Розділ 11. Брехня, що випливає назовні.

Вовки розбилися на два фланги, повільно оточуючи поселення по периметру. Осідаючи в чагарниках і в скелях по двоє, на деякій відстані від видимості інших груп. Головне завдання було захистити їхню Омегу від інших зграй. Перевертні, які раніше жили в поселенні, вже дали знати своїм відчувши появу сильної вовчиці.

І тільки Уілан залишився в призначеному місці в очікуванні рідних або батька дівчинки з повідомленням. Він не хотів допустити того, щоб хтось чув їхню розмову. У чагарниках було простіше розмовляти, ховаючи звичайну бесіду за шелестом листя та гілок дерев.

Поступово почав мрячити дощ. Трава, погойдуючись, сповістила його про потужний викид обороту.

Селище було легко захистити й набагато важче захопити. Подумки міркував він, вдивляючись у хмари, що різко набігали. Незабаром перед його поглядом постала не прохідна стіна зі зливи та він захвилювався.

За таких обставин її дійсно могли викрасти й спокусити перевертні з інших зграй. А цього аж ніяк не можна було допускати.

Уілан впіймав себе на думці, що цілком зможе переконати дівчинку повернутися в зграю. Пообіцявши їй захист.

Видихаючи, він нарешті помітив наближення її батька. І в ту ж мить дозволив собі розслабитися.

Темна тінь ковзала до нього з наміром убивати й він миттю насторожився. Але роздуми про паршивця спадкоємця наштовхнули його на думку, що швидше за все її батько все дізнався і тепер мститиметься.

- Що трапилося чотири роки тому? - Зупиняючись перед ним, видихнув Ростислав.

- Все і так зрозуміло, дівчинка спокусилася сама. - Як і раніше без емоційно відповів Уілан спокійним тоном.

- Отже для зграї вона померла, - пробурмотів у розпачі вовк, що завмер на місці.

- Як? - Мимоволі скрикнув вожак.

- Зграя не зуміла її тоді захистити.

На диво спокійно пробурмотів перевертень своєму ватажку.

- Немає більше моєї дівчинки для вас.

- Зате в тебе є шестеро синів, - не розгубився Уілан. - Хто знає, раптом твоя жінка народить тобі ще дитину. Пропоную зайнятися саме цим. Відпочиньте. Адже втрата дитини це так важко. А ми вас не турбуватимемо.

В засмученні він похитав головою. Така втрата. Варто було б зняти патруль і розійтися, але раптовий злий вискал одного з його вовків насторожив його.

- А можу я подивитися на тіло? - Поцікавився ватажок.

Інтуїція його рідко підводила, от і зараз він припустив можливий обман.

- Куди вже там, - загарчали йому відводячи погляд убік. - Рознесло по вітру.

- Піднесу почесті покійній. - Чуттю Уілан вірив, продовжуючи наполягати.

- Ти ж знаєш, хто тоді мою дівчинку опоїв?

Уілан тільки кивнув, тепер бувши цілком впевнений, що йому брешуть.

- Даси мені його на пів години?

- Навіщо? Дівчинку вже не повернути.

Ватажок хотів за всяку ціну вивести брехуна на чисту воду. І якщо повернення Омеги коштуватиме кількох укусів та подряпин на спадкоємці, він зовсім не був проти. У самого вже лапи свербіли, та тільки ненароком вбивати не хотілося ще зеленого хлопчака.

- Можна повернути, якщо вона забажає. Сам я захищатиму свою родину, чого б мені цього не коштувало! А зі зграї її викинули як паршиву драну кішку. Хоч дівчинка на це і не заслуговувала.

Розвертаючись величезна темна тінь, повільно поплелася крізь зарості. Він відчував зраду ватажка стосовно себе насамперед і це передалося лідерові зграї.

- Стривай! Я надішлю хлопчика. Постарайся його не вбивати... - Видихнув Уілан йому в слід.

Біль у серці який відчував один із його синів, здався йому нестерпним. Якоїсь миті він уявив себе на його місці. Тим більше спадкоємець гена сам розлад у зграю вніс. Нехай на правах майбутнього ватажка зграї й розв'язує цю проблему.

- Поживе в селищі вашому, рік - півтора. Навчіть його гарним манерам. - Додав він голосніше, щоб почули й інші діти його зграї.

Подумки Уілан вважав своє рішення правильним. Його наступник надто багато собі дозволяв.

А мудрість батька шести досвідчених і сильних перевертнів, він вважав незаперечною. Так само розраховував, що це дозволить повернути спокій у зграї.

На той час дощ вже припинився. Тому похитуючи головою від крапель, що набігли з гілок у вуха. Він повільно плівся до будинку відьми, яка народила цю дівчинку.

Для себе самого вирішив вичікувати й особисто переконатися у своїх здогадах. Адже йому так нічого і не сказали, про те, як пройшов її оберт.

А як батько зграї, він не хвилювався за наступника. Порахувавши його досить сильним, щоб вижити в подібній ситуації. Тим більше він як майбутній ватажок має вміти сам навчитися долати складнощі. І надалі не допустити, щоб подібне трапилося.

Шість годин у засідці, далися ватажку нелегко. Але він все-таки помітив у вікні знайоме дівоче личко. Цю малечу з блискавкою на пальцях, він ніколи не забуде. А поява такої обдарованої дівчинки Омеги, нагадали йому події сорокарічної давнини.

Ось він стоїть біля могили батька її матері. Відразу вирішуючи, залишити ту відьму в живих. І ось ця відьма подарувала такий потужний приплід його зграї, і не померла, як це зазвичай буває.

А через годину після цього. Молодого Альфу, висмикнули з теплого ліжка номера готелю куди він тільки встиг прилягти відпочити після славного ранкового полювання.

І цього разу не питаючи його згоди, взяли під білі рученьки. Нехай він і чинив опір, але його все одно безцеремонно заштовхали у темний позашляховик.

І на задньому сидінні машини повідомили з кількома грубими поштовхами під дих, що наступного разу батько особисто йому голову відгризе разом із хвостом. Якщо він раптом тільки замислиться не послухатися його і виповзе без його дозволу за межі місцевості того убогого села де йому наказали пожити.

Всі дві з половиною години поки вони їхали Івон міркував, що можливо варто було б послухатися батька. Зокрема він уже близько десяти років не знав за собою більш серйозних провин, щоб ось так налаштувати проти себе ватажка.