Розділ 6. Прощання.

Старша відьма раптово здригається, після чого різко відчиняє двері, щоб вигукнути в слід мага якісь прокляття. Але чоловік безнапасно застрибнув у портал, ховаючись у ньому із почуття самозбереження.

Через мить у коридорі залишилися лише залишки темної розрідженої енергії. Які сповіщають про те, що маг розвіяв портал похапцем.

Розсерджена досвідчена відьма коситься з ворожістю в той бік. Темна сутність вихориться навколо неї. Це виглядає лячно, наче навколо неї згущується морок. Такого темного кольору аж до найпронизливішої темряви. Ніби в ніч без зорі привезли темне вугілля і насипали його біля дверей.

Аврора навіть боялася глянути в той бік, щоб не спровокувати досвідчену проклятійницю. З нею вже їй точно не впоратися, тим більше за віком та роками практики.

На якийсь час повисла тиша. Дівчина боялася навіть зітхнути, щоб випадково не прогнівати розлючену наставницю.

- Миші довго не живуть, - згодом зауважила старша. - Для того, щоб вижити, їй потрібно стати хижаком. І з'їсти цього убого котика з усіма його тельбухами.

Продовжувала вона повчати.

- Серед перевертнів так само. І... ти зараз МИША! Тому киш звідси й уперед становитись хижачкою. Хутко!

Одним ривком з посиленням тьми, що плавно клубочиться навколо неї, Етна Арсеньєва опинилася поблизу з Авророю. Нахилившись, вона однією рукою підняла її з м'якого темного диванчика і піддала дівчині такого стусана під зад. Що та вискочила з кімнати зі швидкістю коника, так і завмерши посередині коридору зігнувши ноги в колінах.

- ЖИВО! - Гаркнула їй старша відьма.

І дівчина побігла далі коридором, щоб випадково не потрапити їй на очі. Там ноги самі її принесли до кабінету проректора Августа.

Мабуть, тільки в нього вона могла зараз видихнути з полегшенням, адже ця озлоблена відьма найімовірніше рушить перевіряти чим у цей момент займається одна з її кращих учениць.

Із сумнівом, що проректор там є. Аврора впевнено постукала кісточками пальців по дверях. Потім з побоюванням зазирнула всередину, він сидів в одному з м'яких крісел біля вікна і склавши ногу на ногу похитував однією з них.

- Сідай поруч, - пробурмотів лише глянувши в її обличчя. - Будеш вино?

Його голос звучав настільки відчужено від усього зовнішнього світу, що серце дівчини мимоволі стиснулося в жалості до гарного чоловіка.

Довге хвилясте темне волосся спадало до плечей, виділяючи мужнє підборіддя з ямочкою. А точені чоловічі риси обличчя виділяли темні очі накриті густим віялом вій. Поверх яких були густі вигнутої форми брови.

- Випий зі мною Авроро, - видихнув він з надією і з якоюсь частиною смутку в голосі.

Вона ж почувала себе незатишно, оскільки він ніколи не дозволяв собі розпивати алкоголь у присутності студентів і особливо в їхній компанії.

- Не бійся, не отруєно. - Реготнув він нахиляючись.

Праворуч від його крісла був маленький дерев'яний столик з шафкою. Відчинивши який, він і витяг пляшку вина та два келихи.

Аврора вже збиралася себе вщипнути, не повіривши в подібне. А він раптово заговорив:

- Ось і закінчилося для тебе навчання, рідна моя. На жаль, я більше нічого тебе навчити не зможу. Якби ти була магом, ми б провели з тобою набагато більше часу. А відьма, що практикує, має далі розвиватися сама. Хочу випити з тобою, за те, щоб ти привела до цієї Академії ще багато таких же наполегливих і завзятих у навчанні діточок.

Розкупорюючи пляшку, він зараз же вручив їй один з келихів. Налив обидва келихи до країв. Він ударив своїм об бокал дівчини, щоб випити свій одним махом.

- Ну а я... буду їх навчати. Ти не забувай про мене дівчинко.

- Спасибі, вам. - Вражено подякувала йому Аврора.

Темно-червона рідина маленькими ковтками ковзнула до її рота, приємно зігрівши тіло. Терпко-солодкуватий присмак вина, що палав у темному вогні, був вичавлений з темного плоду. Він миттєво зробив її язик оксамитовим. А в голові злегка закружляло, від сили, що її почала переповнювати.

- Я зможу приходити до вас у гості коли забажаю? - З побоюванням поцікавилася вона у чоловіка.

- Портал у вітальні будинку твоєї матері, завжди відкритий для тебе.

Закивав у згоді чоловік.

- Ти знаєш, що для отримання диплома тобі необхідно пройти стажування в кількох магічних відомствах або компаніях твого світу. По тому, як ти його пройдеш, залежатиме твоя подальша кар'єра. Якщо, звичайно, захочеш там працювати. Відьму випускницю такого рівня відірвуть із ногами та руками, тим більше ти стихійна. Тож не давай нікому поспішних обіцянок.

- Добре, - пообіцяла вона киваючи.

Нічого більше не сказавши, проректор несподівано підвівся, поставивши свій спорожнілий келих разом із пляшкою на столик. Наблизившись до письмового столу, нахилившись одразу вийняв з-під нього картонну коробочку. Повернувшись, він простяг її їй.

Здивовано глянувши на чоловіка, Аврора відразу взялася за коробочку. Незабаром зовсім залишивши келих, вона з цікавістю зазирнула всередину неї.

Усередині був одяг. Що, на перший погляд, нагадував форму яку вона носила в Академії. Сукня була не так відкрита, як зараз, на ній. Темні штани, навпомацки теж були із магічної тканини. І блуза з рукавами до ліктя, з горловиною, що ледве відкривається. Нагадували їй Академічний спортивний костюм, у якому вони лазили та літали. Але на темній тканині не було емблеми.

- Це? - Перепитала здивовано вона.

- Тканина магічна, не рветься і не старіє з віком. А ще очищується магією. Захисні нитки вже вплетені до неї. Це мій подарунок тобі, - задоволено закивав чоловік.

Спершись на письмовий стіл, він склав руки на грудях і мрійливо глянув у вікно. Там було видно лише морок, що зрідка прокачувався темними хвилями.

Десь там за вікном, було одне з житлових міст сутінків. У якому кілька гоблінів жваво походжали вулицею. Обговорюючи майбутню зустріч із красунями дріадами.

Дві огрові туші спокійно розпивали настояну, в одній з таверн цього світу. А красуня ельфійка підносить їм великі важкі дерев'яні кружки цієї гидоти.