Розділ 32. Зрадниця в розпачі.

Вона вже схопилася за ручку, майже влетіла всередину і зачинивши за собою двері в полегшенні видихнула.

- Вам призначено? На який час? - Дві дівчини секретарі, які знаходились в приймальні ляскають своїми овечими очима і чекають на її відповідь.

- Я сама собі призначила! - Гарчить розлючена відьма.

«Це треба ж так, попастися на самому початку.» Подумки лаяла себе Аврора.

Більше не слухаючи зовнішніх подразників, вона впевнено з ноги штовхає двері кабінету. Входить уже спокійніше, адже там сидить все-таки стара жінка. Так, з виправкою ще з другої світлової. Але раптом її Кіндратій схопить саме в цей момент.

Бачить здивовані блюдця посвітлілих від старості карих зіниць, які просвічуються в округлих великих товстих лінзах.

- Бачу, що впізнали. - Хмикає Аврора.

Бачить кивок.

- Розплата вже близько! - Гарчить на стару розгнівана відьмочка, повільно наближаючись до неї.

Темна енергія одразу ж з'явилася на пальцях, впевнено перетворюється на довгі пазурі. Тільки за подихом думки, магія нарощує ще одні руки поверх справжніх.

- Пробач... я не хотіла... - бубоніть злякано стара.

Її тонкі губи тремтять і вона коситься у бік дверей. Там в цю ж мить з'являється ще одна постать, цього разу чоловіча. І волосся його скуйовджене, таке темне, майже чорне.

Розлючений тип коситься на дівчину, що тягне пазурі до старої яка сидить у кріслі за широким лакованим столом. Потім переводить погляд на двері та входячи зачиняє за собою кабінет.

- Ми ще не закінчили! Адже все одно знайду. Ти в курсі, що з перевертнями чоловічої статі так чинити не можна? Або мамка тобі не повідомила...

Він видихає, із шумом вдихає. А потім регоче і проводить долонею по лобі.

- Я вже гадав, що ти робітниця цієї убогої шашки.

- Не дочекаєтесь! Я декого шукаю... - гарчить йому відьма, споглядаючи на стареньку.

У її пам'яті ще спливає ранкова розмова. Якою самовпевненою вона тоді була, розмовляючи із шістьма випускниками студентами. А зараз бабусю практично трясе від страху й Аврорі не зрозуміло, кого вона з них двох так сильно злякалася. Ця старенька втиснулася в сидіння і з жахом коситься на дівчину. Після чого її обвисле від старості підборіддя здригається і вона з жахом переводить погляд на чоловіка.

- Я шукаю Глафіру Адольфівну Алмазову! Зізнавайся гадина, де ти її ховаєш? - Гарчала, Аврора повільно простягаючи до неї руки.

Дівчина знала, що магія подовжить її руку рівно на стільки, щоб дістатися шиї літньої жінки.

- Я... я. Не знаю я! - Стара здригається і знімаючи окуляри, протирає зволожені очі носовою хустинкою.

- Бачиш це обличчя? Адже ти ледь не вбила, віддавши до рук божевільної.

Аврора впевнено видихає, продовжуючи відігравати роль своєї матері.

- Тепер я повернулася, щоб ти розплатилася за все, що мені довелося на той момент пережити!

- Я... я не знаю. Де вона. Її теріоморф замкнений у підвалі мого заміського будинку. Я, більше нічого не знаю.

Бабуся здригається, сповзаючи на підлогу впевнено повзе до Аврори на колінах і підвиває хлюпаючи носом.

- Гаразд, чорт із тобою.

Видихає дівчина, після чого відразу ж розвіює темну магію з подовжених рук.

- Ключі від будівлі, мені. Зараз же відвезеш мене до нього.

- Ти ж шукаєш наставницю, так? Вона хотіла зробити тебе наступницею. Але я заперечувала. Я... я просто стара дурепа, яка жадала влади. Але мені ця влада вже не потрібна. Я ідіотка... зрадила тих, хто мене цінував і поважав. Тих хто надав мені роботу...

Крізь схлип і плач, проривалися слова. І вона незабаром починає битися головою об підлогу. Сиві рідкі коси, практично вибилися з зачіски. Вони налипають до зволоженого обличчя, але стару жінку це ні крапельки не бентежить.

- Досить! - Гарчить їй Аврора, подібна поведінка її почала дратувати.

- Я з вами поїду. - З веселістю в голосі вигукує чоловік.

- Заперечую, - відхиляє його пропозиція дівчина. - Це моя справа, яка вас аж ніяк не стосується.

Її тон холодніє і вона косить свій розлючений погляд на чоловіка. Ні, він не задкує і навіть ні крапельки не лякається. Навпаки на його губах розпливається щаслива напівпосмішка.

- Мене звуть Аарон, я з Місячних північних... Права рука ватажка... Один із найсильніших у зграї...

Чоловік із затримками продовжував би й далі нахвалювати себе виставивши груди, але Аврору це почало бісити.

- Рада за тебе! - Гримнула вона йому припиняючи його тираду.

Ось якого біса він їй представився? Наче їй своїх проблем мало, із Вульфгатами.

- А ти хто така, незнайомка під чужою личиною? - Він задоволено хмикає і нахиляє голову придивляючись до неї.

- Не твоя справа... - видихає і коситься на стару, яка з жахом дивиться на неї.

- Крихітко, не дурій.

Правий куточок рота чоловіка сіпається і повільно повзе вгору.

- Ця стара зробить все, що я захочу. Ти гадаєш, що я відпущу тебе просто так, м? Сума, яку вона заборгувала нашому клану, мабуть, рівнозначна її життю. Ну і хто ти така?

- Ця жінка під личиною Амалії Вінлок! - Хрипко бурмоче худорлява бабуся під метр шістдесят.

Вставши нарешті з колін, вона видихнула розпрямляючи спину і тепер дивилася на Аврору значно впевненіше. Сльози висохли миттєво і страху, як не бувало. А в очах жінки палала надія.

А ось серце Аврори справді заполонив страх, думки завзято почали твердити:

"Небезпека, небезпека, небезпека."

Обличчя перевертня стрімко наближається, як і саме тіло разом із ним. Його руки з тяжкістю опускаються на її плечі й він з легкістю розвертає її до себе. Пальці повзуть до потилиці, безжально розтріпавши зачіску і він люто мружить очі. У його очницях рішучість і він утримуючи рукою її голову з жадібністю припадає до дівочих вуст.

Поцілунок був наполегливим жадібним і довгим, як на той момент здалося Аврорі. Відштовхнути двома руками від себе це потужне тіло дівчина не змогла, навіть із силою звіра, яка в неї була. Смак у роті солонуватий із гіркотою чогось незрозумілого. А сльози вже палили їй очі.