Розділ 19. Поклик та інші неприємні складові.

Коридор яким направляли студентів, тонув у напівтемряві. Простора кімната з затишними диванчиками та кріслами була сповнена запахом лілій.

Солодкий квітковий аромат кружляв голову. Серцебиття Аврори одразу частішає, як тільки вона бачить двох знайомих їй хлопців.

- Хай!

- Вітаннячко!

Обидва хлопці були раді її бачити й, посміхаючись, махали їй руками, запрошуючи йти до них. Масивні крісла, в яких вони сиділи, були повернуті до каміна. У ньому потріскували сухі поліна, відкидаючи на кам'яну підлогу та стіни червонувато жовті смуги.

- І давно ви тут? - Поцікавилася вона наблизившись до них.

Зрозуміло, в кімнаті були присутні й інші студенти з їхньої Академії. Але ці розташувалися осторонь, наче натякаючи всім іншим, що їм не місце поряд з ними.

- Щойно прибули. - Посміхаючись повідомив Кай.

- Тебе в команду звемо, - практично забурчав з усмішкою Майк. - Сказали розділитись на групи по троє і з вересня відбуватимемо разом практику.

- Звичайно ж з групою світлих... - видихнув вищирившись вампір.

В якусь мить він завмер і очі його ніби заскляніли. Рот відкрився показуючи гострі ікла і він міцніше схопився пазуристими пальцями за підлокітники крісла в якому сидів.

- Кай наш, вищий вампір! Став ним зовсім недавно, - з усмішкою повідомив Майк. - А ще він емпат і розвивати цю здатність важко. Тому він зараз чутливий до зовнішніх подразників і часто впадає у подібного роду транс.

Розвівши долоні у різні боки, хлопець піднявся пропонуючи Аврорі присісти замість нього. І вже за мить, таке саме крісло було присунуто і повернуте так само до каміна.

- Ай... - раптом скрикнула дівчина від раптового головного болю.

Глянувши на двох товаришів одразу схопилася за скроні. Було відчуття, що хтось невідомий кличе її. Але цей поклик, який гукав її завдавав їй легкого головного болю.

- Гей! - Спробувавши розбурхати товариша.

Вона сподівалася, що то не він.

Загалом за частку секунди згадала, що раніше з нею так спілкувався Івон. Але цей голос вирізнявся. Був потужнішим і з кожною секундою збільшував діапазон гучності з вимогою, її повернення до сім'ї.

Вона навряд чи розпізнала слова. У яких звучав переважно гучний рик і вимога йти додому, немов хтось близький кликав її до рідних. Але цей рик насправді був їй не знайомий.

- За тобою прийшли...

Через деякий час у схвилюванні видихнув Кай, що повернувся з прострації.

- То ти згодна? - З благанням поцікавився Майк.

- Так, я з вами, - закивала Аврора. - А хто прийшов?

Видихаючи від полегшення, вона зрозуміла, що гомін у вухах на деякий час припинився. Потім з побоюванням ковзнула поглядом до дверей, які в цю мить різко відчинилися.

У проході хтось стояв. Обличчя було не видно, тільки червоні очі, що світилися, і на трохи подовженій мордочці покритій короткою чорною шерстю виднілися ікла. Істота під півтора метра, якийсь час блукала по кімнаті поглядом. Начебто скануючи її й вишукуючи когось серед студентів, що зібралися.

- Я його не знаю! - Зашепотіла вона, підводячи ноги на крісло.

- Це з охорони, - підморгуючи, повідомив їй Майк.

- Внизу, на тебе, чекають. - Відповів спокійніше Кай. - Кажуть, що сім'я і ти вже затрималася.

По спині дівчини пробіг холодок, і вона знову ковзнула поглядом на вампіра охоронця. Його чіпкий погляд, зчитував не тільки думки, а й ген крові та він вже зупинився на ній. Після чого повільно попрямував до них.

- Літня практика для вас закінчена, - ніби викарбував чоловік. - Глава наказав вас повернути сім'ї, яка за вами прибула для подальшої ініціалізації в перевертня. Адже ви зовсім недавно в нього звернулися. Дитинко, на вас чекають. Пройдіть за мною!

Аврора тільки видихнула та кивнула. Їй хотілося довше побути з хлопцями та з якоїсь невідомої для себе причини вона не хотіла йти. А ще швидше за все за нею послали когось зі зграї. Щодо поклику та звірячої люті, вона раніше чула тільки на словах.

Так уже вийшло, що чоловіки перевертні не хотіли лякати жінок і тому лютуючи, намагалися не траплятися їм на очі. Правда від зацікавлених жіночих очей не все вдалося приховати, і після згаданих розповідей у неї буквально застигала кров у жилах.

Аврора правда припускала, що не все так страшно. І вважала, що перевертні лише залякують надмірно допитливих. Але все-таки бігати по окрузі та бажати крові всіх живих істот, що потрапили тобі на очі, їй чомусь не хотілося.

Обійнявши хлопців, яких уже почала вважати друзями. Вона швидко попрощалася з ними. І на не гнутих кінцівках, поплелася до виходу.

Дивно як швидко охоронець повернув свою звичайну людську подобу. Пазурі на лапах - крилах одразу ж втягнулися. Тулуб прибрав шерсть, набуваючи темної тканини уніформи звичайного охоронця при вході. Ікла так само швидко заховалися всередину його рота. Зростом він у ту ж мить виріс, наче випроставшись. І все це за лічені секунди.

Якогось моменту в Аврори навіть виникло бажання йому поаплодувати. Адже на подібне не був здатний жоден зі знайомих їй раніше вампірів.

Крок за кроком, ступаючи за цим чоловіком із породистим європейським обличчям. Вона все більше відчувала впевненість у собі, розмірковуючи про те, що нічого страшного, якщо хтось зі зграї прибув за нею. Якщо що завжди можна втекти через сутінки, навіть не діставшись місця проживання зграї.

Але її серце посилено застукотіло, коли біля виходу вона помітила ватажка своєю власною персоною. А коли Уілан обернувся до неї й розтяг губи в щасливій посмішці, наче він радий бачити в ній одну зі своїх дочок. Серце Аврори зовсім ухнуло в п'яти й готове було надати їй швидкості, і бігти кудись у протилежний бік від нього.

Внутрішнє чуття кричало передбачаючи небезпеку. Заковтуючи порожнечу в пересохлому горлі, вона так і завмерла у дверях ліфта, не наважуючись йти до нього. Але погляд чоловіка різко звузився набуваючи злий і застережливий. А в її голові із зусиллям зазвучав наказ про повернення додому.