Розділ 16. Розваги темних.

- Хлопчики ви чим тут зайняті? - Поцікавилася Аврора, вискакуючи з власного будинку.

Вона одягнулася в одяг який їй подарував проректор і довгий час бавилася милуючись на картину двох вовків, що б'ються, з віконця будівлі, збираючи собі перекус. Рівно доти, поки не просигналив сутінковий мікроавтобус, що приїхав за нею.

- Аврора, іди но сюди! - Вимагав Алан, найстарший із шести братів.

Сьогодні він походжав поблизу її будинку, розвідуючи територію. І несподівано виявив чужого вовка, біля якого і спала напередодні у звіриній формі дівчина.

«Проспав братик.» Подумки додала вона.

Вона прокинулася в дивовижно піднесеному настрої та відразу ж втекла до будинку приймати душ і переодягатися.

- Ось і подивимося скільки ти ще протримаєшся! - З якимось запалом додав йому Івон.

- Мені пора. Розважайтеся тут без мене. - Махнула вона їм на прощання вискалившись.

- Шкода, чи що? Не чіпав я її! Ми просто були разом уночі та все. Вона моя!

Чулося їй у спину гарчання від Івона. З усього було зрозуміло, що він звертався до її брата.

- КУ, КУ!

Привітала вона водія й одразу поглядом уловила вчорашню компанію з дівчини та двох вампірів.

- Привіт, мишенятко. - Присіла вона поруч із боягузкою. - Як спалося?

Ну треба ж якось почати темній розмову, щоб насититися силою зчитуючи пригніченість слабкої ланки.

- Нормально, - насупившись пробурмотіла їй дівчина.

Сьогодні вона виглядала не так свіжо, як вчора. Мабуть, вчорашній день із двома товаришами вампірами під боком, повністю висмоктав із неї енергію.

- Мишеня, щось не так? - Нахиляючись до неї вишкірилася відьмочка.

На її подив дівчина перевертач витримала прямий погляд і навіть звузила в люті очі.

- Всім привіт!

Новий пасажир світлий, був перевертнем і, схоже, його настрій теж був на висоті.

Тільки ось темні не хотіли з ним вітатись, а єдиній світлій було не до нього. Аврорі від чогось захотілося ретельніше розглянути прямі патли які стирчали з тугого хвостика на маківці дівчини.

- Відчепися від мене! Не чіпай. - Загарчала вона в розпачі й Аврора вишкірилася вбираючи її гнів.

"Ось і батарейка." В полегшенні видихнула відьма.

- У тебе гарне волосся, ось прямо солома. Чим миєш його, сечею верблюжатка? - Продовжувала бавитися відьма.

- Рир.- Віддалося від дівчини гарчання.

- Ось я теж думаю, що не варто...

І тільки її жертва заспокоїлася, відразу додала:

- Пігменти та вітаміни в ній не ті. Для тебе не годиться.

Бідолаха глухо загарчала, швидше за все роблячи попередження. Але хіба темну відьму це зупинить? У відповідь вона тільки єхидно посміхнулася і присунулася ближче, продовжуючи розглядати вже білу блузку і темно-коричневі штани з білими смужками з обох боків одягнених на дівчину.

- Гарненько. З кого зняла, з дідуся? - Тим часом продовжувала.

Вампіри чомусь затихли й припали до своїх місць.

- А хто ти у нас? Шалений гризлі чи все-таки мишеня? - Поцікавилася відьмочка, спиною почувши напруженість вампірів.

- Зая я. - Ображено пробурмотіла дівчина, повністю заспокоюючись.

- Шалений кріль! - Не стримавшись висловився світлий.

- Що прямий на всіх? - Поцікавилася відьма, округливши очима.

- Ні, жодного разу. - Пробурмотіла дівчина видихаючи.

- Що, прям все так плачевно?

Тепер Аврора округлими очима дивилася на неї. Відповіді так і не було, на превеликий жаль для самої відьмочки.

- А чим тобі нежить не до вподоби? Гарні ж хлопці. Правда іноді смокчуть кров або... просто добре смокчуть...- не стрималася вона.

Почувши гарчання за спиною, посміхнулася. Після чого на якийсь час змовкла вбираючи гнів двох вразливих вампірів.

- Що, у вас теж все настільки плачевно? - Озираючись назад, відьма і зовсім страх втратила.

Вихори сили так і перли на неї. Підживлюватися світлими не так приємно, як темними. Все-таки одна магія. А вона їх дуже розлютила. Шкіра у хлопців вже набула блідого забарвлення, а між губ вилізли ікла.

Несподівано для себе вона почула радісний регіт від дівчини. Вона дістала звідкись хустинку з блакитними квіточками. Мабуть, приховану про всяк випадок. І регочучи на все горло, витирала його краєчком сльози, що набігли від сміху в куточках очей.

- Ну, ну, чого ти так. Пошкодуй хлопців їм і так важко, вони ж нежить. Знаєш, як їм не просто за таких обставин знайти собі живу дівчину. Ненароком і вбити можуть в пориві пристрасті.

Задоволено посміхаючись, Аврора вирішила припинити подальшу розмову. Сили вона вже свої повністю відновила. Залишалося тільки дочекатися, коли зберуть усіх студентів на практику та їх привезуть на колишнє місце пошуку.

Але на її жаль, їх привезли на галявину. І вивантажили у натовп двох чи трьох сотень людей, чи не зовсім людей.

- Десь тут, - коротко пробурмотів водій, виходячи разом з ними на галявину.

А організатора жінки сьогодні не було в автобусі. Дев'ятеро студентів так і оглядалися на всі боки. Намагаючись у натовпі відпочивальників, побачити хоч щось що нагадує нечисть.

- Навіть крізь сутінки нічого не видно! - Засмучено констатував факт світлий маг.

Ті, хто мав хоч якусь силу, виглядали цілком собі звичайно і навіть не просвічувалися. А ось звичайних людей, тут теж було чимало.

- Ех... мітлу б мені. - пробурмотіла Аврора.

- Не раджу, тут і перевертні є. - Пробурмотів світлий вервольф, принюхуючись.

Аврора і собі принюхалася, прикриваючи очі. А потім прийшла до тями, вдивляючись у бездонні пожовклі очі.

Поглянувши на чоловіка через сутінки, вона й справді побачила перевертня. Темно-сіра шерсть, здавалась іскристою. Але він її ні крапельки не зацікавив. Тому вона знову прикрила очі з жадібністю вбираючи повітря.

Несподівано для себе вона усвідомила, що нюх веде її виключно до чоловіків, які мають ген вервольфу. Через чверть години ноги самі принесли її до світлого, який разом з нею і приїхав сюди. Ось хлопець з якоїсь невідомої для Аврори причини збентежився. А потім спішно кудись пішов, так і не промовивши жодного слова.