Розділ 17. Право на життя.

Походжаючи повз ледве видимі силуети, Аврора посилено вдивлялася в тих, хто не просвічувався крізь сутінки.

Зрозуміло, ті, хто вже набув сили, був добре видимим у темряві. І тепер було завдання розпізнати в цьому натовпі нечисту силу. На зразок того темного біса мороку, що йшов за нею.

- Та будь ти проклята! - Вигукнула в люті одна з присутніх видимих жінок.

І Аврора відразу ж повернулася до неї лицем. Ні, проклинали зовсім не її, або ж прокляття поглинулося кимось іншим. Її взагалі могли не бачити, вона ж у світі сутінку. А та хто проклинав, виглядала підозрілою. Її аура на мить заіскрилася темним і незабаром зовсім згасла. Було відчуття, що темна відьма витратила практично всі свої сили на це прокляття.

На вигляд бабуся як бабуся. Біла в'язана в велику сітку хустинка на плечах. І сил у неї начебто більше немає. Але біля її ніг вихорилася підозріло темна енергія.

«Цю схопити. На землю укласти.» Продовжувала роздавати накази дівчина темному демону за своєю спиною.

Але він до її прикрості не послухався. А це було дивно. Незабаром Аврора зовсім обернулася, вдивляючись у його пожовклі зіниці.

«- Вільний.» Видихнула вона розвіюючи проклятого мракобіса.

Звичайно ж прокляття спаде, згодом. Але, вірогідно і відьми серед цього натовпу є досвідчені. Відразу збагнули, що за чим і прокляли її вихованця.

Виходячи із сутінку, Аврора одразу ж напоролася на колючий погляд старої.

- Проклинаю!

Почорнівши обличчям, ця бабуся кульбаба справді тягла свої тонкі скоцюрблені пальці у її бік.

- Я, остання дочка Великої Айви, матері темряви та простору. Силою даної крові мені та роду, проклинаю тебе на вічні муки!

- Пчхи!

Відповіла їй відьмочка і вискалившись додала:

- Я, наймолодша з грозових. Силою природи, матінкою і кров'ю родовитою. Скасовую!

Клацаючи пальцями вона ще раз посміхнулася і ніби зібравши навколо себе щось невидиме. Просто струснула його до землі. Вказуючи на те, що вона сильніша.

- Так що дочка Айви. Поговоримо, по нашому?

Нахиливши голову на бік, Аврора сформувала крихітну блискавку на кінчиках пальців і пустила її до ніг жвавої старенької. Яка вже мала намір втекти.

- Повір, мені ваш шабаш не цікавий. Я тут шукаю вбивцю багатьох таких, як ти. І ти так не до речі перешкодила мені. Зізнавайся стара, це ти з паразитом ходиш чи не ти?

Зціпенівши від жаху старенька зовсім поникла. А потім різко зникла з поля зору перетворюючись на чорнильний дим. Все навколо заволокло пітьмою, дим розходився на всі боки викликаючи перелякані крики натовпу.

Дим без запаху, дуже швидко заволодів усім навколишнім простором і Аврора вже навіть не пам'ятала куди йти, щоб повернутися до машини. Звідусіль долинали крики та верески, а дівчина спробувала мислити спокійно.

Ось вона знову увійшла в сутінковий світ, в ньому як завжди напівтемрява. І ось вона вже йде за величезною темною тінню, що пливе кудись.

Хапаючись за кулон на грудях вже за звичкою, вона розуміє, що дим заполонив усе в окрузі. А ця тінь, рухається й прямує у напрямку чітко до дитини.

- Подивися на мене, - тихо видихнула тінь дівчині. - Сьогодні, я нарешті перероджуся і знову буду молодою і сильною. Не втрачаючи усіх знань які маю.

Розтягуючи порожній лячний рот. Тінь розвіялася прямуючи до дівчинки, що спокійно сиділа та гралася.

Треба було швиденько щось робити. Зібратися ще раз з думками чи ще хоч щось. Адже темний нечистий впевнено входив до тіла дитини.

- Ти!

Щойно вийшовши зі сутінку, загарчала вона на світлу магиню. Що стояла за крок від дитини.

- Я просила захищати! Ти навіть нормальний щит не змогла поставити. Ця гидота зараз входить у маля.

Сама того не розуміючи, вона вже прийняла напівоберт вервольфа. І з дарованою їй силою звіра, трясла нещасну в повітрі у себе над головою.

- Виводь цю мерзоту з дитини. Ти ж світла! Очисть її світлом Негайно! - Зажадала вона від жінки.

Ще кілька разів заради пристойності струснувши перелякану організаторку, вона поставила жінку перед дівчинкою. Яка так і продовжувала тихо гратися лялькою, не зважаючи на загальний ґвалт.

Аврора й сама не розуміла, від чого сама так розлютилася. Чомусь ця дівчинка, яка мирно грає у загальній паніці, нагадала їй її. Нехай мама і підтримувала її в важкі моменти. Але до тієї події Аврора вже почувала себе частиною зграї. І на момент вигнання у неї було почуття всіма покинутої, нікому не потрібної самотньої душі.

На той момент було відчуття, що її немов як домашню рослину висадили раптово в ще мерзлий весняний ґрунт. Але вона вижила.

Очі дитини злісно спалахнули лише на мить, як тільки дівчинку огорнуло світлим сяйвом очищення.

- Нитки... темні нитки...- застогнав від чогось втомлений маг водій.

- І де цей натовп? - Пробурмотіла практично ні на що не здатна відьма, згадавши про студентів, які приїхали разом з нею.

По суті, вона більше ні чим допомогти їм не могла. Ну не цілитися ж в дитину блискавкою врешті-решт. Все що вона могла це поділитися з темним магом, магією.

Одними з перших повернулися світлі: перевертень та маг. Які з легкістю знайшли напрямок до мікроавтобуса. І маг відразу приєднався на допомогу до очищення тіла дитини.

Стискаючи зуби, Аврора торкнулася спини темного мага, щоб наситити його своєю силою. Ставши свого роду батарейкою для нього.

- Коло! - Загарчав він на все горло.

І тут Аврора помітила, що стоять вони в центрі палахкотючого темного кола. Дим з якого йшов угору, непроглядною стіною стаючи довкола них.

Деякий час все тривало незмінно. Дитина сиділа на землі граючись якоюсь лялькою зшитої з ганчірок й зрідка супилася. Але її рухи залишалися такими ж спокійними.

Світлі маги хмурилися, посилаючи в дитину потоки свого світла. Перевертень зі світлих, прийнявши оберт у світло-коричневого вовка, так і стояв ніби шукач й гарчав на дитину, що сиділа в траві. Темний маг намагався втримати дівчинку своїми темними путами на місці.