Розділ 34. Вивернути все на свою користь.

Побратими з його групи, билися відчайдушно, відволікаючи противника, як він їм і наказав. Притиснувшись до землі, Івон поки що вичікував. Нині було на меті перемогти групу навпроти. Він вибереться зі свого укриття в той момент, коли супротивник не буде на це чекати.

- Ну, хлопці, ви нарвалися!

Загарчав Івон, нарешті дочекавшись свого часу.

- Ті хто по слабше, за мною. Троє найсильніших замикають оборону біля нашого табору.

Звичайно, він був упевнений у своїх силах, і розчищав шлях до протилежного табору від своєї команди.

Рухаючись прямо напролом до свого супротивника, Івон легко відбивався від нападок. Ті, хто біг за ним, легко справлялися з оглушеним нападником. Черговий удар лапи по морді, без випущених пазурів і противник був свого роду оглушений. Ті, хто був по слабше нього. Просто в кілька атак добивали його і все.

Втім, Карлос і його загін були не такі слабкі. Тому довелося вичікувати близько шести хвилин перш ніж противник розслабиться і попрямує до нього сам, не чекаючи раптової атаки, рухаючись у напрямку до його табору.

Полювання й справді почалося дике, всі полювали на всіх. З лютими атаками завдаючи один одному не суттєвої шкоди. Навіть ікла до ладу не випускалися, це було лише тренування.

Обмінявшись парою десятків ударів та кількома легкими укусами із самим лідером загону. Івон нарешті переміг і рушив у табір противника ламати його прапор.

Свого роду табором була область обгороджена кількома сухими гілками. Маленький прохід, який і вів до палиці, що стирчала з-під землі.

Звичайно ж Карлос виставив себе в обороні як найсильнішого. Але, на думку самого Івона, це було дурістю. Адже їхні сили практично рівні. Поводитися як зазвичай. Як мінімум нерозумно. На його думку, у боротьбі між сильним і розумним переможе непередбачуваний. Тому він завжди чинив – непередбачувано. Особливо у випадку якщо добре знаєш свого супротивника, ти з легкістю можеш прорахувати його дії та перемогти з меншими втратами для себе.

Відштовхуючи від себе на добрих три метри лідера другої команди. Він зубами переламав палицю, на якій було намотано ганчірку, що виконувала роль прапора. Після чого Івон вишкірився, лідеру протилежної команди підтверджуючи свою перевагу.

- Вибачте, будь ласка! - Почув він осторонь невпевнений жіночий голос.

- Чого тобі? - Гаркнув один з вовків протилежної сторони, що програла.

- Тут таке діло... ви не могли б. - Боязко бурмотіла дівчина.

- Що сталося? - Видихнув Карлос, відзиваючи свого звіра.

- Вам... там дзвонили. А потім ватажок кудись вирушив через портал. Це стосується новенької. Вона у біді. Схоже член іншого клану схопив її та не відпускає. - Дівчина явно хвилювалася і це було помітно по тремтінні в її голосі.

І тут Івон упізнав її. Це вона зовсім недавно намагалася вбити його пару. Через це Аврора і цуралася всіх перевертнів у момент свого перебування в зграї. І саме Карлос був одним із братів його жінки.

- Я теж піду!

Рикнув Івон товаришам.

- Хто піде з нами? - Він миттєво послав виття поклику Альфи по окрузі.

Якщо вже ватажок особисто висунувся, це означає щось серйозне.

«Але тоді чому їх не покликав? Прийдеться йому, всіх скликати.» Подумки погодився у своїх роздумах.

- Звичайно, підемо, - погодилися хлопці.

Кожен присутній підтримав його кивком або ж голосовим виттям, що погоджується. Цієї миті кожен з них розумів, що справа серйозна.

Не минуло й кількох хвилин, як майже всі чоловіки увійшли та вийшли через двері будівлі з одягом. Близько восьми чоловіків залишилося на захисті території. Всі інші прямували в портал, що відкрився в центрі поселення. Який вів до безпечної та прихованої від людських очей точки виходу, до передбачуваного місця полону його жінки.

- ... а чому ти так сказала?

Майже одразу почулося бурмотіння ватажка, який сидів у розлогому залі відкинувшись на спинку м'якого дивана.

Івон і сам озирнувся на всі боки. Брати все прибували й прибували через портал, в один із конференц-залів нещодавно успішної організації. Адже він ще хлопчиськом колись сюди приходив разом із батьком. Тепер же ватажок його батько тут. А ось просторий зал з кожною секундою ставав дедалі тіснішим.

Його пара опустивши голову, стояла осторонь. Її плечі здригалися і вона судомно смикала довгі пальчики перед собою. Звичайно ж, йому негайно захотілося її притиснути до себе і втішити. Але перед цим варто було з'ясувати, що сталося.

- Вона моя пара, і мені відповідати за неї! - Загарчав він виходячи вперед, прямуючи до ватажка.

Той сидів на дивані не один і обличчя його було вкрите темрявою. Поруч із ним сидів один із бети Місячних північних і посміхався, показуючи всім різці звичайних зубів. Він був один і анітрохи не боявся їх. А це було дивним.

- Нічого хорошого...- застогнав його батько, відповідаючи синові.

- Що сталося? - Дверима смикнув хтось сильний, буквально влітаючи в кімнату через них.

- Твоя дочка бажає позбутися свого вовка, якого нещодавно придбала. - З погано прихованою досадою пробурмотів ватажок.

Серце Івонна ніби розбилося на безліч частинок, почувши подібне. Спогади наполегливо повернули його до ранку, де він вручав їй букет. Цілував її ніжні пальчики й так не хотів іти. Наче тієї миті вона була цілком щаслива.

На кінцівках, що ледь згиналися він таки наблизився до неї. Намагаючись, поглянути їй в очі.

- Але чому?

Видихнув Ростислав, теж наближаючись до неї, зосереджено вдивляючись у сумне обличчя донечки.

- Я... мені боляче коли відмовляю своєму звірові. А я більше не бажаю, щоб хтось мною керував. Мій звір завдає мені болю! Я більше не бажаю цього.

- Ха. Ви навіть юну Омегу втішити не можете!

Прорвалося крізь сміх від чужинця.

- Найближчим часом я звернуся до старійшин і розповім про це потішне...

Його миттєво накрило темно-фіолетовою блискавкою і ще якась жінка, яка перебувала в цю мить десь у залі голосно скрикнула. Веселощі на обличчі чужинця тієї ж миті стерлися.