Розділ 33. Наполегливий зануда.

- Якого біса? - Вигукнув чоловік.

Очі двох, чоловіка та літньої жінки, округлилися в здивуванні.

Двометрова темна сутність, отримавши уявну команду: «схопити». Чітко виконала наказ. Тільки от із маленькою похибкою. Схопити за комір одягу вдалося лише Агнесу Борисівну, яка бовталася в повітрі. Від нього на відстані витягнутої руки.

Самого ж демона з чіпкою спритністю пазуристої долоні обхопили за товсту шию. Його руку з легкістю перехопили на півдорозі не завдавши ніякої шкоди, оскільки він був давно вже мертвим. А насичена щільна темна енергія, була лише твердою оболонкою маріонетки створеної та відновлюваної магією відьми, яка його покликала.

- Познайомлю, - хмикнула відьмочка. - Це мій персональний захист. А ще, надійний товариш.

Аарон тільки вишкірився. А бабуся нервово зиркнула на темну істоту з тілом великого м'язистого чоловіка і вовчою головою.

- За законом... магічна нежива лялька не може бути вам захистом леді. Магія колись та розвіється і я заберу вас силою.

- Вперше чую про ваші закони! Про що ви взагалі?

По його руці, що судомно стискала кисть мракобіса. Було помітно, що Аарон лютує. Його звірячий погляд забарвився у червоний відтінок і Аврора наказала:

«- Відпусти.»

Літня жінка в ту ж мить ляпнулася на тверду підлогу.

- Ну, отже вирішено. Ти йдеш зі мною. Наш клан бере тебе під свою опіку! - Задоволено хмикнув перевертень, випускаючи шию і руку мракобіса з власних рук.

Він і не збирався розповідати їй щось про закони. Тільки тепер задоволено посміхався і мружився неначе виграв якийсь супер приз.

- Є в мене клан і чоловік теж є... - забурмотіла вона опускаючи погляд.

- У такому разі бажаю побачити мітку клану або слід твого чоловіка. Що завгодно, що підтвердить твої слова!

Промовивши, перевертень зосереджено вдивлявся у її очі й голосно хмикнув:

- Дію зілля мороку, я вже зняв.

Тут Аврорі захотілося приречено застогнати, але вона стрималася. Адже відразу б зрозуміти, що перед нею досить досвідчений перевертень. Заступник ватажка чи ще щось там.

Насупившись вона все ще не відпускала покликаного мракобіса. Але й показувати символ вона не хотіла.

- Печать... справді є. Але її розбито. - Ледве чутно пробурмотіла вона.

- Тебе вигнали?

Хрипке розлетілося по кімнаті.

- Невже через те, що ти темна відьма?

Дівчина навіть не встигла щось сказати, потік питань продовжував сипатися нескінченно:

- То що за клан такий у якому Омегу не цінують? Чи ти вбила свою дитину? Тоді чому партнер змушував тебе до зв'язку? Раз уже не хотіла від нього дитя? Не хвилюйся! Символ нашого клану ляже поверх того й незабаром тріснутий знак зникне з твого тіла.

Видихаючи, вона тільки хитнула головою.

- Це все не ваша справа! - Змогла вона нарешті вставити слово.

- Ти сама покинула зграю?

- Ні! Гадаєте вам щось вдасться? Я в жодному разі не піду з вами! У мене своє життя та свої проблеми. А ще своя родина.

Похитуючи головою, вона видихнула в розумінні того, що дико втомилася. Відновлюючи маріонетку через кристал, вона витратила набагато більше сил, ніж на його заклик.

- Скажу своїм і за годину тебе вже схоплять. Не можна Омезі так просто блукати вулицею поодинці.

- Та хто ви такий? Як ви смієте! - Видихнула задихаючись Аврора.

Руки тремтіли, а пальці судомно намагалися сплести плетіння блискавки. Тільки від цього іскорки в очах перевертня стали набагато яскравішими. Тепер він відкрито посміюючись косився на магічні іскри, що виникли на її пальцях.

- З твоєю охороною біля входу, вважай, що вже розібралися.

Витягаючи з кишені мобільний телефон, Аарон тільки натиснув кілька разів пальцем на екран. І погравши бровами, він хмикнув підтверджуючи свої слова.

- Вперше чую про закони... - видихає Аврора.

- Звичайно ж, ти народилася не в зграї швидше за все. Клан, що підібрав тебе, нічого тобі не розповів. Омега потребує турботи. А Омега подібна до тебе, ще й потребує тих про кого піклуватись. Їй потрібні діти, хай навіть дорослі. Яких у тебе буде вдосталь. Навіть не думай вислизнути. Твої власні дітлахи з'являться досить швидко, - пробурмотів він вискалившись.

Аврора тільки застогнала нарікаючи на те, що свій телефон залишила вдома. А новий засіб зв'язку їй ще не підвезли.

- Можна скористатися вашою технікою? - Видихнула вона втомлено, прямуючи до офісного телефону, що стояв на столі.

Агнеса Борисівна тільки кивнула, в той самий час косячись у бік перевертня. Який повністю перегородив собою вихід.

Звичайно ж, до мами Аврора не додзвонилася. Батько так само не брав слухавки. Номери продовжували випливати з пам'яті та набиратися на кнопки екрана. Але ніхто з братів не відповідав. Якоїсь миті, вона розвіяла демона і ковзнувши в сутінки викликала його вже там.

- На вас почнеться полювання!

Проревів застережливо перевертень.

- Наш клан має на вас права згідно із законом!

З тихою радістю Аврора ковзала повз нього у темряві й досить швидко зрозуміла, що він її не бачить. Подумки вона лаяла батька за те, що нічого їй не розповідав.

Видихаючи, вона таки випливла за спиною у чоловіка. Тонкі довгі пальчики з гострими кігтями, що подовжилися, миттєво націлилися до важливої жилки на товстій шиї.

- Розповідай! - Наказала вона йому без емоційно.

- Перевертень зобов'язаний захистити знайдену ним самотню Омегу. - Почав бубоніти він.

- Це я вже чула. Навіщо? Я не потребую вашого захисту!

- Твій звір ослаблений. Він голодний, це говорить про те, що про тебе не дбають.

- Дбають.

- Ні. Якщо обернешся. Зрозумієш, що ледве стоїш на лапах. Битися, звичайно ж, не зможеш. Це все залежить від раціону. Ти мало їси.

- Припустимо, - погодилася з ним Аврора.

Розуміючи, що весь цей час, перебуваючи поза зграєю, їй зовсім не хотілося собі щось готувати.