Розділ 15. Домовленість.

- Тихше, тихше. Я тебе не ображу. - Продовжував нашіптувати їй на вухо чоловік.

Аврора постійно стискалася в грудочку від паніки та страху. Його руки були наполегливими, він хотів її гладити скрізь.

Немов ніжний подих вітерця, його наполегливі довгі теплі пальці ковзали по поверхні оголеної дівочої шкіри. А руками він намагався обійняти та ближче до себе притиснути.

- Усе скінчилося. Тепер ти більше не будеш одна. - Ласкаво нашіптував він.

Якоїсь миті Івон заспокоївся, дозволивши їй відсторонитися від нього. І вона забажала піти. Ось тільки магії у собі Аврора не відчувала. Немов якесь величезне вбируще джерело поглинуло її повністю, не залишивши в ній майже нічого.

Повертаючись до Івона обличчям, дівчина помітила задоволену посмішку на його губах.

- У мене практика! І як мені накажеш себе захистити? - Вигукнула вона у злості.

Про здібності перевертнів зграї, вона знала досить добре і зараз була в люті. Своїми дотиками він поглинув її магію, що була в тілі.

- Темну енергію не так просто відновити! - Вигукнула вона у розпачі.

- Я тебе захищатиму, - з усмішкою їй повідомив. - Тепер кожен у зграї буде твоїм захисником.

Від чогось він був у цьому певен.

- Не потрібний мені ваш захист. Я й сама можу себе захистити!

- Більше не можеш, - ствердно сказав.

Думки впевнено нагадували їй, що без магії, відьма практично жива ціль.

- Ні! Я не хочу, щоб ви мене захищали.

Сльози, що накотилися раптово, нагадали їй про минуле і вона тихо схлипнула. А потім різко здригнулася від торкання теплої чоловічої долоні до руки. А він хотів її втішити, але не знав як.

- Мені без магії не вижити... - зашепотіла, намагаючись заспокоїтися.

- Добре.

Спокійним тоном погодився з кивком Івон.

- У мене є умова.

- Жодних більше умов! Моя відповідь для тебе завжди буде – ні. Ти не вартий того, щоб я взагалі звертала на тебе увагу.

Почувши тихий утробний рик, Аврора щосили намагалася не бояться. Але це давалося важко.

- Вовчиця. Як давно ти її пробудила? - Міркував він відкинувшись на подушки.

Саме до ліжка в одній із кімнат першого поверху він її й приніс, у надії на швидку близькість. Але вона відчайдушно чинила опір його ласкам і збудження від неї зовсім не відчувалося. Лише страх і розпач, тому Івон відсторонився.

- Не твоя собача справа!

Огризнулась у ненависті його жінка, і він проковтнув образу. Видавши лише тихий незадоволений утробний рик. Тіло Івона, як і звір вимагало негайної близькості. Але він знав, що шкодити їй ще більше не сміє.

Його крихітка була засмучена й стискалася в грудочку, від страху намагаючись прикрити оголені груди. І повільно сповзала з м'якого матраца, поглядаючи у бік дверей.

- Ти дозволиш мені полювати для тебе, дбати про тебе. І згодом даси мені відповідь, чи потрібний тобі партнер, чи ні.- Видихнув він, прикриваючи повіками веселий погляд.

Він уже знав її відповідь. Івон був упевнений, що вони створені один для одного. Перевертні вміють дбати і йому залишилося лише одне: повільно завойовувати її й не дозволити присутності іншого чоловіка у її житті.

- І це все? - Реготнула вона.

Злий вищир на її обличчі холодно блиснув, підказуючи йому, як сильно вона його ненавидить. Один ривок і його дівчинка в розпачі забилась у його міцних обіймах.

- Поспи, - прошепотів їй ніжно на вухо.

Івон не збирався її відпускати в першу ніч та розраховував за цю ніч пробудити її первозданні звірині почуття.

- Магію більше не поглинай! - Вимагала вона з гарчанням.

А потім різко затихла, припинивши будь-який опір, вважаючи його марним.

Івон тільки реготнув, і притиснувши до грудей зім'яту грудочку у вигляді ембріона. Тихо для себе видихнув подумки:

"Початок покладено."

Закривши очі Аврора на 95%, була певна, що спить. Жахливий кошмар у якому біжиш, біжиш намагаючись від когось втекти засмоктав її у свою безодню. Хтось лячний намагався її наздогнати.

У формі звіра вона кудись бігла, не оглядаючись, легені розривало від нестачі повітря. А швидкості все одно не вистачало, аби втекти. Але вона боялася зупинитись. Лапи рухалися все повільніше та повільніше. Втомлене тіло давало взнаки.

Небесне світило було високо над головою. Втрачаючись за густими гілками, воно зрідка з'являлося висвітлюючи їй шлях. Серце готове було вистрибнути з грудей, а безмовний дикий страх накочував на неї хвилями.

- Зупинися... - віддалося у вухах дівчини. - Я не заподію тобі шкоди. Повернімося, ми на чужій території.

Однак вона не хотіла здаватися, намагаючись від когось втекти. Рятуючи своє життя, вона боялася того, хто її наздоганяв.

Незабаром лапи й зовсім втомилися, почавши, тремтіти від звичайної ходьби. Завмерши на місці, вона повернулася обличчям туди, звідки щойно намагалася втекти. Згодом звідти виплив величезний темний вовк. Проходжуючись, ніби це була звичайна прогулянка. Він дивився на неї з покірним докором у погляді.

- Ну і чого втекла? - Промимрив він ображено.

Аврора бачила як відкривається його паща. Відчувала його силу та міць, але не відчула від нього загрози. Їй навіть у якийсь момент здалося, що він сумно посміхається їй.

- Я не заподію тобі шкоди. Більше ніколи. - Віддалося у її свідомості, але вона відштовхувала ці думки.

- Ти брешеш!

Вигукнула вона, і тут же ніби отямилася від страшного кошмару.

Ні, вона не спала. А її кінцівки практично підкошувалися від втоми та сильного бігу.

- Ходімо, - пробурмотів вовк.

Ніжно тикаючи вологим носом у її обличчя. Він ніби передав їй крихту своєї сили. І вона відчула, що її лапи більше не тремтять.

- Розумниця, - ніби хвалив він її.

На її тулуб накотила якась подоба спокою, і умиротворення.

- Сьогодні повернемося до селища. А завтра я поговорю з батьком і тебе повернуть.