Розділ 21. Минуле не відпустить, доки пам'ятатиме.

Скільки минуло часу відколи Івон залишив свою кохану у спокої, він не знав. Година, дві, а можливо три? Він намагався бути ніжним і з усіх сил стримував свого звіра, що так сильно зголоднів за нею.

Хіба він міг назвати це близькістю? Ні. Швидше насиченням. Але його жінка заснула і він не хотів її більше турбувати. Спляче почервоніле знеможене дівоче обличчя, на перший погляд, здавалося щасливим.

Але хіба міг він стверджувати щось до того моменту, поки вона не прокинеться? Ні. Зараз би варто було сходити на полювання, зловити якусь тваринку в траві і якось приготувати їжу. Її вовчиця була надто голодна і його звір це відчував. З тієї ж причини вона заснула так швидко, він так вважав.

Була б сита, він би пестив її довше і вона досі стогнала б від задоволення, вигинаючись в його обіймах.

Розтягнувшись біля неї, Івон вдивлявся в її обличчя. Відколи він зрозумів, що вона його пара. Усі його думки займала лише Аврора. Адже вона вважає його мерзотником і негідником. Як тоді він з нею вчинив. А тепер не міг повірити в те, що вже відбулося.

«Нічого. Рано чи пізно вона зрозуміє наскільки сильно потрібні вони один одному.» Подумки заспокоював себе.

Як же йому хотілося все змінити та щоб тієї помилки не сталося. Але, на жаль, час назад повернути не можна. Як же він хотів, щоб вона дізналася, що він щиро шкодує про те, що сталося. Найгірше усвідомлювати, що та, кого любиш, зневажає тебе і ненавидить.

Прислухаючись до звуків, що долинали, Івон миттю схопився на ноги. Повертаючись у бік двох перевертнів, що до них наближалися, він видихнув у полегшенні. Це були свої та в бій найімовірніше вступати не доведеться.

Їхні безшумні кроки були подібні до подиху вітру й один з них ніс плетений кошик з продуктами у руці.

- Уілан сказав замкнути тебе. Доки дівчинка не звикне до зграї. - Ледве чутно пробурмотів один із них.

Ставлячи кошик у траву всього за три метри від дівчини, другий з перевертнів підтвердив слова першого кивком.

- Кардан, доповідай причину мого полону! - Тихо огризнувся їм Івон.

- Дівчинці треба звикнути до зграї! - Повторив значно грубіше перший.

- А зі мною хіба не звикне? - Продовжив обурення.

Івон не розумів, з якого це дива, він повинен виконувати, на його думку, безглуздий наказ.

- Ти ж її з ліжка не випустиш. А дівчинку треба повернути в зграю! - Повторив один зі спрямованих перевертнів ватажком.

- Це можна вважати як наказ? - У невдоволенні пробурчав.

Чоловіки тільки посміхнулися, переглядаючись між собою. Все-таки їхня поведінка почала його нервувати й він тихо застережливо рикнув.

- А щоб ти зробив, будь ти на місці ватажка? - Ухильно відповів другий чоловік.

І тут Івон замислився. Насправді він вчинить саме так, як хлопці й сказали. Щоразу бачачи її, він буде пестити свою кохану, сподіваючись стерти з її пам'яті цей перший жахливий для неї раз.

Прийшовши до певних висновків, що можливо на місці ватажка він вчинив би так само. Замкнувши винуватця і тим самим заспокоївши самку, давши їй час на роздуми.

Аврора тим часом продовжувала прикидатися сплячою, намагаючись дихати рівно і спокійно. Коли чоловіки заговорили, вона ледве втрималася, щоб не прикрити своє оголене тіло руками.

Треба було щось робити та не допустити, щоб Івона від неї сховали. Звичайно, як і всі темні, вона жадала помсти. А ще йому все-таки вдалося змусити її на деякий час забути про помсту і віддатися відчуттям у власному тілі.

- А мене запитати забули?

Почувся хрипкий ледь чутний жіночий голос.

- Чи ви вважаєте, що я мовчки спостерігатиму за всім? Він буде поряд. Навчить мого звіра полювати. Але спатимемо окремо!

Її слова з кожним наступним словом ставали все чіткішими та все більш впевненими. А вискал на її губах, що з'явився, на перший погляд, здавався зловісним. Але чоловіків він змусив тільки посміхнутися і перезирнутися між собою.

- Аврора, про це треба розмовляти з ватажком. - Закивав у згоді один із чоловіків.

- Верх знімай! - Вимагала вона у нього, сам нарвався привертаючи її увагу до себе.

Прикривши нарешті руками оголені груди, вона вимагала, щоб один із чоловіків зняв свою футболку.

Міркування, що чоловіки прибули сюди в одязі. Наштовхнули її на думку, що швидше за все вони або вже поблизу з поселенням перебування зграї. Або ж десь стоїть автомобіль, на якому вони прибули сюди.

- Добре, - вона кивнула. - Ну, хтось же повинен буде навчити мого звіра полювати. Батькові все ніколи.

Розмірковуючи в голос, вона намагалася якось зібрати воєдино уривки магічної тканини.

«Наскільки ж сильний цей перевертень?» Запитувала вона себе подумки.

Магічні нитки були повністю розірвані та більше не могли поєднатися в плетіння. Про що й говорили, що його сила перевищує певну межу, призначену аналітиками Академії.

Рвано видихаючи, вона нарешті прийняла з рук перевертня запропонований одяг темно-зеленого відтінку і поспішила його надягти на себе. На ній його річ мала вигляд туніки. Тому змотавши залишки магічної тканини в один великий джгут, вона незабаром пов'язала його замість пояса.

Скосивши на Івона недоброзичливий погляд, Аврора несподівано вловила його зосереджений погляд і густо почервоніла. Серцебиття в ту ж мить пустилося в галоп, а щоки запалали новим яскравим рум'янцем.

- Я так розумію, що я прощений? - З усмішкою пробурчав чоловік.

Нахиляючи голову на бік, він самовдоволено посміхнувся, показуючи рівні білі зуби.

- Я б так не сказала. - Насупившись, пробурмотіла відьмочка.

Несподівано Аврора усвідомила, що жадібно облизує свої губи й дивиться на його рот.

«Ні! Не можна думати про нього. Він ще не знає яка в гніві темна відьма.» Обсмикнула вона себе подумки.

- Ти волієш і далі згадувати минуле?

Тепле дихання торкнулося лівого плеча. І обертаючись, вона зустріла пронизливий сріблястий погляд. Івон обережно наблизився, після чого по власницькому увив її талію притягуючи її до себе. Вона миттю здригнулася, відчувши його серцебиття і відвела убік погляд.