Розділ 13. Взаємодопомога не така важлива.

- Ти? - Сірі очі, холодно блиснули варто їй було тільки вистрибнути з мікроавтобуса на дорогу поряд зі своїм будинком.

Широко розплющеними очима від жаху, дівчина вже збиралася забратися назад у машину. Магію чомусь вона використовувати не подумала через спогади, що накотилися.

- Не бійся, я тебе не чіпатиму. - Видихнув Івон, злегка відійшовши від неї вбік.

З якоїсь причини запах його пари затьмарив його розум і він не міг здорово мислити.

- І давно ти тут? - Поцікавився він з роздратуванням, що погано приховувалося в голосі.

Десь тут його жінка, а він бачить цю дівку зі зграї. На його думку, вона не могла бути його парою. Адже він раніше відчував її запах, і він був інакшим.

- Не твоя справа! - Прошипіла йому Аврора.

Спочатку в його плани входило дізнатися про дивну техніку, що з'являється з повітря і зникає в нікуди. Вона й привернула його увагу рано-вранці, коли він вирішив справити потребу. Звідти повіяло запахом його пари.

Залишивши цю дівчину, він поспішив у той бік, куди зникла машина. Його відчуття підказували йому, що його жінка там. А ця дівка просто сиділа поруч із нею, тому й пахне нею.

Аврора лише деякий час здивовано косилася у бік повністю оголеної чоловічої фігури, яка віддалялася. А потім, щосили рвонула до будинку матінки.

Серце її стукало так голосно, що готове було вистрибнути через горло. І один із братів тут же почувши це, вистрибнув із чагарників, зловивши її ще на дорозі.

- Це він? - Звичайно ж брати знали його, але треба ж було переконатися.

Вона тільки кивнула, втрачаючи погляд у придорожній траві.

- Я йому зараз влаштую!

Погрозливо загарчав Едвард.

- Сьогодні він навряд чи покаже носа зі свого будинку.

- Не треба... ти можеш постраждати. - Нервово видихнула вона.

- Ти сильно недооцінюєш своїх братиків.

Погладивши її з ніжністю по голові, він у кілька стрибків наздогнав хлопця, що повільно ступав по прямій широкій дорозі.

Схопивши його на бігу за плече, наче розорений буйвіл. Він з легкістю його впустив на землю.

- Ти чого? Я ж тебе не чіпав! - З обуренням вигукнув йому Івон.

Їй залишалося тільки дивитись, виглядаючи перелякано на дорогу. Вона хвилювалася за брата і, склавши пальчики в замочок перед собою, молилася за його цілісність.

Івон зволікав, його пара десь поряд і він відчайдушно оглядався на всі боки, забувши про супротивника.

Зловивши невпевнену занесену клешню Івона, Едвард схоже щиро бавився. Використавши його спійману руку як важіль, він знову перевернув його на асфальт і стояв нависаючи над ним з усмішкою.

- Ось цього не треба було, - стомлено прогарчав лежачий.

За мить він уже взявся приймати оберт і дівчина скрикнула хвилюючись за брата. Той теж своєю чергою прийняв вигляд звіра, але був трохи меншим за свого противника. Звір Івона забарився, гостро відчуваючи солодкий аромат своєї вовчиці.

- Тільки й умієш користуватися силою гена Альфи. А сам ти нікчема! - Рикнув йому Едвард, готуючись до нападу.

- У мене і сьогодні день важкий, тож попереджаю востаннє. Не лізь!

Подумки Івон підрахував, що дочекавшись тієї дивовижної техніки, він знову почув свою жінку. Швидше за все, вона була всередині та вже поїхала. Але тоді чому він досі її відчуває? Він дивувався і через це зволікав.

Через мить він теж наїжачився, роблячи спритний ривок у бік нападника. Івон хотів якнайшвидше знайти призначену йому долею і тому був необережним, оглядаючись по сторонах у пошуках бажаної вовчиці.

Аврорі ж були добре видимі дві потужні фігури, що б'ються. Незабаром вона усвідомила, що раніше вже бачила подібну картину поблизу свого будинку.

Трохи кучерявий чорний велетенський вовк з карими очима був значно нижчим за свого супротивника. Але анітрохи не поступався йому силою. Очі другого перевертня вона не бачила, оскільки він стояв спиною до неї. Але дівчина точно знала, що цей вовк Івон.

Другий перевертень теж був чорним, але його шерсть не вирізнялася легкою хвилястістю. Гладкі й прямі шерстинки були розгладжені й лягали по потужному тулубу.

- Як же ви мене вже всі дістали! - Загарчав Івон, намагаючись зробити спритний ривок у бік, щоб зачепити противника, що перегородив йому дорогу.

Він люто скалився і намагався серйозно поранити свого супротивника. Відстрибнувши у бік Івон, готувався до чергового ривка. І тоді Аврора помітила його сріблястий погляд.

Якоїсь миті їй згадалася та злощасна ніч і ранок. Тієї ж миті вона увібрала в руки якомога більше темної енергії, плетучи на пальцях сильне найпотужніше плетіння блискавки яке тільки знала. Після чого закричала на все горло:

- Ед, відійди! Я хочу зараз нагадати йому про минуле. Мабуть, він забув, - реготнула, виправдовуючись розсерджена темна відьмочка.

Різкий помах долонями, а для цього виплеску сили їй знадобилося обидві руки. Вона запустила зібрану шиплячу грудку, в бік здивованого перевертня.

Ще трохи й під його лапами стрепенулась земля. А близько десятка блискавок звужуючись куполом, накрили його тулуб зверху.

- Ти... - застогнав у розпачі Івон.

Падаючи на заасфальтовану, але вже пошкоджену доріжку, він дивувався. І водночас не розумів, чому вона пахне його жінкою. А ще чому вона відьма, адже раніше не була.

Використавши приблизно половину своїх сил, Аврора глянула на нього без жалю. Вже після такого потужного удару блискавок, вона знала, що цей мерзотник ще кілька днів пролежить пошкодженим. І нехай його ген Альфи дозволить йому, зцілиться набагато швидше, приблизно вдвічі. Але дівчина сподівалася, що після такого він обходитиме її стороною.

- Не мертвий? - З веселістю в тоні поцікавився брат, нависаючи над ним.

На перший погляд, справді було відчуття, що перевертень, який лежав, мертвий. Його шерсть трішки диміла, і по тулубу виднілись косі сліди після влучання кількох блискавок. Але Аврора знала, що він живий. Просто непритомний або прикидається, щоб завдати шкоди тому хто нахилився перевірити його стан.