Розділ 29. Чужа гра.

Аврора вкотре кинула погляд на себе в дзеркало і задоволено видихнула. По її тілу пробігло приємне зворушливе тремтіння.

- Чудово! - Видихає.

Хороший діловий костюм темно-сірого кольору, зручні шкіряні туфлі на невисокому стійкому підборі, ідеальний ніжно-рожевий манікюр і легкий жіночий парфум, строга зачіска. На її думку, все було ідеальним.

Дівчата перевертачі задоволено переглянулись і закивали одна одній. Це була їхня робота.

- Хто молодець? Я молодець!

- Ми молодці! - Поправила сестру Віта.

- Мам ... - закричала Аврора, поглядаючи через плече на прочинені двері.

- Ну, чого тобі? - Пробубоніла Амалія, яка ховалася за дверима кімнати.

- Іди сюди. - З вищиром попросила мамина дочка.

- Це воно? - З хрипом і посмішкою, що спливла на обличчі, промовила жінка.

- Воно, воно. Дуже треба кілька крапель твоєї крові. 1 крапля – 1 година звернення. А мені хоча б на 5 годин потрібно, або навіть більше.

Вона мала намір за цей день дізнатися про все, що хотіла. І так сподівалася, що більше їй у тому офісі концерну перебувати не доведеться.

Звісно ж мітлу вже доставили. І одну з них вона з гордістю вручила матінці. Як користуватись нею, стихійна відьма розібралася досить швидко і вони навіть деякий час політали над поселенням. А ще під час польоту матінка встигла розповісти дочці все, що сама знала. Тому Аврора і розраховувала покінчити з цією справою якнайшвидше.

Вона погодилася з тим, що про книгу темряви та контролю, подаровану проректору Августа - розповідати нікому не варто. А ще до перевертача Петера її матуся дуже добре ставилася і теж хотіла допомогти його знайти.

- Ох, - видихнула дівчина.

Схоже, Аврора відвернулася, а її матінка вже тим часом розрізала собі кисть і близько двадцяти крапель потрапило в чашку з необхідним для обернення зіллям.

- Мам... - дорікнула вона родичці, яка тільки безневинно посміхнулася.

Наче це зовсім не вона щойно розпорола собі кисть власним кігтем, що подовжився.

Тож вона прикриває очі. Бере до рук філіжанку з сумішшю, збовтує її та відкриваючи очі дивиться зосереджено на матір. Близнята дівчата, наче разом відходять за її спину в передчутті швидкого чаклунства.

Перед очима стоїть усміхнена молода темноволоса жінка з фіолетового кольору очима, віком приблизно двадцяти семи років. Личко посміхається, по щоках бігають ямочки й на якийсь момент завмирає, від похмурого обличчя донечки.

Все, Аврора жадібно п'є зілля. Дивиться на матір не відводячи погляду і п'є гіркувату, трохи солодку настоянку.

Бум - бум - бум.

Із зусиллям пульсує кров у жилах і дівчина тільки видихає, обертаючись назад до дзеркала на весь зріст. Яке стояло у її будинку, на другому поверсі.

За відчуттями, серце наче збільшилось у розмірі. А потім підступивши до горла, знову поменшало і повернулося на своє колишнє місце.

- Ха! - Викрикує Амалія.

- Ого, - висловила реакцію одна з дівчат перевертачів.

Так, Аврора бачила себе. Але тепер уже з обличчям та тілом матері.

- Амалія, ось ти де! А я тебе... ш... шукаю.- У кімнату зазирає батько.

Принюхуючись, він прикриває очі. Після чого посміхається і говорить практично вуркотячи немов як величезний кіт:

- Дівчатка, а чим ви тут зайняті?

- І навіть по фігурі не розпізнати! - Вигукує Амалія, тут же взявшись торкатися до дочки з усіх боків.

Неначе вона щойно надулася, а потім різко здулася і стала як вона.

- Мам... - з докором висловилася дочка. - Ти за кого мене приймаєш? Я все-таки найкраща відьма Академії, на своєму курсі цього року!

- Та, я так просто.

Звичайно ж Амалія була куди пишніше формами, після народження шістьох синів і дочки. Тому вона і перевірила, що бачила на дотик.

- А ще одне таке зробиш? - Звузивши очі, жінка вже склала руки на грудях.

- Мам... - вкотре видихнула дочка. - Там на кухні ще на шість порцій буде. Іди, візьми якщо треба. Зараз ще тепло, я трав ще зберу для відвару.

- Іди за мною! - Тицьнула мати на батька, чіпко хапаючи його за величезну долоню потягла з кімнати.

- А куди це вона його? - Поцікавилася Віта.

- Хи! - Вишкірилася їй тямуща відьма.

- Я теж так зробила б. - Гиготнула, схоже про щось здогадуючись Каті.

- Порталом, на мітлі чи на машині? - Запитала Аврора, але дівчата схоже не знали. Тільки знизали плечима у відповідь.

Спустившись повільно круговими дерев'яними сходами, вона вже побачила двох татусів у центрі вітальні. Там же були ще троє хлопців, які з цікавістю їх розглядали. Один із чоловіків чомусь був у темно-синій сукні та посміхався. А другий розглядаючи другого себе, стояв темніший за хмару.

- Я... забороняю! - Якоїсь миті проревів з потемнілим обличчям батько.

- Бе...- повідомив другий чоловік і показуючи язика, задрав спідницю до пояса і рвонув кудись у двір.

- Якого біса... і навіть голос...- лаявся Ростислав.

І вже споглядаючи на дочку, промимрив невиразно:

- І коли дія цього зілля закінчиться?

- 1 крапля крові - 1 година. - Співчутливо повідомив відмінник вампір, що сидів на дивані у вітальні.

- 2 краплі - година, - поправив його кашляючи Сіт. - Він же перевертень.

- Що, і навіть оберт? - Загарчав перевертень, що розлютився на дочку.

Зараз він скосив свій потемнілий звірячий погляд на Аврору і вона тільки знизала плечима, безневинно всміхаючись йому.

А що? Зілля вона готувала для себе і тому додала при варінні кілька своїх волосків. А кров у них майже одна, адже він її батько. А там десь побігла мати. І це зовсім не її проблеми, що там у голові у матусі.

Хихикаючи, вона відвела очі убік і прикрила долонею рота.

- Не смішно! - Висловився батько, вистрибуючи з дому в напівоберті звіра.

Карими очима зі сріблястими іскорками в них, він нишпорив поглядом по вулиці й шукав дружину, що кудись втекла. Хапаючись за густий темний вихор на голові, він судомно зітхнув, різко рвонувши, мабуть, у бік скелястих пагорбів.