Розділ 24. Мудрість старого вовка.

Вирішивши, що поки що вмирати їй зарано Аврора з цікавістю розглядала вовчицю. Навіть наблизившись до неї зі сторони, вона чітко усвідомлювала той факт, що та її через сутінки не бачить.

Ще тієї миті, коли вона ще борсалася у воді. Перед її очима промайнуло все її життя. Ось її маленькою няньчив батько. Потім брати з радістю граються з нею. Як вовченята і як звичайні юнаки, вони всіляко підтримували її ще не звернену. А потім Івон і той лячний вечір й страшна ніч, коли вона розчарувалася в чоловіках. І наступного ранку було нічим не краще. А потім навчання та чисте вивчення усіх наявних книг, які тільки траплялися їй на очі в Академічній бібліотеці.

І ось зараз Івон, і ще шестеро вовків мовчки спостерігають за її рухами у сутінковому світі. Тільки Омега, на ім'я Андіна здивовано крутить мордою в різні боки намагаючись її знайти.

Скориставшись ситуацією, Аврора тільки торкнулася грудей у пошуках червоного каменю, що висить на підвісці. Через кілька секунд вистрибуючи із сутінку з криком:

- Він зник! Я втратила свій кулон.

Ні, її не хвилював той факт, що плед, що закривав її плечі, сповз десь у сутінках. Її більше хвилював біс породжений мороком. Серце якого зіслизнуло десь у холодний потік і цей демон незабаром міг відродитися сам по собі вже в темряві.

Аврора стрімголов бігла до берега глибокої річки в пошуках своєї підвіски. Звичайно ж, Івон не встиг його їй повернути і йому була цікава її реакція. А ще його серце стискалося, від того, як болісно переживала його пара втрату якоїсь дрібнички. У думці було лише одне, що якийсь дорогий її серцю чоловік подарував їй його.

- Ви... навіщо я повернулася.

Аврора впала на коліна зі страхом і панікою заглядаючи крізь сутінки. Стискаючи долонями лісовий ґрунт біля берега, вона з жахом вдивлялася у водний потік.

- Бути біді... - застогнала дівчина. - Якщо його не знайти, він насититься смутком місцевих жителів і незабаром відродиться.

Сама собою вона не усвідомлювала, чому так хвилюється за мешканців цієї зграї.

- Ти ідіотка ревнива!

Вигукнула вона різко підводячись.

- Невже ти не розумієш, що через те, що я втратила в цій річці? Може постраждати кожен, хто живе у зграї.

Направивши свій розлючений погляд на злякану вовчицю, що позадкувала від неї. Яка до цього прямувала за нею. Аврора тим часом вже формувала середнє плетіння блискавки на кінчиках пальців.

- Ідіотка! - Вигукнула в люті кинувши першу шиплячу грудку в вовчицю.

До її полегшення, жоден з перевертнів навіть не смикнувся з місця і це додало відьмі сил. Лапи вовчиці більше не могли зрушити з місця. А звір Аврори, що різко прокинувся через хвилювання всередині миттєво зажадав свободи. Стверджуючи, що сам зможе провчити цю нахабу, яка на нього напала. Він обіцяв не нашкодити її малюкові.

Ні, її звір не вмів плавати. І навіть послабшавши, але з люттю яка надала йому сил. Він знав, як боротися і незабаром впевнено наближався до своєї жертви.

Ривок з права, один спритний стрибок з ударом лапи та вовчиця Андіна вже лежала на землі.

- Ти не гідна ходити на чотирьох лапах! Ти незабаром повзатимеш равликом по цій землі! - Гарчала розпалюючись Аврора на пару зі своїм звіром.

Ще один стрибок і її звір вчепився в ліву задню лапу вовчиці, що впала. Почувся хрускіт кісток, які зламалися.

«- Припинити розправу над своїми!» - Почувся різкий загрозливий рик у її свідомості.

Але погляд кинутий на перевертнів, що стояли осторонь, дав зрозуміти, що вони й далі не збираються втручатися. Утробний озлоблений рик повторився з пащі Аврори, її звір сердився. Адже він вважав себе вищим за ту, хто зараз лежав біля його лап.

«- Не смій!» - Повторився у свідомості рик ватажка.

І дівчина завмерла, оглядаючись на всі боки. Ні, вона не мала наміру йому підкорятися. Але й не послухатися вона не могла. Її звір вважав його ріднею і все ще зберігав образу. До всього нова образа накладалася на свідомість звіра і він погрозливо рикнув, намагаючись подумки передати своє невдоволення його наказом.

- Тепер ти мій ворог, - пригрозила темна злопам'ятна відьмочка. - Я дочекаюсь поки ти народиш. А потім прокляну тебе! - Пообіцяла вона, набуваючи людської подоби.

Витягаючи з мороку втрачений плед. Вона в гніві скосила погляд на вовчицю, яка лежала і намагалася підвестися на лапи. Адже та навіть не заскавучала жодного разу, що ще більше розлютило Аврору.

Палаючи в темному полум'ї своєї магії, відьмочка впевнено попрямувала до знайомого місця приготування їжі. Ні, вона не була голодна. Був один нюанс, що трапився набагато раніше. Який не давав їй спокою. Вона жадала особисто, приготувати настоянку від небажаного плоду. Якщо такий з'явився в ній. А ще будь-яке зілля або приготовлена нею їжа, здорово заспокоювали її.

До того моменту, коли звістка про конфлікт між двома Омегами рознеслася по всій зграї. Аврора вже випила охолоджену настоянку. І навіть встигла поспілкуватися з усіма своїми подругами, з якими виросла та товаришувала практично всю свою юність.

А в той момент, коли одна з жінок кухарок прибігла розповісти новину про новеньку. Вона навіть встигла схилити своїх давніх знайомих на свій бік. Так що Оланда, яка виконувала роль головної управительки серед дівчат кухарів. Вже навіть своїм звіриним риком не могла нічого зробити.

- Вечір обіцяє бути веселим... - муркотіла Аврора твердим кроком прямуючи до головної будівлі для пошиття.

Потираючи ручки, вона впевнено ковзнула всередину щиро радіючи зустрічі зі своїми наставницями та подругами.

«- Всього можна досягти своєю працею.» Повторювала собі дівчина.

На той момент навіть не підозрюючи, що за її думками ретельно стежать двоє чоловіків.

Найбільше один з них боявся, що вона в люті почне кидатися на невинних. Але незабаром Уілан видихнув, і певною мірою порадів її дівочій наївності.

Сам же Івон, з цікавістю розглядав червоний камінь, на тоненькому, але міцному золотому ланцюжку. І тішився з того, що їхня зграя для неї не така байдужа як він вважав напередодні.