Розділ 20. Шалена спрага і тиха гавань.

Ще пів години не минуло, щоб вона заскавучала у вимозі припинити. Тим більше бувши затиснутою по обидва боки двома грізними на вигляд перевертнями, які від чогось кивали й посміхалися щасливо, зосереджуючи погляд на ній.

- Повернешся?

Почувся їй задоволений голос із переднього сидіння біля водія.

- Ні!

І наступне найголосніше гарчання у її голові, змусило її капітулювати. Думки завзято нагадували їй, що можна було б прикинутися мертвою.

- Досить! Це вже несанкціоновані тортури щодо слабкої беззахисної дівчини! - Видихнула Аврора, навіть показово пустила сльозу.

Ось тільки ватажок їй не повірив. І посміхнувшись, знову послав загрозливий рик у її голову.

- У мене зараз кров із вух піде!

Загроза всього на кілька хвилин заспокоїла усміхненого на весь рот Уілана. А вона тим часом визначила, що позашляховик мчить із небаченою швидкістю трасою. Поки їй не було відомо куди, адже цей рик її повністю оглушував.

- Гаразд, якийсь час поживу у вас. Але... я відвикла від зграї за ці чотири роки.

- Звикнеш, - пробурмотів ватажок одними губами й на його обличчі відразу ж виникла задоволена посмішка.

Видихаючи, Аврора чомусь не хотіла повертатися у звичне розмірене життя зграї. Засовуючи від чогось замерзлі долоні під ніжки, вона відчула журбу, що раптом наринула. Сама того не усвідомлюючи опустила голову, намагаючись не думати про ту нудьгу, яка її чекає в щоденній послідовності жіночих обов'язків у зграї.

- Не сподобається, одразу ж піду. - Забурчала вона швидше собі, ніж одному з чоловіків, що сиділи у машині.

Ще подумавши, вона міркувала, що вічно тримати за руку її не зможуть. Піти захоче – піде.

Втома повільно накачувала і незабаром Аврора визначила, що спати на м'язистій чоловічій руці не так і зручно. Особливо, коли він грає м'язами. А ось лежати на чоловічих колінах навіть дуже приємно. І запах, яким пахли чоловіки зі зграї. Нагадував їй зелений луг, поблизу якого й проживала їхня зграя.

Сама для себе вона не усвідомила, наскільки швидко заснула обійнявши одного з перевертнів за ноги. Уткнувшись носом в одну з його колінних чашечок, вона миттєво забулася в солодкому та спокійному сні.

Прокинулася Аврора вже сидячи на зарослому травою доглянутому лузі, який тягнувся на всі боки скільки вистачило погляду. Перевертні взагалі відрізнялися чутливістю, тому дівчина дивувалася, як її сюди перенесли. Або вона все ще спить і зараз їй сниться барвистий сон.

Потягаючись, вона незабаром солодко позіхнула. Все-таки вона виспалася і досить добре відпочила. Підводячи погляд до неба, вона захопилася його безтурботною блакитністью. Повітря в окрузі було чистим і теплим. Звідкись збоку було чутно спів птахів і скрегіт лапок коників об траву.

- Подобається? - Промовив Івон десь за її спиною і вона обернулася.

Зціпенівши від жаху вона побачила його у звіриній формі, тільки цього разу він здавався більш агресивним. З закривавленими іклами в пащі, він мав лячний вигляд. Було відчуття, що цей звір зовсім недавно загриз якусь велику дичину. Або порвав на шматки когось собі подібного.

Велетенський вовк, що стояв за її спиною, здавалося навіть не дихав й дивився на неї зосередженим поглядом. Івон немов шукав уразливі місця по ній поглядом. Чіпкий звірячий погляд чіплявся за жилку на її шиї. То вдивлявся у фаланги пальців, якими вона вирішила потерти вразливе місце.

- Або біжи, або змирись. - Промимрив темний вовк з усмішкою вже нависаючи над нею.

- Що ти сказав?

Темна відьмочка спохмурніла, вперше їй погрожували. І зараз вона не розуміла, що він має намір зробити.

Тінь під нею в ту ж мить захвилювалася і вона ковзнула в сутінки. Вже звідти поглядаючи на вовка, який вирішив спокійно сісти та облизатися.

Варто трохи відійти вбік, тільки ось Івон впевнено ступав за нею. Немов бачачи її крізь сутінки, він сідав всього за пів метра від неї й продовжував відчищати свої ікла і морду від залишків кривавих слідів.

- Ніхто ж не постраждав? - Схвильовано вигукнула вона, виглядаючи всього на мить з мороку.

- Щоб я нашкодив рідним? Та нізащо в житті!

З обуренням відповів їй вовк, уже припиняючи свої так звані водні процедури.

- Ну що ж. Час сплив. - Ствердно повідомив Івон.

Нахиляючи свою голову на бік, він лише поглядом зачепився за обриси жіночої фігури, що сховалася в темряві. А потім з силою вдаривши передніми кігтистими лапами об землю і з його горлянки вирвався гучний утробний рик.

Тієї ж миті все навколо Аврори заволокло непроглядним мороком, він ніби виходив з неї. Але це була не її темрява. Точніше це була темрява її звіра, що жив десь усередині неї.

Пазуристі лапи звіра, наче виповзали з неї розриваючи на частини тіло. І вона протяжно застогнала виходячи з мороку.

- Ось так якось, - з усмішкою повідомив самовдоволений перевертень. - Я потім тебе навчу так. А зараз просто заплющ очі й змирись.

Аврора тільки оглянула себе з ніг до грудей, і обмацуючи обличчя невдовзі зрозуміла, що нічого не змінилося. Сідаючи на траву біля його лап, вона закусила губу намагаючись не думати про те, що він має намір з нею далі зробити. Але цей вовк просто приліг поруч і грайливо смикаючи лапою грався з її розпущеним темним волоссям.

Нахмурившись, готувалася до чергової неприємної болючої зустрічі з його чоловічою озвірілою суттю. Але цей лячний момент все відтягувався. А величезний вовк награвшись її волоссям незабаром і зовсім заснув.

Теплий вітерець палив щоки, а в окрузі так і не було видно жодної душі. Наче всі вимерли або поховалися на достатній відстані, щоб їх не було видно.

Підводячись на ноги, вона раптом усвідомила, що по-звірячому голодна. Звір усередині неї так і не заспокоївся, вимагаючи негайного виходу на волю. Але Аврора не поспішала випускати його.

Якоїсь миті її грубо штовхнули лапою і вона впала на м'яку траву.

- Сумував...