Розділ 36. З рішеннями не сперечаються.

- Послухай но, Авроро чи як там тебе, - забурмотіла Віта на якийсь час замовкнувши.

Погляд її котячих очей був серйозним і впевненим. А в голові у неї, вочевидь, відбувалися не дюжині розумові процеси. Але Аврора все одно відчувала неприязнь до неї, і не тільки через те, що вона світла.

- Ти маєш, ні просто зобов'язана пройти перекваліфікацію на світло! - Упевнено відповіла за сестру Каті.

На її обличчі не було ніякої фальші та судячи з усього, вона була цілком упевнена, що Аврора погодиться. Дівчина озирнулася на всі боки, а потім поспішно перевела погляд на темну відьмочку, чекаючи на її негайну відповідь.

- Дякую. Але я, мабуть, відмовлюся від такої привабливої пропозиції.

Аврора не уявляла як саме ця процедура має відбуватися. Але вона була цілком впевнена, що їй доведеться вчити все наново і розвивати здібності по новій. Тому одразу ж відхилила таку пропозицію.

- Я гадаю, що для тебе зроблять виняток і вже завтра...

Несподівано втрутився в розмову Сіт, але вона його перебила:

- Моя відповідь залишається незмінною!

- Але ж...

Почав заперечувати.

- Закрили цю тему. Ми вільні? - Поцікавилася Аврора, дивлячись на те, як Петер віддаляється в бік машини старої Агнес.

Літня жінка з похилими плечима йшла за ним, як маріонетка. Очі її на той момент вже були порожні, а ноги ледве пересувалися. Що підтверджувало той факт, що її розум був повністю під його контролем.

- А ми могли б бути друзями! - Вигукнула Віта, але темні вже відійшли від них убік.

У якийсь момент перед Авророю все заіскрилося темним світінням і вона зробила крок у відкритий Майком портал.

Навколо було спекотне повітря і нудотно пахло гнилими рослинами. Серед темно-зеленої трави чорніли ями в яких копошилося щось бридке й неприємне. А в окрузі стояв туман, який сповіщав про те, що вони зараз знаходяться в одному зі світів сутінків.

- Ах. Так. Я тут живу, поблизу мій будинок. - Закашлявшись, повідомив Майк.

- Ти один із вигнаних? - Прошепотіла в паніці вона.

- Мої батьки були такими. І... почувайтеся як вдома.

З невинною посмішкою на вустах повідомив товаришам темний маг.

- Матері зараз не повинно бути вдома. Але можу запропонувати чай та сендвічі власного приготування!

Хлопець говорив з такою турботою та гордістю, що дівчина не знайшла в собі сили відмовити йому.

Ступаючи нерівною стежкою, Майк впевнено спрямовував до не високого замку який з далеку нагадував якусь подобу готичного з гострими вежами.

- Сподіватимемося, що тобі тут сподобається. - З усмішкою повідомив Кай.

- А ти також тут живеш? - Поцікавилась вона у нього.

- Ні, але ми вже довгий час товаришуємо.

- І ми зовсім не проти твоєї компанії.

Киваючи повідомив Майк.

- Замок Кая, куди більше, ніж мій дім. І він вже має особистих слуг.

Варто було їм підійти до будівлі. Як на зустріч їм відразу ж вийшла жінка зі світло золотистим довгим хвилястим волоссям. На якій була щільно обтисла сукня прямого крою з тонкого чорного мусліну.

- Мам, ти вдома? - Здивовано прохрипів хлопець злегка зніяковівши.

- А ти гадав, що я не дізнаюся про твої приходи додому під час навчання? - Гнівний потемнілий погляд норовив пронизати Майка наскрізь.

- Мамо, я з друзями. Давай не зараз. Ми дуже втомилися і на сьогодні повністю вільні.

- Так, батько казав, що ти замість навчання прохолоджуєшся тут. А це ще хто?

Її темно-сірий погляд потеплішав, варто було лише ковзнути до жіночої фігури, що ступала за хлопцями.

- Дівчина?

Її очі широко розплющилися, ніби вона очікувала побачити кого завгодно, тільки не когось жіночої статі.

- Мам, не ганьби мене перед друзями.

Її обличчя тієї ж миті змінилося, набуваючи сірувато зеленого відтінку. А волосся незабаром потемніло, до темно-зеленого кольору.

- Його мати дріада? - Ахнула Аврора, шепочучи Каю на вухо і той кивнув.

- Мій син бездар! - Зашипіла жінка, потираючи очі, які різко перетворилися на два яскраво-сині вогники.

- Що ви, таке кажете. Майк один із найкращих учнів в Академії.

Аврора спробувала захистити вже пониклого товариша. На що Кай тільки посміхаючись, покосився в бік Майка.

- Ти справді впевнена, що мій син файний?

Витончена темно-зелена брова вигнулась дугою. Жінка зітхнувши, підняла очі, милуючись темною туманністю над своєю головою.

- Ти маєш рацію, мій син не тільки красень. Він неперевершений! І так схожий на свого батька, - сказала вона з дещицею полегшення. - Я рада, що мій син тобі сподобався. І ви з ним дружите. Хлопчику й так нелегко довелося. Його батько напівчоловік і на половину демон, а мати дріада. Йому так важко було одному зростати.

- Мамо, припини.- Майк намагався заспокоїти матір.

- Сподіваюся у вас скоро з'являться дітки й вони, як і ви гратимуться разом.

- Мама!

- Мій дім у вашому розпорядженні. А я не заважатиму, - продовжувала вона бурмотіти скоса кидаючи зацікавлені погляди на Аврору.

- Майку, а можна мені все-таки додому? Відкриєш портал? - Прошепотіла відьмочка, передчуваючи недобре.

- Так звичайно. Відпочину трішки, тільки сил наберусь і відправлю тебе додому. Не хвилюйся, мама смирна.

Вузьке обличчя в гніві звузилося, беручись темними смужками й він люто скосив погляд на матір. Яка тільки посміхнулася жовтуватою посмішкою і запрошуючи долонею до будинку, почала тихо муркотіти якусь радісну пісеньку собі під ніс.

На якийсь момент зупинившись біля самих дверей, вона з цікавістю окинула Аврору швидким поглядом своїх світлих зіниць. Тепер вони здавалися світло-блакитними з білою облямівкою по овалу.

Усередині приміщення їх зустрів залитий світлом затишний хол. Розплившись у широкій білосніжній посмішці Майк промовив:

- Раді вітати у будинку Холл Меріт.

Аврора тільки помітила світлі стіни та зі смаком підібрані квіткові композиції, що стояли на маленьких столиках вздовж стіни.