчину. Крізь її темно-фіолетову ауру, що покриває її тіло проглядалася ще одна аура. Вона була значно темніша за попередню і лякала своєю темрявою навіть кровопивцю, що жив в його тілі.

Нежить в ньому передчувала, що ця аура небезпечна в першу чергу для нього і тому він ненавидів звіра, що створював цю ауру. Він розумів, що для виживання йому просто необхідні не лише кровні раби, а й сильні друзі. Тому його вампір ставився до Аврори з прихильністю. Але лише доти, доки вона особисто не зашкодить йому.

А побачене напередодні, змусило розумну нежить по-своєму поважати дівчину. З розрахунком на те, що і його вона одного разу так врятує. Хай ворогів у нього поки що не було. Але він знав, що вони так чи інакше в нього з'являться.

- Занадто мало крові. - Пробурчав він сердито, приземлившись поруч із калюжею на підлозі.

Кинувши на Аврору докірливий погляд, Кай немов казав їй, що батько сімейства ще легко відбувся. Притягуючи до себе всю кров на підлозі, він очистив її магією і стиснув до розміру пейнтбольної кульки. Яка легко помістилася в його долоню, варто було йому тільки повернути людську подобу.

- Все добре брате, - пробурмотів він, з'являючись за спиною у Майка.