Розділ 25. У пошуках ватажка.

Крок за кроком, метр за метром Аврора просувалася в глиб лісової хащі. Час ніби застиг або їй на той момент так здалося, адже ліс навколо був однаковий. Густим і зарослим колючими чагарниками, які височіли навколо неї, мов непрохідні зелені стіни.

Швидше за все, вона вже давно ходила по колу, адже повністю загубилася в цій хащі. Саме тут проходили свої тренування досвідчені, вже більш-менш дорослі перевертні.

Вона не набула звірячої форми, щоб уникнути нападу. Хоча найімовірніше, їй варто було б прийняти свій звірячий вигляд, щоб впевненіше ковзати в цих чагарниках.

Якоїсь миті вона налетіла на щось чорне і не втримавшись на ногах спіткнулася, і впала. Все одно зупинятися вона не хотіла, якщо вже сюди прийшла. А ціль у неї була - поговорити з ватажком особисто. Ось уже майже місяць вона живе в поселенні зграї. І вона не сказала б, що їй так сильно не подобається тут перебувати.

Аврорі подобалося практично все, а ще тепер їй не ставили будь-яких умов. Вона просто жила і робила все, що хотіла. Тільки дівчина не звикла сидіти просто так без діла. І дуже скоро темна відьма, почала обурюватися, що їй від проживання тут немає жодної користі. А ще в неї тут не було навіть власного будинку.

Наскільки їй було відомо, будинки будують чоловіки. А якщо конкретніше партнери для своїх жінок. А до того дівчата мешкають у спільних кімнатах, які були схожі на звичайні гуртожитки.

І ось тепер вона збиралася повідомити цьому самовпевненому вовку, який у всьому її обіграв. Що планує повернутися до свого власного будинку. У те саме селище, в яке її одного разу відправив батько.

Ні, Аврора не збиралася погоджуватися і далі жити у зграї. І вже тим більше не збиралася вибирати собі партнера, щоб він подбав про її комфорт.

А ще досить скоро мала розпочатися практика і вона не була впевнена в тому, що перевертні так легко пропустять сутінковий автомобіль на свою територію. Тому видихаючи дівчина продовжувала блукати по лісовій гущавині, зі старанністю вишукуючи ну хоч когось із живих і вовків, що тут тренуються.

Вкотре спіткнувшись об якусь гілку вона до крові подряпав ногу. В цей момент зовсім поруч почувся шелест листви й Аврора образилася, серйозно так розлютилася. Адже тепер вона чітко розуміла, що ці шерстяні гади просто від неї ховаються і спеціально не показуються їй на очі.

Осяявши темний ліс спалахом маленької блискавки на пальцях, вона прикрила очі, прислухаючись до найменшого шарудіння. Вовк, що знаходився поблизу причаївся. Але їй здалося, що вона чує його дихання. Якоїсь миті їй здалося, що вона відчуває його серцебиття.

- Найімовірніше я тебе вб'ю, - повідомила тихим спокійним голосом дівчина. - Або... швидше за все важко пораню.

Знизуючи плечима вона навмисно лякала вовка, що сховався, пославши в його бік маленьку швидку грудочку блискавки, що шипіла. Вона переконалася, що розпрямившись у польоті, грудка потрапила чітко в ціль, змусивши завмерти на місці ще молодого перевертня.

- Або виходь, або нарікай на себе! - Попереджувально рикнула Аврора.

Відьма в ній вирувала, адже відколи вона сюди увійшла, вона спіткнулася вже понад п'ять разів. Адже за нею давно вже спостерігали й могли б давно проводити до ватажка, який, швидше за все, під якимось кущем заснув.

Фиркаючи й обурюючись, вона лаяла подумки цього хитрого старого. Хоча на словах, навіть у неї не повернувся б язик назвати його «дідусем». Максимум хитрим дядьком. Адже він навмисне уникав розмови з нею.

Від люті сформувавши середнє плетіння блискавки й звузивши очі направила погляд чітко до місця, де ховався той вовк.

Високий чоловік вибрався з-під чагарнику і зміряв руку дівчини потемнілим поглядом. Але Аврора не поспішала розвіювати плетіння, не пропадати ж добру. Тим паче в цих місцях важко відновити темну енергію.

Простягаючи руку, він сів навпочіпки оглядаючи не глибоку подряпину. Але дівчина тільки обтерла другою рукою кров і зчепивши губи в тонку лінію, глянула на нього з люттю.

Ще мить, і незнайомець посміхнувся. Після чого одним помахом долоні розвіяв плетіння, яке вона створювала. А потім згріб її в оберемок, немов мовчазну ляльку і кудись поніс, ніби так і треба.

Пройшло не так багато часу, перш ніж її поставили на ноги на більш розчищеній від колючок галявині. Там же біля ствола великого поваленого дерева відпочивало з десяток вовків.

- Аврора, люба, все гаразд? Десь болить? Сильно забилася?- Промуркотів ліниво один із вовків.

Цей голос вона точно впізнає серед тисячі.

- Ні, не забилася.- Прошипіла вона Івону, судомно стискаючи кулачки за своєю спиною.

І серед цього натовпу вовків їй треба було знайти ватажка! Але вони всі лежали в густій траві, дехто на половину ховався в густих чагарниках і вона не знала котрий з них ватажок. Вперше Аврора була настільки розгублена, і зовсім не через те, що тут був Івон. Хоча, можливо, трішки й через нього.

- То навіщо ти прийшла?

Продовжував задоволено вуркотіти темний вовк.

- Давай я краще залікую твою рану.

- Ні! - У гніві заперечила вона.

Аврора не бажала, щоб він до неї торкався, і тим більше не уявляла того як він це робитиме. Чула якось від дівчат, що деякі перевертні їхньої зграї вміють лікувати. Але це була звичайна балаканина, в яку вона не вірила. Але й не заперечувала, що таке можливе.

- Я прийшла повідомити ватажку, що я збираюся піти.- Впевнено промовила вдивляючись у сріблясті зіниці, що різко потемніли.

Вирішивши, що проблеми вона вирішуватиме в міру надходження, відразу сформувала чергове плетіння блискавок вже за своєю спиною. А перевертень тим часом піднявся і почав повільно до неї наближатися.

Страх миттєво заполонив її свідомість, і вона мимоволі зробила один крок назад. Всього один крихітний її крок, примусив Івона зупинитися і він стомлено зітхнув.

Ні, його пара весь цей час уникала його і варто було йому тільки опинитися поблизу неї, намагалася швидше піти.