Розділ 18. Конфлікти характерів.

Водій, що майже постійно супився, від чогось був веселим. Мікроавтобус шурхаючи шинами плавно плив у сутінках, прямуючи чітко викладеним маршрутом яким направляв сам водій. Автобус здавався переповненим і замість звичайних одинадцяти заповнених місць, у ньому знаходилося ще додатково дві людини або не зовсім людини.

Аврорі вже було все одно, хто додався до них. У неї навіть не було сил на суперечку, яка несподівано виникла між студентами. Вони сперечалися про щось, що стосувалося навчання. І кожен по черзі намагався довести світлій магині, чого вони навчилися або засвоїли під час сьогоднішньої сутички з реальною небезпечною істотою.

І тільки їй Аврорі було начхати на їхню розмову. Вона почувала себе повністю спустошеною, неначе вичавлений лимон із залишками шкірки.

Штаб-квартира біля якої невдовзі виплив мікроавтобус, нагадувала звичайнісіньку офісну будівлю. У цій будівлі на очах було п'ять поверхів, але насправді їх було лише п'ятнадцять. По два поверхи між кожним розташовувалося в сутінках.

Як на той момент їй здалося, коли вони увійшли всередину, тут знаходилася звичайна охоронна контора. Де працювали прості оперативники і як у результаті слідчі з паранормальних явищ.

Величезна чергова частина на першому поверсі, не давала жодного шансу проникнути непоміченим. Як у сутінках, так і поза ним, тут сиділо близько десяти чоловіків у формі. Але й форми були різними.

На перший погляд, простий відвідувач міг подумати, що тут одразу два охоронних офіси. Двох різних контор. Але це було не так. Просто темні та світлі носили різну за кольором форму. А ще тут були звичайні охоронці. І щоб не вводити в оману звичайних громадян, саме вони й спілкувалися з ними. Особисто супроводжуючи до необхідного кабінету в будівлі.

Зрозуміло, що ліфт у цьому будинку йшов набагато довше звичайного. Але подібне не мало хвилювати простих людей. Адже це не їхня справа, як і з якою швидкістю повзе нагору ліфт у будівлі.

- Швидше! - Прохрипіла організатор, заштовхуючи натовп студентів в один із просторих ліфтів першого поверху.

Але навіть він не міг вмістити всіх, тому Аврора тут же пройшлася з другою групою студентів прямуючи до другого ліфта. Замикав усю процесію один із невідомих дівчині чоловіків, який напередодні так хвилювався за її життя. За темними шатами, вона визначила, що він із темних. Але зараз навіть зчитувати його енергетику вона не мала сил.

Ліфт зупинився між першим та другим поверхами. Насправді якщо рахувати зі сутінками вони швидше за все вийшли на третьому поверсі. Так на той час визначила дівчина.

Невидимі двері, випливли зі звичайної стіни та відчинили перед ними прохід, що звужувався. Нехай кожен із присутніх розумів, що насправді прохід навпаки розходиться в різні сторони. Таким чином дзеркально розповзається на два абсолютно однакових проходи й веде в глибини іншої реальності.

- Темні ліворуч, дівчатка праворуч.

Тим часом реготав один із чоловіків, який очолив процесію.

- Товариші, Рік мав на увазі. Темні вліво. Світлі на право. - Виправив свого товариша чоловік, який вийшов з ліфта одним з останніх.

Аврора ніби завмерла, намагаючись визначити кого із них варто слухати. Але світлі справді рушили на право. А темні попрямували в лівий прохід, що відкривався мороком.

Незабаром перед нею випливли широкі двері та один з чоловіків, ввічливо притримав їх, поки вона входила.

- Отже...

З діловим тоном заголосив один із присутніх чоловіків у кімнаті.

- Для тих, хто мене не знає, представлюся. Мене звуть Ебнер, я голова темних. І сьогодні багато хто з вас постарався на славу. Були й ті, хто був зайнятий своїми справами.

Сідаючи осторонь на вільний стілець, серед тих, що були в кімнаті. Аврора раптом зіщулилася, зловивши на собі його золотистий погляд. Сил не було навіть на те, щоб глянути на нього через сутінки. Але навіть так вона відчувала, що чоловік досить сильний темний маг. Десь дев'ятого чи межа дев'ятого рівня.

- Хто може доповісти про сам бій, як він відбувався? - Пробурмотів нахмурившись довготелесий маг.

І тоді дівчина визначила, що всі дивляться на неї й навіть їхній водій з усмішкою косився в її бік.

- Гадаю, дівчинка не має сил навіть на розмову.

Згодом видихнув Антон.

- Дозвольте мені доповісти те, що відомо мені? А вона додасть якщо я не правий.

На подив самої Аврори темний маг виклав практично всі події. За винятком прокляття та розмови між так званою відьмою, з якою спілкувалася вона сама. Водій навіть розповів, як барвисто теліпала ногами світла магиня в повітрі, коли її схопили за шкірку. Ну а подальша розповідь бою, здалася Аврорі не такою цікавою.

- Вам є що додати? - Запитав згодом голова темних.

- Тільки те, що Маргімон хотів переродитися в дитину. Ну... прокляття я зняла начебто. - Слабко пролепетала вона опускаючи погляд у підлогу, вкриту м'яким килимом темно-синіх відтінків.

Майже відразу після кінця розповіді в другі світліші двері постукали та в кімнату величаво впливла світловолоса, фігуриста жінка в білосніжних шатах.

- Мене звати Алісія, - зарозуміло повідомила вона. - І я світла чарівниця, голова світлих.

Скалившись білосніжними іклами, вона мало була схожа на світлу. Але білий одяг виділяв її серед інших присутніх.

- Ну і чого приперлася? - Покосився на неї з неприязню голова темних.

- Прийшла подивитися на недоросле дівча, яке посміло загрожувати одній із моїх найкращих магів.

Темний головний тільки посміхнувся їй і голосно реготнув відповівши:

- Це до того, як ваш найкращий оперативник ледь не запоров справу чи після?

В очах світлої затанцювала злість, але вона залишила його слова без відповіді.

- Мої світлі зробили всю роботу за ваших!

- То хай би й робили.

Довготелесий чоловік тільки розвів руками.

- Цікаво, чи помітили б вони нечисть у себе під носом? Скоріше за все, навіть не помітили б її. Ви далі власного носа не бачите. Хоча... найімовірніше за все й під ним не помітите анічогісінько.