Розділ 23. Непорозуміння.

По обидва боки від потоку пропливали лісові хащі. А в самому річищі билася жива істота. Наче потрапивши в пастку, вона намагалася спливти на поверхню. Але зважаючи на все, ще не вміла плавати. І ось зараз практично крижаний потік охопив весь її тулуб і вона ніяк не могла вирватися з нього.

Аврора в розпачі зачепилась кігтями за мокрий слизький стовбур якогось поваленого дерева і зараз намагалася повернути собі людську подобу. Звір усередині неї обурився, але досить швидко погодився з тим, що варто повернути її в людину.

А як вона тут опинилася, вона не знала. Пам'ятає, як бігла з пагорба, потім попрямувала до лісу, пробігаючи значну територію рідних місць. А потім якимось чином ковзнула у річку.

Або її хтось зіштовхнув, що цілком можливо. Ось тільки вона не знала, хто і навіть не бачила зловмисника. На той момент її звір просто відчувши волю хотів стрімголов побігати по окрузі.

Де поділися речі, які вона тримала у пащі. Дівчина не пам'ятала. Ця свобода, яку вона відчула на той момент, здавалася їй милішою за все на всьому білому світі. Мов хвиля чогось приємного тоді прокочувалася через весь тулуб звіра і він радів тому, що нарешті повернувся додому. Ось тільки Аврорі на цей час було не весело.

Хтось намагався вбити її, навіть не замислюючись про те, хто вона така і з якою метою сюди прийшла. Вода тим часом заповнювала її ніс, рот, очі та вуха. Повністю витісняючи повітря з легень і своїм крижаним потоком підступала до мозку.

Хлюпаючись на поверхні води вона щосили чіплялася за повалене дерево і намагалася не панікувати, що виявилося не так просто. Чергова хвиля досягаючи великих розмірів із силою шпурнулася на стовбур і вона знову закашлялася, випльовуючи воду з легень.

Хтось невідомий тієї ж миті дбайливо підхопив її на руки та рвонув майже вистрибуючи з води на сушу.

- Мене намагалися вбити... - з жахом пролепетала вона, в той самий час втрачаючи свідомість від слабкості.

Івона ці слова вдарили, мов обухом по голові. У скронях із зусиллям застукала кров. А руки миттєво стиснулися в кулаки й він щосили стримував себе намагаючись не нашкодити тендітному несвідомому тілу, що ледве дихало на його руках.

«Хто намагався вбити його єдину? І навіщо? Хіба вона не потрібна зграї?» Промчали думки в його голові.

Якоїсь миті він вирішив, що їй це все здалося і заспокоїв свого звіра всередині. Але коли один із посланих ватажком охоронців приніс теплий плед. Івон переконався в тому, що на одному з боків дівчини залишився чіткий почервонілий слід.

У його вухах на той момент ніби задзвеніли дзвони й він витріщився на двох чоловіків, вказуючи на цей невеликий відбиток лапи. Шкіра дівчини після недавнього обернення до звіра була ще дуже ніжною. І від цього слід чітко вималювався, вказуючи на правдивість її слів.

- Спокійно! - Почувся тихий голос одного з бети бійців.

Мабуть, щось застрашливе спливло на обличчі Івона і чоловіки миттєво обертаючись в вовків рушили до місця звідки вона впала. Там було не так високо, але річка була достатньо глибока. А крижані швидкі потоки мчали з такою швидкістю, що Омега, яка ще не зміцніла, могла з легкістю втопитися.

- Прокинься... - прошепотів він злегка трусячи дівчину на руках.

Страх того, що він ледве не втратив свою знайдену половинку, стискав крижаними пальцями його серце.

- Крихітко моя, прокинься! - Притискаючи її до себе, він тихо заскавучав намагаючись якнайшвидше привести її до тями.

Дівчина в цей момент слабо моргнула, намагаючись зрозуміти, де вона знаходиться. І згадати, що трапилося напередодні.

- От і чудово! - Вигукнув Івон.

Тремтячими руками він дбайливо обмацав грудну клітку, вдивляючись у її обличчя. Здавалося б, Аврору зовсім не хвилював той факт, що він до неї торкається. Навпаки, вона з цікавістю заглядала в його похмуре обличчя і слабо ворушилася в його обіймах. Слизнувши долонею по ногах, він остаточно переконався, що переломів немає. Підводячись з колін й міцніше перехоплюючи її, Івон впевненим кроком попрямував до найближчої галявини.

- І де подівся минулий Івон, якого я знала раніше? - До нього долинув хрипкий наповнений іронією жіночий голос.

- Ти про що? - Схвильовано пробурмотів їй чоловік.

З усього видно було, що жінка практично не постраждала і навіть не розучилася жалити:

- Жорстока тварюка яку я знала, десь зник.

Розвела вона руками, як тільки він дбайливо схилив її спиною до одного з дерев, що росли на галявині.

- Жорстокий? Можливо, - погодився чоловік.

Серце болісно стислося від розуміння того, ким вона його вважала весь цей час.

- А може це ти мене зіштовхнув у річку? - Невиразно міркувала дівчина, очі якої вже почали наповнюватися сльозами.

Темна відьма ледь не розпрощалася зі своїм дорогоцінним життям і зараз навпроти неї стояв той, хто знищив її гордість одного разу. Вона боялася його й одночасно дивувалася тому, навіщо він її все-таки врятував.

- Заспокойся, у тебе шок. - Прогарчав він миттєво прямуючи до того місця, звідки вона впала.

Зараз Івону потрібно було виплеснути свій гнів і лють, що рвався на поверхню. А ще він хотів переконатися особисто в тому, що сталося. І заспокоїти свого звіра, який бажав порвати на клапті винуватця того, що відбулося.

Ще деякий час Аврора сиділа на самоті. Маленькі білі та блакитні метелики кружляли навколо неї, повністю заспокоюючи її розум та тіло. Подумки, вона намагалася не думати про те, що можливо дарма погодилася відвідати зграю. Але все-таки тут їй легше дихалося, ніж будь-де. І вона щиро сподівалася на те, що це не задум ватажка.

- Який їм зиск від моєї смерті? - Міркувала вона в голос.

Ще через деякий час до неї на галявину притягли повністю оголену кирпату дівчину з розпатланим каштановим волоссям. Одна з Омег з образою глянула на свого кривдника і з люттю перевела погляд на Аврору, що куталася в плед з овечої вовни.