Розділ 30. Він знає, він все знає...

Скільки вони так стояли? Хвилину, дві, три...

Для Аврори це здалося вічністю, а для Івона лише миттю.

- Дозвольте?

Не чекаючи на його відповідь, дівчина просто витягла свої долоні з обіймів його рук.

Скільки вони не бачились? Аврора замислилась, намагаючись згадати. Два тижні пробігли так непомітно в компанії дітлахів. А чоловік із того моменту практично не змінився. Хіба що виглядав трохи краще, ніж тоді, і зараз він був одягнений.

- Вас підвезти? - Прошепотів нахиляючись до неї.

Вона тільки ковзнула поглядом до величезної темної машини, що стояла на дорозі. Після чого заперечливо хитнула головою.

- Невже я вам такий неприємний?

Але Аврора хитнула головою.

- Ти посміхаєшся, - шепоче він нахилившись.

Знову ловить її долоні й ніжно-ніжно стискає у своїх. З її грудей виривається мимовільне зітхання.

Обертаючись у напрямку до дверей. Вона бачить двох хлопців які вискалившись дивляться на них. Обидві дівчини, схоже, відповзли до найближчих кущів, по обидва боки від утоптаної доріжки яка веде до дороги. А світлий маг і зовсім відступив у невідомому напрямку, намагаючись не привертати до себе уваги.

- Ти теж, - підтвердила вона, повертаючи йому свою увагу.

- Це вже не має значення. Чудово вже те, як ти дивишся на мене. Твій погляд змінився.

- Ви жартуєте? - Вигукує насупившись відьмочка.

- Знову на ви? - Обурено вигукує чоловік.

Аврора старанно ігнорує його слова, потім хмуриться і знову дивиться на нього. У цей момент вона не розуміє, чи зрозумів він хто стоїть зараз перед ним.

Покусуючи губи, вона ще деякий час розмірковує після чого шепоче:

- Ти, можливо, помилився і прийняв мене за іншу.

- Т-так,- простягає Івон. - Нізащо б не відчув би свою улюблену жінку серед інших.

Бігаючи поглядом по його грудях, Аврора раптом розуміє, що бовкнула дурість. Він же все-таки перевертень і нюх у нього не гірше, ніж у вовків. А навіть краще.

Прикриваючи повіки, вона слабо видихає, щоб прийняти спокійний вираз на обличчі. Він так близько і її звір це відчуває. Його запах змушує трохи хитнутися в його бік.

- Сумніваюся, що таке оцінять твої брати чи батько. Все-таки ти одягла чуже обличчя. Буду радий поцілувати тебе вже коли будеш собою. - Чоловік, рвано видихає.

- Питання...

Вона нарешті відірвала свій погляд від його грудей і перевела його за свою спину.

- У якій фазі перебуває Місяць, якщо перевертень сам перетворюється на звіра?

Її погляд чомусь був спрямований на відмінника вампіра. Який, на її думку, знав все.

- Кілька Місяців, - закивав задумливо Кай. - На молодика й під повню і ... - він замислився.

- А ще коли партнер паруватися бажає, - шепоче з усмішкою нахиляючись до її шиї Івон. - І не факт, що тільки він бажає.

Вона інтуїтивно проковтнула невидиму грудку у горлі. Одразу відвертаючи погляд до рудої кішки, що відповзає від них, з невеликою головою і чорними пензликами на вухах.

"Схоже, ця гадина все чула." Подумки вилаялася Аврора густо червоніючи.

А сама в цю мить пригадала, що з тієї розлуки вона майже щоночі спить в оберті. І прокидається звіром. Самотнім, розбитим і дуже нещасним звіром.

Чоловік тим часом підняв ліву брову і докірливо вдивлявся в її обличчя. А її серце тим часом відбивало шалений ритм і тільки думки повторювали одне: він знає... він все знає.

- У нас взагалі-то важливе завдання! - Вигукнула відьмочка, вирішуючи, що в цю мить найкращий вихід це напад.

- У тебе є я. Хочеш, допоможу?

Все та ж скинута до гори брова з'їжджає вниз. А потім знову різко здригається вгору.

- Не варто.

- Ти певна?

Його гарячий видих опалює її обличчя.

- Так... - невпевнено бубонить.

Втомлений погляд і він нарешті відстороняється.

- Аврора, іноді я тебе не розумію. То кличеш мене щоночі. Приходжу, відштовхуєш. І знову сердишся, що прийшов. А тепер, люба, скажи мені чого саме ти побоюєшся? Так, образив. Боїшся, що знову скривджу?

- Ну... так. - Довелося їй зізнатися.

- І навіть якщо так, адже ти вже впоралася з цим. Чого бояться?

Він знову з ласкою схопив її долоні та обійняв їх у теплоті своїх великих рук.

- Я тут з місцевими дітлахами поспілкувався, - Івон схоже і зовсім бавився.

Погравши бровами, він знову нахилився цілуючи її руки. Знов мовчки відсторонившись, він заглянув у її обличчя і з ніжністю посміхнувся.

- Авроро... я ж кохаю тебе, моя дурненька.

Один різкий ривок й дверцята позашляховика грюкнули, і вона навіть не зрозуміла як в її руках опинився букет з білими маленькими трояндами. Оторопіла Аврора навіть злегка похитнулася від тяжкості цього величезного букета, увитого червоною стрічкою.

- Там запрошення. І ти прийдеш!

Наказав він звузивши очі в люті, при цьому тикаючи вказівним пальцем на величезний букет.

- Тут все, що тобі для цього може знадобитись.

Чоловік уже діставав із заднього сидіння машини три округлі картонні коробочки темно-червоного кольору. Кожна була перев'язана білою атласною стрічкою, виявляючись меншою за попередню. І ставилася на другу більш, вільну руку дівчини.

- Але... - Спробувала вона заперечити.

- Ти прийдеш! - Перебив її з риком чоловік.

А потім різко заскочив у машину і наказав комусь усередині:

- Різкіше, поки вона не прийшла до тями.

Самовдоволений вищир, останнім сплив перед дверима, що зачиняються. А позашляховик уже загудів, втрачаючи частинки асфальту під своїми потужними колесами.

Видихаючи, Аврора і справді вважала, що потрапила до якогось сну. Долоні вже не нили після укусів сутінкових ос. А в животі, як і в голові пурхали метелики.

Сукня знаходилася у найбільшій коробочці. На такі зазвичай просто дивляться і навіть не чіпають руками. Відкриті плечі, рукавів і зовсім не було. Лише тонка смужка зі сріблястого та чорного мережива. Груди, трохи прикриті сріблястим мереживом. Ліф, що обтягує. І... широка пишна спідниця. Уся тканина була всипана дорогоцінним камінням.